21. Філософська інтерпретація і світоглядні наслідки космологічної концепції множинності світів. Можливий, віртуальний і дійсний типи існування.

Один зі шляхів подолання таких питань полягає у введені до розгляду концепції «множинності світу», або так званої ідеї мультиверсуму. Ця ідея не є нової, але лише у наш час вона отримала підвищену увагу у сучасної наукової спільноти. Мультиверсум розглядається як результат початкового процесу, що створив наш власний Всесвіт, та як пояснення причини його придатності для життя та існування свідомості. За минулі двадцять років наукове обґрунтування множинності Всесвіту стало важливої проблемою у космології3 та теоретичній фізиці. Але нажаль, ще і тепер є тільки початкові та не зовсім адекватні теорії мультиверсуму.

Популярність ідеї множинності світу обумовлена рядом факторів. Один з них полягає в тому, що досить малозначимі програми досліджень у квантовій механіці та космології, які приймали припущення, що кожний процес який може привести наш простір або регіон простору до сучасного стану з початкової квантової конфігурації, також може згенерувати багато інших всесвітів або регіонів, принесли несподівано продуктивні результати в теорії та знайшли підтвердження у сучасних експериментах. Вперше ця ідея була науково досліджена американським фізиком Х’ю Евереттом4 у 1957 році. Він запропонував та розглянув «багато світову» інтерпретація квантової механіки. Ця теорія була розвинута Вілєнкіним у 1983 році. Далі Лінде створив теорію «хаотичної космології». Після цього багато інших вчених: Леслі, Вінберг, Смолін, Льюіс та інші шукали шляхи, якими мультиверсум міг утворитись фізично. Пізніше особливий імпульс цим спробам дала теорія струн. Подальший розвиток ідей Х’ю Еверетта спричинив появу особливої світоглядної позиції - евереттики. Евереттика – це світоглядна позиція, згідно якої реальний світ являє собою множину реалізацій мислимих світів – Мультиверсум. Суть цієї трактовки квантової механіки зводиться до того, що жоден з можливих результатів квантової взаємодії не залишається не реалізованим, проте кожен з них здійснюється у своєму всесвіті, сукупність яких і утворюють фізичний мультиверсум. Ґрунтуючись на цьому фізичному фундаменті, евереттика узагальнює постулат Еверетта для загального випадку будь якої взаємодії. Це твердження еквівалентне тому, що мультиверсум приймається реально існуючим об’єктом.

В наш час евереттикою розроблено декілька підходів для опису наслідків цього основного постулату. Кожний з них включає свій додатковий постулат. Найбільш важливі з них – це концепція «відсутності часу» Джуліана Барбура, концепція Свідомості, як причини еверетичних розгалужень Михайла Мєнского, концепція множинності історій Гелл-Мана – Пєрєслєгіна – Гуца та концепція «склейок» евереттичних гілок Юрія Лєбєдєва.

Якщо фізичні космогонічні процеси природно продукують різноманіття всесвітів, один з яких наш, тоді задача точного налаштування параметрів вирішується. Ми просто знаходимось у Всесвіті у якому так багато умов необхідних для існування життя задовольняються, тим самим проблема «особливості» нашого світу, як спеціально створеного для людини, розв’язується.

Зібрання Всесвітів, або мультиверсум, класично прийнято задавати структурою та динамікою деякого лінійного простору Μ усіх можливих світів, кожен з яких описується в термінах множини станів s з простору станів S. З кожним Всесвітом m в M пов’язана множина P параметрів р, що відрізняють його від інших Всесвітів, які в свою чергу належать простору S. Кожен простір m буде розвиватись з свого початкового стану до деякого заключного згідно операційної динаміки (законів) та значень основних параметрів P. Шлях еволюції простору задається послідовністю станів які належать простору S. Таким чином, кожен такий шлях представляє один з Всесвітів. Нехай розмірність простору параметрів P буде позначена через N. Тоді простір станів S буде мати розмірність N+1. Додатковий вимір H який буде відповідати номеру кроку дискретної еволюції. Крім того, необхідно задати правила еволюції Всесвітів, тобто метафізичні закони. Такий спосіб опису мультиверсуму дає нам лінійну дискретну модель. Це, так зване, не квантове космологічне формулювання множини всіх Всесвітів. Воно дає початкове, але разом з тим найбільш очевидне та досить змістовне, уявлення про можливу структуру світу. Суттєвим недоліком такого визначення є те, що розмірність множини параметрів або те саме, що розмірність простору станів може виявитись нескінченою, а це робить визначення не конструктивним.