30. Неоінституціоналізм: теорії прав власності та трансакційних витрат р. Коуза(50-60-х pp. XX ст.)

До складу «нової політичної економії» включають шість основних напрямів неоінституціональних досліджень:

– теорію суспільного вибору; – теорію прав власності; – теорію права і злочинності; – політичну економію регулювання; – нову інституціональну економіку та нову економічну історію.

Засновником неоінституціоналізму по праву вважається Рональд Коуз. У його статтях «Природа фірми» (1937) та «Проблема соціальних витрат» (1960) була вперше сформульована дослідна програма неоінституціоналізму, з якою пов'язані подальші зміни у захисній оболонці неокласичної теорії.

По-перше, розглядається ширший, ніж у неокласиці, спектр форм власності та контрактних форм, на основі яких здійснюється обмін. Власність – є не ресурс сам по собі, а низка прав використання ресурсу. Право власності певні правила гри, санкціоновані суспільством. Також категорія власності виводиться з проблеми обмеженості ресурсів. Ті ресурси, кількість яких необмежена не стають об'єктами власності, тобто з приводу їх використання між людьми не виникає ринк. Відносин. Права власності мають бути чітко визначені і саме вони стають об'єктом купівлі-продажу.

По-друге, в неокласичну модель вводиться поняття інформаційних витрат, тобто витрат, пов'язаних із пошуком і отриманням інформації про угоду і про ситуацію на ринку в цілому. Хоча теорія інформації (Дж. Стіглер) і не безпосередньо належать до неоінституціоналізму, вона значно вплинула на його подальший розвиток.

По-третє, поряд із виробничими, або трансформаційними, витратами неоінституціоналісти припускають існування транзакційних витрат.

Під цим терміном, центральним для теорії транзакційних витрат (Р. Коуз, О. Вільям-сон), розуміються всі витрати, що виникають при здійсненні угод(витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук партнерів, укладання контрактів).

Саме нова економічна історія (Д. Норт, Р. Фогель) виникла у результаті використання теорії транзакційних витрат та теорії прав власності для історичного аналізу.

31. Економічні категорії, закони і принципи. Рівні використання економічних законів, їх класифікація.

Економічні категорії — це теоретичні, абстрактні, логічні поняття, котрі в узагальненому вигляді відображають основні, суттєві властивості економічних процесів та явищ і визначають характер науково-теоретичного мислення епохи (потреби, ціни, прибуток, власність).

Економічні закони відображають внутрішні, найсуттєвіші, стабільні, такі, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв'язки і взаємозалежності між економічними процесами і явищами. Вони мають об'єктивний характер і виражають причинно-послідовний зв'язок між компонентами явища, що вивчається.

Економічні закони є такими не тому, що комусь так захотілося, а тому, що людина, виробляючи продукти та надаючи послуги, використовує закони природи, причому засоби виробництва - це створені нею (людиною) механізми їх застосування. Економічні закони не с абсолютними, їхня дія не вічна. Закони відображають сукупність економічних відносин.

Виділяються такі основні групи законів:

1. Закони, що діють протягом різних історичних періодів:

– всезагальні економічні закони (властиві всім суспільним способам виробництва);

– загальні економічні закони (діють у декількох економічних формаціях);

– специфічні економічні закони (діють у межах одного суспільного способу виробництва);

– стадійні закони (характерні для однієї зі стадій виробництва).

2. Закони сфер суспільного відтворення - виробництва, розподілу, обміну, споживання (закон розподілу праці, закон споживання тощо).

3. Закони розвитку і функціонування окремих економічних підсистем. Економічною наукою вже відкрита і пізнана значна кількість законів

4. Закони, що діють лише в одній економічній стадії (висхідній або низхідній) або ступені суспільного способу виробництва – закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму, закон одержавлення економіки. На вищому ступені державно-корпоративного капіталізму діє закон планомірного розвитку економіки.

Економічні принципи - це теоретичні узагальнення, зміст яких складають певні допущення, усереднення, котрі відображають загальні тенденції розвитку економічної системи, їх функція, як і економічних законів, полягає у відображенні взаємозвязків між економічними явищами та процесами, але менш стійкими і такими, що мають менш обов'язковий характер.

Пізнання економічних законів має на меті відобразити у свідомості людей об'єктивну економічну реальність, щоб використати ці знання у своїй практичній господарській діяльності. У зв'язку з цим існує декілька форм їх пізнання та використання:

– емпірична форма пізнання та використання економічних законів наявна тоді, коли люди, не усвідомлюючи суті цих законів, використовують їх у своїй господарській діяльності інтуїтивно, несвідомо.

– наукова форма пізнання та використання економічних законів базується на свідомому використанні відкритих і пізнаних законів розвитку та функціонування економічної системи, що забезпечує більшу ефективність господарської діяльності людей.

Використання економічних законів охоплює також певні рівні:

– науково-теоретичний рівень передбачає науковий аналіз економічних процесів і явищ, відкриття й формулювання економічних законів, їх тлумачення та формування концепції розвитку економічної системи країни.

–На державно-управлінському рівні інститути державної влади, опираючись на провідні концепції, розробляють відповідні правові акти та положення, визначають програми соціально-економічного розвитку суспільства та засоби їх реалізації на основі врахування дій економічних законів.

–Господарсько-практичний рівень використання економічних законів наявний у практиці господарювання економічних суб'єктів.

Другий і третій рівні тісно пов'язані з розробкою та реалізацією економічної політики держави. Пізнання економічних законів дає змогу визначити основні тенденції економічного розвитку суспільства, передбачити його перспективу і зорієнтувати поведінку суб'єктів господарювання відповідно до певного економічного середовища. Адже соціально-економічний розвиток відбувається відповідно до вимог економічних законів.

Четвертий тип економічних законів – закони, що діють лише в одній економічній стадії (висхідній або низхідній) або ступені суспільного способу виробництва – закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму, закон одержавлення економіки. На вищому ступені державно-корпоративного капіталізму діє закон планомірного розвитку економіки.