Розділ 1 теоретичні основи проблеми громадянського виховання підростаючих поколінь

1.1.Громадянське виховання особистості як важлива проблема сучасної педагогічної науки: мета, суть та завдання

Проблема виховання підростаючого покоління стояла перед людством у всі часи. Одним із важливих і невідкладних завдань країни на сучасному етапі розвитку є виховання громадянина. На вирішення цієї проблеми спрямована робота всіх ланок суспільства, перш за все – освітньої системи.

В умовах економічної кризи в період переходу до ринкових відносин відбуваються процес моральної та соціальної деградації певної частини учнівської молоді. Тому вже сьогодні необхідно поставити питання про виховання громадянина країни, звертаючи особливу увагу на виховання підростаючого покоління, бо завтра може бути пізно.

Громадянське виховання покликане виховувати у молодої людини високі моральні ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потреби у служінні їй. Відомо, що основні риси громадянина формуються в молодому віці, під впливом загальнонародних, національних цінностей, у взаємодії особистості із суспільством, яке на кожному етапі представляють сім'я, школа, різноманітні колективи. Воно орієнтоване на формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, людини зі шляхетними особистісними якостями і рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток.

Перед тим як аналізувати поняття «громадянське виховання», звернемось у загальних рисах до характеристики «громадянськості» як поняття, яке існувало ще з давніх часів.

Громадянськість – це духовно-моральна цінність, світоглядна і психологічна характеристика особистості, що визначає її обов’язок і відповідальність перед співвітчизниками, Батьківщиною.

Існують різні підходи до визначення поняття «громадянськість». Якщо звернутися до класичних республік Греції і Риму, то зрозуміємо, що громадянськість сприймається як політична складова діяльності особистості. Вона спирається на певні принципи: відчуття належності до політичної спільноти; вірність своїй Вітчизні; першочерговість громадянських обов'язків над індивідуальними інтересами.

Українські педагоги та діячі освіти кінця ХІХ – початку ХХ століття (Г. Ващенко, М. Грушевський, К. Ушинський, І. Копач, С.  Русова, І. Франко, Я. Чепіга та ін.) пов'язували громадянськість з національним вихованням, що було викликано соціально-політичними та ідеологічними чинниками.

У практиці роботи радянської школи громадянське виховання розглядалося як виховання політичне, класове, спрямоване на формування дисциплінованого,політично свідомого та відповідального громадянина-інтернаціоналіста. За радянський період у педагогічній теорії та практиці поняття "громадянське виховання" та шляхи його формування найбільш виразно оформились у спадщині В. Сухомлинського. У 1970 році виходить його книга «Народження громадянина», в якій формування громадянськості розглядається на основі гуманізму. Майстерність виховання, на думку В. Сухомлинського, полягає в тому, щоб громадянське, патріотичне життя починалося для людини з ранніх років. «Ми домагаємося,- писав класик,- щоб у дитини і підлітка боліло серце за те, що відбувається навколо неї і поряд з нею, щоб вона з дитинства пережила, відчула громадянські радощі, громадянські прикрощі»[21,560], «щоб кожен вихованець відчув особисту причетність до долі народу, пройшов урок громадянського піклування про інтереси народу, перехворів, перестраждав те, що особисто його ніби не стосується»[20,146]. «З дитиною потрібно працювати, як із саджанцем. Спочатку повільно нагромаджувати сили росту, а потім переходити до формування майбутнього врожаю» [20,231], - це слова Сухомлинського, які спонукають до надзвичайно бережливого ставлення до дитини, до ретельного створення системи роботи зі становлення майбутнього громадянина, до його життя в суспільстві.

Виховати громадянина – означає передати досвід попередніх поколінь у суспільному житті. Саме тому дним із головних завдань громадянського виховання має бут розвиток патріотизму – любові до свого народу, до Батьківщини, до її національних героїв та історичного минулого.

На даний момент педагогічна наука широко розкриває поняття «громадянське виховання».

Громадянське (національне) виховання – це історично зумовлена і створена самим народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної поведінки, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якого засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь [25, с. 502].

