1.6.4. Юридична відповідальність за

ПОРУШЕННЯ В ГАЛУЗІ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Підставою юридичної відповідальності в галузі екологічної безпе­ки є вчинення екологічного правопорушення. Чинне екологічне зако­нодавство закріплює перелік правопорушень у галузі екологічної безпеки у ст. 68 Закону України «Про охорону навколиш­нього природного середовища».

Недотримання відповідних екологічних нормативів, вимог та правил являє собою найбільш поширене правопорушення у галузі екологічної без­пеки. Під екологічними нормативами слід розуміти єдині та обов'яз­ково нормовані межі, обсяги, регламенти, що містять кількісні та якісні показники, забезпечують охорону навколишнього природно­го середовища, екологічну безпеку суспільства та здоров’я людини, визначають допустиме навантаження антропогенної діяльності на довкілля. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає кілька видів нормативів екологічної безпеки.

Порушення нормативів екологічної безпеки створює умови для проявлення екологічного ризику й у кінцевому підсумку призво­дить до виникнення реальної екологічної небезпеки для життя, здоров’я людини та навколишнього природного середовища. Право­порушення у сфері екологічної безпеки є різновидом екологічних правопорушень. З урахуванням ступеня суспільної небезпеки вони поділяються на проступки та злочини. Згідно з видами екологічних правопору­шень у галузі забезпечення екологічної безпеки винні особи можуть бути притягнені до:

• дисциплінарної;

• адміністративної;

• криміналь­ної;

• цивільно-правової відповідальності.

Адміністративна відповідальність є самостійним різновидом юридичної відповідальності. У Кодексі про адміністративні правопорушення України закріплені кілька складів правопорушень, що передбачають відповідальність громадян та посадових осіб за пору­шення екологічної безпеки. Так, адміністративна відповідальність наступає за:

• порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місце­востях, що зазнали радіоактивного забруднення (ст. 46);

• порушен­ня порядку здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосфе­ру або впливу на неї фізичних та біологічних факторів (ст. 78);

• по­рушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери й атмосферних явищ (ст. 78);

• порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування утилізації, ліквідації та використання відходів (ст. 82);

• приховуван­ня, перекручення або відмова від надання повної й достовірної інформації на запити посадових осіб та звернення громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворення відходів і поводження з ними (ст. 823);

• змішування чи захоронення відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, без спеціального дозволу (ст. 824);

• невиконання вимог екологічної безпеки у процесі впрова­дження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій та систем, речовин і матеріалів (ст. 91і);

• приховування перевищення встановлених лімітів на обсяги утворення й розміщення відходів (ст. 913);

• порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів із безпечного ведення робіт у галузях промисловості (ст. 93);

• порушення правил і норм ядерної та радіаційної безпеки (ст. 95);

• недодержання державних стандартів, норм і правил під час проек­тування й будівництва (ст. 96);

• невиконання законних вимог (при­писів) посадових осіб органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки тощо.

Кримінальна відповідальність за злочини проти довкілля перед­бачена за:

• порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК Укра­їни);

• невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного за­бруднення (ст. 237);

• проектування чи експлуатація споруд без сис­тем захисту довкілля (253);

• порушення правил безпеки під час використання робіт із підвищеною небезпекою (ст. 272);

• порушен­ня правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274);

• порушення пра­вил, що стосуються безпечного використання промислової про­дукції чи безпечної експлуатації будівель (ст. 275);

• заготівля, пе­реробка або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 327) тощо.

Незалежно від притягнення винних осіб до адміністративної або кримінальної відповідальності вони повинні нести цивільно-правову відповідальність у разі заподіяння шкоди навколишньому при­родному середовищу чи здоров'ю громадян.

Цивільно-правова відповідальність передбачає обов'язок юри­дичних та фізичних осіб відшкодування шкоди, заподіяної ними внаслідок порушення нормативів, вимог і норм екологічної безпе­ки, тобто покладає на винних осіб майнові або інші зобов'язання.

У чинному екологічному законодавстві (ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища») передбачено відшкодування заподіяної шкоди, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Згідно із затвердженим пе­реліком багато видів діяльності та об’єктів становлять підвищену екологічну небезпеку для навколишнього природного середовища. Законодавство відносить такі види діяльності й об’єкти до джерел підвищеної екологічної небезпеки. Особи, які володіють джерела­ми підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати за­подіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не дове­дуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.

Шкода може бути заподіяна як навколишньому природному се­редовищу, так і здоров'ю та майну громадян або майну юридичних осіб. Відшкодування шкоди, спричиненої навколишньому природ­ному середовищу, передбачається двома способами: в натурі чи грошовому вираженні згідно із затвердженими у встановленому порядку таксами, а також методиками обчислення розміру шкоди, а за їх відсутності — за фактичними витратами на відновлення по­рушеного стану навколишнього природного середовища. Шкода, заподіяна здоров'ю та майну громадян, компенсується згідно із цивільним законодавством. Для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян, у першу чергу необхідно довести причинний зв'язок між діяльністю винної особи та забрудненням навколиш­нього природного середовища, а також впливом цього середовища та спричиненою шкодою (вказана категорія спорів є найбільш складною, бо забруднення навколишнього середовища, як прави­ло, викликає сукупна дія декількох джерел забруднення і дуже важко довести причинний зв'язок).