2.2. Зміна первинної ролі Вконтакте, LiveJournal (жж) у контексті перетворення їх на «замінників» традиційних медіа

Найпопулярнішою соціальною мережею на території СНД є електронний соціальний ресурс під назвою «ВКонтакте». Він є другим за популярністю сайтом в Росії та Білорусії, третім в Україні, четвертим у Казахстані та 25-м у світі [78]. Спочатку ресурс позиціонував себе як соціальну мережу для студентів та випускників російських вузів, пізніше почав називати себе «сучасним, швидким та естетичним способом спілкування в мережі» [7]. За даними на лютий 2013 року щоденна аудиторія «ВКонтакте» складає понад 43 мільйони користувачів [54].

Сервіс було створено Павлом Дуров і запущено для вільної реєстрації у кінці листопада 2006 року. За роки його існування незначні зміни відбулися у функціоналі ресурсу, проте фірмовий вигляд залишився незмінним.

На даний момент користувач мережі «ВКонтакте» володіє «класичним» набором можливостей, які може запропонувати соціальна мережа. Він може створювати профіль з інформацією про себе, продукувати та поширювати контент, гнучко керувати налаштуваннями доступу, взаємодіяти з іншими користувачами приватно (через систему приватних повідомлень або діалогів) і публічно (за допомогою записів у мікроблозі, а також через механізм груп та зустрічей), відслідковувати через стрічку новин активність друзів і спільнот. Хоча за вимогами соціальної мережі інформація, яку користувач надає у своєму профілі, має бути достовірною, перевірити її правдивість при реєстрації неможливо, тому ресурс рясніє великою кількістю найоригінальніших псевдонімів. Втім, керівництвом сайту було вирішено проблему реєстрації декількох акаунтів на одну людину. Тепер сторінка користувача прив’язується до його номеру мобільного, при чому один номер може використовуватися лише для однієї сторінки. Втім, ніхто не може завадити користувачу зареєструватися, скажімо, під іменем Анатолія Вассермана, однак, у цьому випадку, якщо адміністрації ВКонтакте здасться, що вказані свідчення не відповідають дійсності, нагорі сторінки користувача вивішується спеціальна плашка з написом «Дані можуть не відповідати дійсності» (але, як демонструє практика, дана плашка висить на сторінках реальних користувачів). Засновник сайту Павло Дуров так коментує цей аспект користування мережею: «Видаляти за кішечку замість фотографії Вас не будуть, тому що адміністраторам і так вистачає роботи. Однак Ваша сторінка буде відмічена як несправжня – щоб не відлякувати тих, хто прийшов до ресурсу за іншим. Можливо, в результатах пошуку Ви будете на останньому місті і функції розширеного пошуку не будуть працювати, але окрім цього для Вас все буде як і раніше. 2) За що можуть видалити? Вас можуть видалити за порушення законів РФ. Зазвичай це образа честі та гідності, шахрайство, грубе порушення авторських прав або пропаганда расової ворожнечі. Наприклад, сторінки з іменами типу «Іван Смірнов гидка потвора» або «Негри – не люди» – можуть бути видалені. Їх видаляють достатньо регулярно за скаргами.

3) Якщо ви створюєте клонів інших людей, займаєтесь спамом або спробами взламування інших акаунтів – Вас теж можуть видалити і заблокувати, якщо дані факти будуть 100% встановлені. Ваша свобода закінчується рівно там, де починається свобода інших людей» [39].

Сторінці кожного користувача присвоюється власний рейтинг. Він розраховується у відсотках і залежить від вказаної у профілі інформації. Вказуючи інформацію у профілі, можна набрати не більше 100 % рейтингу, подальше підвищення – платне (платіж можна здійснити за допомогою платіжних терміналів). Якщо у користувача рейтинг менший за 30 %, то він не може переглядати інші сторінки.

Окрім того, у середині 2010 року було введено функцію «Кумири» – якщо рейтинг якогось користувача дорівнює 200 % і більше, йому можна «поклонятися» – на практиці це означає перегляд оновлень (нові фотографії, групи, тощо) без додавання у список друзів. Втім, на даному етапі цю функцію виконує можливість «передплати оновлень» («подписки на обновления»), яка здійснюється автоматично при додаванні когось у друзі. У свою чергу доданий користувач може прийняти запит на дружбу або ж залишити користувача «у передплатниках» («в подписчиках»).

Для того, щоб знайти якомога більше друзів на сайті, можна скористатися пошуком. Пошук можна здійснювати за різноманітними критеріями – за країною, містом, школою, ВУЗом, військовою частиною, сімейним станом, іменем, прізвищем тощо. Порядок сортування при пошуку залежить від рейтингу – чим більший рейтинг, тим вищі місця у пошуку.

Окрім можливості створювати нові записи, користувач може залишати коментарі під вже опублікованим контентом. До своїх повідомлень можна «прикріплювати» зображення, звуко- та відеозаписи (у тому числі, і повнометражні фільми), графіті та опитування.

Можливість завантажувати на сайт власні записи та використовувати файли, завантажені іншими користувачами, робить «ВКонтакте» одним із найбільших медіа-архивів Рунету. З усіх файлів, що є на сайті, користувач може створювати у своєму профілі особисту колекцію записів, за бажанням групуючи їх в окремі альбоми. При цьому для зображень введена межова кількість для одного альбому – 500 файлів (фото).

