1.2. Мета, зміст, основні завдання, методи сімейного виховання

Метою сімейного виховання є забезпечення високого рівня освіченості свідомого громадянина України, здатного на основі життя й досвіду власного народу та досягнень світової науки і культури, врахування національно – територіальних особливостей краю, здійснювати соціально – економічний розвиток і господарювання в державі, утверджувати найвищі ідеали гуманістичної культури й демократичних взаємовідносин людей, відстоювати і захищати права, гідність і честь своєї Вітчизни. Зміст виховання в сім’ї обумовлений метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою сімейного виховання. Тому його складовими є відомі напрями виховання – національне, моральне, правове, статеве, художньо- естетичне, героїко – патріотичне, трудове, екологічне, фізичне та розумове [25, c.58]

Основними завданнями сімейного виховання є:

• виховання фізично й морально здорової дитини;

• забезпечення необхідних екосоціальних умов для реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу);

• створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів;

• засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабких і людей похилого віку;

• залучення дітей до чарівного світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислів’їв, приказок, дум, лічилок тощо;

• виховання поваги до школи і вчителя, прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;

• включення дитини в спільну з дорослими діяльність, розвиток працелюбності, творчої особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище, виховання дітей цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

• формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти красиве і потворне в мистецтві і житті, поважати прекрасне у вчинках людей;

• забезпечення умов для творчої практичної діяльності дітей [16, c.207].

Методи сімейного виховання – способи, шляхи , за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив на свідомість і поведінку дітей членами сім’ї (батьки, прабатьки, брати та сестри, інші родичі). Вибір методів виховання в сім’ї залежить від педагогічної культури батьків: розуміння цілі виховання, батьківської ролі, уявлення про цінності, стилю відносин, культури мовлення і т.д. Тому методи сімейного виховання несуть в собі яскраве відображення особистості батьків і невіддільні від них. Скільки батьків – стільки різновидів методів. Наприклад, переконання в одних батьків – м’яке навіювання, в інших – погроза, крик. Коли в сім’ї відносини з батьками близькі, теплі, дружні, головний метод – заохочення. При холодних, відчужених, звичайно, переважає суворість і покарання. Методи залежать від встановлених батьками виховних пріоритетів: одні хочуть виховати в дітей слухняність, тому методи їх спрямовані на те, щоб дитина безвідмовно виконувала вимоги дорослих. Інші, вважають більш важливим бачити, як дитина самостійно мислить, вчать виявляти ініціативу і, звичайно, знаходять для цього відповідні методи . Усі батьки використовують методи: переконання (пояснення, настанова, порада, розповідь, навіювання та інші); вправи і привчання, організація різних доручень і обов’язків дітей, режиму їх навчання, праці та відпочинку; заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива); покарання ( позбавлення задоволень, відмова від дружби тощо, крім фізичного і морального насилля) Сімейна педагогіка обережно підходить до покарання дітей і не схвалює методів, що є проявом жорстокості, які шкодять фізичному і психічному здоров’ю дитини і принижують людську гідність.

Вибір і застосування методів сімейного виховання спирається на ряд загальних умов: знання батьками своїх дітей; особистий досвід батьків; спільна діяльність; педагогічна культура батьків; вміння спілкуватися (частота, обсяг, мова, тема спілкування, інтереси).

Різноманітними є засоби вирішення виховних завдань в сім’ї. Серед поширених засобів є: слово, фольклор, праця, домашній побут, духовний і моральний клімат сім’ї, символи, атрибути, реліквії, традиції (родинні, народні, релігійні, державні) тощо.

Першим й основним завданням батьків є створення в дитини впевненості в тім, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинно виникати збитку батьківської любові. Найприродніший й найнеобхідніший із всіх обов’язків батьків – це ставитись до дитини в будь-якому віці з увагою і любов’ю.

Необхідність створення в дитини впевненості в батьківській любові диктується рядом обставин. Не так рідкі випадки, коли діти, подорослішавши, розстаються з батьками. Розстаються в психологічному, душевному значенні, коли втрачаються емоційні зв’язки з найближчими людьми. Психологами доведено, що за трагедією підліткового алкоголізму і підліткової наркоманії часто стоять батьки, які не люблять своїх дітей. Головна вимога до сімейного виховання - це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитину, а й керуватися любов’ю у своїх повсякденних турботах по догляду за нею, у своїх зусиллях по ї вихованню, необхідно, щоб дитина відчувала, розуміла, була упевнена, що її люблять, була наповнена цим відчуттям любові, які б складності, зіткнення й конфлікти не виникали в його відносинах з батьками або у відносинах батьків чоловіків один з одним. Тільки при впевненості дитини в батьківській любові й можливо правильне формування психічного світу людини, тільки на основі любові можна виховати моральне поводження, тільки любов здатна навчити любові.

Ефективність виховання дітей у сім’ї залежить від її непорушного авторитету, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикла­ді моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки ро­дина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Виховний вплив сім’ї зростає, якщо батьки цікавлять­ся не лише навчанням, а й позаурочною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім’ї збігаються з ін­тересами суспільства, формується свідомий громадянин.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна тру­дова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов’язки, адекватні їх віковим можливостям. Така спів­праця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім’ї, загального режиму дня, визна­чення для кожного робочого місця, зокрема для навчаль­них занять, дотримання певних сімейних правил.

Для забезпечення належної якості родинного виховання Григорій Ващенко ставить перед батьками дві основні вимоги. Першою є усвідомлення важливості і відповідальності ролі батька і матері як вихователів своїх дітей. Другою – наявність єдиних підходів у вихованні. Після народження дитини мати повинна бути звільнена від праці до трьох років, бо ніщо не може замінити материнської любові, такої необхідної дитині в ранньому віці. Це зумовлює, у свою чергу, знання педагогіки і дитячої психології, без чого сліпа материнська любов може призвести до відхилень у дитячій психіці [4, c. 118].

Але не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сум­лінно ставляться до праці, до сімейних обов’язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люб­лять їх, цікавляться їхніми шкільними та позаурочними справами, поважають їх людську гідність. Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні пере­кладати на них свої батьківські обов’язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумно­го поєднання виховного впливу першовихователів — бать­ків та багатих на життєвий досвід помічників і порадни­ків — дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку мо­ральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважно­го ставлення до людей похилого віку. Людяність вихову­ється тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зне­важливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі спо­діватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Сім’я буде повноцінною і повною ланкою суспільства тільки за умови виконання своїх основних функцій, а саме: економічна, репродуктивна, виховна, рекреативна, комунікативна, регулятивна, прагнення до особистого щастя. Разом з тим стабільність, міцність і єдність сім’ї забезпечується і взаємною любов’ю, моральною, економічною, правовою та іншими видами взаємної відповідальності всіх її членів, взаємопідтримкою, - розумінням та емоційною прив’язаністю. У сім’ї людина відновлює свої духовні та фізичні сили, заряджається енергією для трудових, творчих звершень, активної участі в суспільному житті.

РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ УСПІШНОГО СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ ТА ЇХ ПРАКТИЧНЕ ВТІЛЕННЯ..