6. Система дошкільної освіти в Україні.Типи дошкільних закладів.

Система освіти – Сукупність навчально – виховних закладів, призначених для спрямованого навчання і виховання підростаючого покоління

Система дошкільної освіти як складова загальної системи освіти в Україні має притаманні їй риси, які вираженні у головних принципах функціонування системи освіти:

• Доступність для кожного громадянина освітніх послуг, що надаються системою дошк освіти

• Рівність умов для реалізації задатків, нахилів, здібностей, різнобічного розвитку кожної дитини

• Єдність виховних впливів сімї та ДНЗ

• Наступність та перспективність між ДНЗ та школою

• Особистісно – орієнтований підхід до розвитку дитини

• Відповідність системи дошк освіти особливостям розвитку дитини д.в.

Розвиток системи дошкільної освіти включає три напрями:

• зміцнення матеріальної бази ДНЗ

• розвиток теорії і методики дошк виховання

• підготовка кваліфікованих кадрів для роботи з дошкільниками.

Типи ДНЗ на основі тривалості функціонування:

1. постійні 2.сезоні

В залежності від вікового складу:

1. дитячі ясла- раній вік;2. дитячі садки; 3. дитячі ясла – садки; 4.дитячий садок школа

В залежності від призначення

1.загальнорозвиваючі 2.комбіновані 3.санаторні

В залежності від часу перебування дітей:

9. або 12 годиними;2.круглодобовими – діти перебувають протягом тижня

В залежності від кількості груп: однокомплектні (по одній групі для діт. кожного віку); напівкомплектні (мають змішані групи)

Інтернатного типу(закриті)

7. Програми виховання і навчання дітей дошкільного віку, історія створення програм для дитячого садка.

Робота дитячого дошкільного закладу здійснюється на основі програми виховання і навчання — державного документа, який визначає цілі, завдання і зміст роботи з дітьми з урахуванням їхніх вікових та індивідуальних особливостей.

Для дошкільних навчальних закладів можуть розроблятися та затверджуватися основні та додаткові програми. До основних програм належать Державна базова программа розвитку дитини дошкільного віку та спеціальні програми.

У Державній базовій програмі конкретизуються вимоги Базового компонента дошкільної освіти як державного освітнього стандарту та визначаються основні концептуальні засади, пріоритетні завдання (розвивальні, навчальні, виховні), змістові складові освітньої діяльності, орієнтовні обсяги змісту дошкільної освіти; наводяться критерії розвиненості, вихованості й навченості дітей, розроблені з науково обґрунтованими нормами фізичного і психічного розвитку дитини на кожному віковому етапі дошкільного дитинства.

Спеціальні програми розробляються для дошкільних навчальних закладів (груп) компенсуючого типу з урахуванням специфіки організації освітнього процесу в них та виду порушень у дітей (вади слуху, зору, мовлення, опорно-рухового апарату, розумова відсталість, затримка психічного розвитку). Зорієнтовані на виконання основних вимог Державної базової програми та реалізацію корекційних, лікувальних впливів на дітей.

До додаткових належать комплексні, парціальні, альтернативні, експериментальні та регіональні програми.

Комплексні додаткові програми розробляються відповідно до Базового компонента дошкільної освіти, з дотриманням засадничих принципів та основних вимог Державної базової програми.

Програми окреслюють оптимальний комплекс розвивальних, виховних, навчальних функцій і напрямів організації життєдіяльності, розширюють та конкретизують їхнє змістове наповнення в межах вікової компетентності дітей до 6 (7) років та передбачають поступове ускладнення програмового змісту на кожному віковому етапі.

Парціальні програми укладаються з дотриманням засадничих принципів і вимог Державної базової програми. Вони поглиблено висвітлюють один із її змістових компонентів (лінію розвитку, вид діяльності), доповнюючи зміст інваріантної чи/та варіативної частин базової або додаткової комплексної програми.

Додаткові парціальні програми є основою для організації діяльності дошкільних закладів за певним пріоритетним напрямом (художньо-естетичний, фізкультурно-оздоровчий, пізнавальний, етнокультурний, комунікативно-мовленнєвий та ін.) та надання дітям дошкільного віку освітніх послуг через функціонування творчих студій, гуртків, секцій у дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх закладах та практичну діяльність домашніх педагогів (гувернерів) тощо.

Альтернативні програми розробляються з урахуванням вимог Базового компонента дошкільної освіти та відмінних від загальноприйнятих філософсько-концептуальних засад організації, змістового наповнення освітнього процесу, створення умов для розвитку, виховання і навчання дітей.

Експериментальні програми ґрунтуються на Базовому компоненті дошкільної освіти, розробляються і апробуються на предмет можливості та доцільності їх упровадження у практику дошкільної освіти в умовах дослідно-експериментальної освітньої діяльності всеукраїнського, регіонального чи місцевого (локального) рівнів, офіційно організованої на підставі відповідних наказів центрального органу виконавчої влади або місцевих органів управління освітою, у дошкільних закладах (групах), які мають статус експериментальних.

Регіональні програми створюються з метою повнішого задоволення потреб населення в освітніх послугах для дітей дошкільного віку певного регіону на основі Базового компонента дошкільної освіти України, Державної базової програми.

Регіональні програми відображають етнічні, історичні, природничо-кліматичні, соціокультурні та інші особливості регіону. Регіональний компонент має становити в них не менше 15 відсотків обсягу програмового матеріалу.

Нормативні документи, як правило розроблялися централізовано у Москві і були обов'язковими для союзних республік. На рівні республіканських науково-методичних органів вони опрацьовувалися, вносилися незначні регіональні зміни і затверджувалися республіканськими Наркомпросами (пізніше міністерствами освіти). Перший проект такої програми було видано Наркомпросом у 1932 р.

За радянських часів основою була єдина програма для всіх республік країни, а у кожній союзній республіці на основі єдиної створювалася своя, з урахуванням національної специфіки – мови, традицій, місцевих умов. Це унеможливлювало створення та введення у дію варіативних або авторських програм для навчання та виховання дітей дошкільного віку.