55. Санітарне законодавство України, його основні елементи та складові.

Санітарне законодавство України – це система норм.-прав. актів, що регулюють сусп. відносини, які виникають у сфері забезпечення сан. та епідем. благополуччя, визначають відповідні права та обов'язки держ. органів, підприємств, установ, організацій і гр-н, встановлюють порядок організації санітарно-епідеміологічної служби України і здійснення держ. сан.-епідеміол. нагляду в країні. С. з. України базується на Конституції України, Основах законодавства України про охорону здоров'я, що визначають засади прав, політики д-ви в галузі охорони здоров'я (включаючи санітарію) та іп. Гол. актом С. з. є Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (1994), який визначає прав., екон. і соціальні основи сан. охорони країни, спрямованої на усунення або зменшення шкідливого впливу на людину факторів середовища життєдіяльності, запобігання виникненню та поширенню інфекц. хвороб і масових неінфекційних захворювань (отруєнь) та їх ліквідацію. Важливу частину С. з. становлять закони, що регулюють відносини у сфері захисту населення від інфекц. захворювань: «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» (1991), «Про захист населення від інфекційних хвороб» (2000), «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» (2001) тощо. Норми з питань санітарії містяться також у законах, що регулюють відносини у сферах, де можуть виникнути інфекц. і неінфекц. масові захворювання і де слід здійснювати заходи щодо профілактики їх виникнення та ліквідації. Це — Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991), «Про ветеринарну медицину», «Про основи містобудування» (обидва — 1992), «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» (1997), «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або дальше використання неякісної та небезпечної продукції» (2000), «Про питну воду та питне водопостачання» (2002) та ін.

56. Структура санітарно-епідеміологічної служби України та санітарно-епідеміологічних станцій різного рівня управління.

Структура санітарно-епідемічної служби відповідає структурі управління охороною здоров'я і будується за адміністративно-територіальним принципом. До структури санітарно-епідеміологічної служби України належать:

Державна санітарно-епідеміологічна служба - урядовий орган державного управління, який діє у складі МОЗ (Держсанепідемслужба); регіональні (міжобласні) установи Держсанепідемслужби, установи Держсанепідемслужби в Автономній Республіці Крим, областях, у містах, районах, на водному, залізничному та повітряному транспорті, об'єктах з особливим режимом роботи; заклади Держсанепідемслужби в Автономній Республіці Крим, областях, у містах, районах, на водному, залізничному та повітряному транспорті, об'єктах з особливим режимом роботи; дезінфекційні станції; спеціалізовані заклади Держсанепідемслужби, утворені для боротьби з особливо небезпечними (у тому числі карантинними) і небезпечними інфекційними хворобами; установи, заклади, частини і підрозділи Міноборони, МВС, СБУ, Адміністрації Держприкордонслужби, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного управління справами; наукові установи санітарно-епідеміологічного профілю; об'єднання, центри, лабораторії (наукові та науково-практичні, контрольні, експертні, проблемні); Комітет з питань гігієнічного регламентування; інші установи і заклади, утворені згідно із законодавством.

Структура СЕстанцій, як правило, включає санітарно-гігієнічний відділ, до складу якого у великих СЕС входять спеціалізовані оперативні відділення (гігієни харчування, гігієни праці, комунальної гігієни, гігієни дітей та підлітків, радіаційної гігієни) та санітарно-гігієнічна лабораторія; епідеміологічний відділ, що складається з оперативних відділень - протиепідемічного, паразитологічного та дезінфекційного (в районній СЕС) і бактеріологічної лабораторії (у великих СЕС є і вірусологічна лабораторія); дезінфекційний відділ, що функціонує самостійно і у міських СЕС та включає відділення евакуації інфекційних хворих, відділення осередкової і профілактичної дезінфекції, дезінсекції відділення та дератизації.     У структурі СЕС передбачена можливість спільної діяльності оперативних підрозділів та відповідних лабораторій, щоб фахівці оперативних підрозділів могли використовувати лабораторні та інструментальні методи дослідження навколишнього середовища. У структурі республіканських, обласних, міських СЕС організуються додаткові підрозділи: організаційний відділ, який здійснює організаційно-методичне керівництво діяльністю міських і районних СЕС на відповідній території і аналіз стану здоров'я населення; відділ особливо небезпечних інфекцій, що забезпечує організаційно-методичне керівництво роботою по профілактиці занесення і поширення карантинних інфекцій; комплекс спеціалізованих лабораторій (фізико-хімічних методів дослідження, токсикологічної, з дослідження отрутохімікатів та інші).