У педагогіці є багато визначень поняття «громадянське виховання»; різні автори трактують його по-різному. Найбільш поширеними і найбільш вживаними є визначення таких відомих авторів як С. Кузьмінський, М. Фіцула, С. Пальчевський, Н. Мойсеюк.

З метою здійснення детального аналізу поняття «громадянське виховання», розкриття його сутності нами узагальнено матеріал сучасних підручників «Педагогіка» різних авторів з теми «Громадянське виховання» (див. табл.. 1.1.).

Мета громадянського виховання – формування національної свідомості, самосвідомості та патріотизму у вихованців [25, с. 502]. Громадянське виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, на ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюють вищі зразки виховної мудрості українського народу – любов до рідної землі, до свого народу, його традицій, звичаїв, готовність до мирної праці в ім’я України, почуття гордості за Батьківщину, вірність Україні, власну відповідальність за її долю [25, с. 499].

Таблиця 1.1.

Сучасні підходи до визначення поняття «громадянське виховання» у педагогічній науці

С.С.Пальчевський	Громадянське вихованя – це процес формування такої інтегрованої якості особистості, яка, з одного боку викликає в людини відчуття моральної, соціальної, політичної та юридичної захищеності й дієздатності, а з іншого – налаштовує на захист загальнолюдських демократичних цінностей у межах своєї держави, викликає бажання бачити в ній уособлення загальнолюдських ідеалів певним чином завдяки власній співучасті в ньому [16, с. 433].
М.М. Фіцула	Громадянські цінності ґрунтуються га визнанні гідності людей і характерні для демократичних суспільств. Це зокрема права і свобода людини, обов’язки перед іншими людьми, поваги до закону, тощо. Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає:виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім’я України; освоєння національних цінностей (мови, території, культури);формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину [24, с. 251].
Н.Є.Мойсеюк	Громадянське виховання – це:виховання любові до рідної землі. родини, свого народу, Батьківщини; формування національної свідомості; культивування кращих рис української ментальності, працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв’язку з народом [12].
А.І.Кузьмінський	Патріотизм - любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, гордість за свій народ, прагнення захистити надбання народу, продовжити збагачення загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей [8, 272]. Джерелами патріотичного виховання єрідне слово Батька і Матері, колискова пісня матері, рідна оселя, садиба, героїчна минувшина народу.[8, 273].

Виховання рис громадянськості – досить актуальне питання. Воно не може бути турботою тільки педагогічних колективів шкіл і вищих навчальних закладів. Це проблема й турбота всієї країни. Обмежуватись тільки громадянським вихованням ми не можемо. Складова його частина – це інтегрована єдність політичних, правових, соціальних та духовних проблем.

Проаналізуємо основні підходи до громадянського виховання особистості.

Важливою складовою громадянського виховання є виховання патріотизму особистості, яке передбачає прищеплення національної свідомості [13]. Важливим показником громадянської зрілості є збереження української мови, досконале володіння нею. Ще однією необхідною складовою громадянського виховання є моральне виховання. Воно включає прищеплення гуманістичних рис. Значне місце у змісті громадянського виховання займає формування культури поведінки особистості, що ґрунтується на нормах моралі, законів, традицій, учинків людини. Загальнолюдські аспекти громадянського виховання мають за мету формування в особистості свідомого прагнення до захисту та збереження світової духовної культури.

Результативність громадянського виховання великою мірою залежить від того, наскільки ті чи інші форми, методи та засоби виховної діяльності стимулюють розвиток активності, свідомості, цілеспрямованості, самоорганізації, самоуправління.

Ці питання вирішує громадянська освіта, яка посідає важливе місце в системі громадянського виховання. Головна мета громадянської освіти - виховання громадянина, який повинен володіти певними знаннями (про права та свободи людини, про демократію, про державу й т. п.), уміннями критично мислити, аналізувати політичну ситуацію, висловлювати й відстоювати свою точку зору, співробітничати з іншими людьми тощо), цінностями (повага до прав інших, толерантність, компромісність та ін.), а також бажанням брати участь у суспільно-політичному житті.

Таким чином, можна зроби висновок: якщо ми хочемо примножити здобутки попередніх поколінь, збільшити їх, необхідно дбати про виховання підростаючого покоління в цих складних соціально-політичних умовах життя суспільства.