4.1 Про жорстокість і милосердя.

Кожен государ на думку Макіавеллі, хотів би мати славу і репутацію людини милосердної, аніж жорстокої. Флорентійський мислитель застерігає від цього, тому що той государ, який зловживає добротою, скоріш за все – втратить владу. Правитель для утримання своїх підданих не повинен боятися отримати репутацію жорстокого. Сила влади завжди спирається на каральний апарат. Правитель для того щоб продемонструвати серйозність своїх намірів повинен учиняти розправу над усіма невдоволеними його владою. Це буде, свого роду, милосердям, тому що ці невдоволені приведуть до повстань та безпорядків. Як відомо, безпорядки приносять страждання всьому народу, а від кар, які налягає государ, страждають лише ті, хто протидіє йому. Макіавеллі виправдовував репресії для посилення влади. Він вважав, що малою кров`ю можна зупинити великі негативні зміни в державі. Вкладаючи на чашу ваг любов(милосердя) та страх(жорстокість) він дієвішим вважав саме страх. Політика не будується на загальній любові, тому що лицемірні піддані не завжди пам`ятають те милосердя, яке ти їм подарував, але завжди пам`ятатимуть страх, який ти їм вселяв. Мислитель вдало зазначав, що «…любов погано уживається зі страхом, тому якщо вже доводиться вибирати, то надійніше вибрати страх. Бо про людей в цілому можнасказати, що вони невдячні й непостійні, схильні до лицемірства і обману,що їх відлякує небезпека і тягне нажива: поки ти робиш добро, вони твої всією душею, обіцяють нічого для тебе не щадити: ні крові, ні життя, ні дітей, ні майна, але коли у тебе з'явиться до них нужда, вони негайно від тебе відвернуться. І зле доведеться тому государеві, який, довіряючи їх обіцянкам, що не прийме ніяких заходів на випадок небезпеки. Бо дружбу, яка дається за

гроші, а не набувається величчю і шляхетністю душі можна купити, але не можна утримати, щоб скористатися нею у важкий час. Крім того, люди

менше остерігаються образити того, хто вселяє їм любов, аніж того, хто вселяє їм страх, бо любов підтримується вдячністю, якою люди,

будучи погані, можуть знехтувати заради своєї вигоди тоді як страх підтримується загрозою покарання, якої знехтувати неможливо»[5,51]. Загроза бути покараним – найдієвіше зброя розумного правителя. Розумний государ повинен застерегти себе від посягань на майно своїх підданих, адже людина нічого так не боїться, як втратити своє майно. Закінчуючи політичну полеміку щодо доцільності використання насилля, можна сказати, що правителів люблять на свій розсуд, а бояться на розсуд самих правителів. Правитель повинен бути жорстоким, без цього він просто втратить владу, важливо лише не зловживати жорстокістю. Мислитель писав: «Тож образи потрібно завдавати разом: чим менше їх розсмакують, тим менше від них шкоди; благодіяння ж корисно робити помалу, щоб їх розсмакували якнайкраще. Саме ж головне для государя поводитися з підданими так, щоб ніяка подія - ні погана,ні хороша - не змушувала його змінити свого поводження з ними, так як,станься лихоліття, зло робити пізно, а добро марно, бо його вважатимуть вимушеним,та не відплатять за нього вдячністю»[5,29].

З цього випливає, що правителю краще розраховувати на своє вміння та розум, аніж на когось іншого.