Втім, можливість безкарно завантажувати будь-чиї записи на свою сторінку ставить питання порушення авторського права.

Так 1 жовтня 2008 року ВДТРК подала до Арбітражного суду міста Санкт-Петербурга і Ленінградської області судовий позов на 3 млн. рублів до ТОВ «ВКонтакте» за порушення авторських прав телерадіокомпанії у вигляді незаконного розміщення у соціальній мережі кінофільму «Острів». За клопотанням юристів «ВКонтакте» справу було призупинено Пресненським районним судом Москви, поновлено у 2009 році. У квітні 2010 року суд відхилив позов ВДТРК до соціальної мережі. Однак 19 липня 2010 р. на «ВКонтакте», арбітражним апеляційним судом Санкт-Петербурга, було накладено штраф у розмірі 1 млн. рублів. Але 18 жовтня 2010 року було прийнято остаточне рішення з прецедентної справи, що побічно зачіпала більшість російських користувачів інтернету: Федеральний арбітражний суд Північно-Західного округу підтримав позицію соціальної мережі, відмінивши рішення апеляційної колегії і залишивши в силі вердикт суду першої інстанції. Спроба ФДУП «ВГТРК» стягнути мільйонну компенсацію за порушення авторських прав на фільм «Охота на піранью» закінчилася невдало [8].

У січні 2011 року проти одного з користувачів «ВКонтакте» було порушено кримінальну справу по звинуваченню у порушенні авторських прав. Це перший випадок в історії російського сегменту інтернету, коли звинувачення в порушенні авторських прав було висунуто звичайному користувачу, а не сайту в цілому. За словами представників Управління «К» (підрозділу Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації) – до них звернувся представник одного з лейблів, повідомивши про те, що підсудний виклав у себе на сторінці 18 пісень у безкоштовному доступі і вони були завантажені понад 200 тисяч разів. Представник самого сайту заявив, що жодного сповіщення вони не отримували, і вперше про це чують. Також звинувачення було піддане критиці, оскільки завантаження не передбачене сайтом і немає доказів, що саме даний користувач завантажив їх на сайт. Згодом представник «ВКонтакте» виступив із пропозицією досудового рішення проблеми, а також відмітив, що не може відповісти на питання, чи буде сайт когось захищати. Але в результаті представник заявника – лейбла «Никитин» – заявив, що готуються нові позови до інших користувачів та інформація вже передана слідчим органам [41].

У липні того ж року подібні претензії до ВКонтакте отримали продовження в якості судового розгляду з лейблами Gala Records та EMI. Протягом судових дебатів керівництво сайту надало представникам лейблу айпі-адреси тих користувачів, які завантажували неліцензійні файли на сайт, і висловило думку, що нести відповідальність має сам користувач, а не сайт. У той же час заступник генерального директора Gala Records/EMI Ольга Ким підтвердила отримання адрес, але критично віднеслася до цього рішення, заявивши, що визначити справжні імена користувачів вони не можуть [1].

6 грудня 2012 року російський співак Сергій Лазарєв написав у своєму акаунті в Twitter, що збирається подати на ВКонтакте в суд за піратське поширення його творчості. 12 грудня Павел Дуров повідомив у своєму аканті в Twitter, що культурна цінність аудіозаписів ВКонтакте різко зросла, а при спробі відтворити пісні Лазарева з’являється спливаюче вікно, яке повідомляє, що запис недоступний [9].

І це лише деякі приклади т. зв. «приватних» непорозумінь сайту із компаніями. У той час як у загальносвітовому масштабі ще у листопаді 2010 року мережа потрапила до чорного списку нелегальних поширювачів музики, який було складено Американською асоціацією компаній звукозаписувальної індустрії. Сполучені Штати звинуватили російську мережу у забезпеченні доступу до інтелектуальної власності без дозволу правовласників [75].

Саме можливість завантаження аудіо записів на свою сторінку відрізняє ВКонтакте від інших мереж та зумовлює використання ресурсів сайту в якості медіатеки та медіаплеєру.

Існує дуже велика кількість різноманітних додатків ВКонтакте, багато з яких являють собою адаптацію із прототипу сайту – мережі Facebook. Більшість додатків потребують встановлення на особисту сторінку учасника, а практично всі ігри – платних SMS. Хакери часто користуються цим з метою взламування чужих акаунтів.

Із плином часу розвивається не тільки функціонал соціальних мереж, але й їх значення для користувачів. На даному етапі ВКонтакте це вже не просто ресурс для розваг та спілкування, але й своєрідний трамплін для старту власного бізнесу та покращення свого матеріального становища. Йдеться не про зареєстровані магазини чи підприємців, які мають свою сторінку в мережі як у місці масового скупчення людей, а про середньостатистичних громадян, для яких віртуальний простір став простором для заробітку. Елементарний пошук видає як мінімум декілька сотень сторінок, на яких користувачі сервісу пропонують інших відвідувачам ВКонтакте купити одяг, взуття, біжутерію, шкіргалантерею та масу інших товарів.

За даним опитування, проведеного дослідницькою компанією OMI, більше половини респондентів (66,5%) знають про таку форму покупок. Трохи більше за третину з них (38,9%) здійснюють покупки у приватних осіб через соціальні мережі 1-2 рази в квартал, ще 16,4% – 1-2 рази на місяць [36].

Частіше за все таку форму торгівлі відрізняють дешевші ціни, але при цьому за якість практично ніхто не відповідає.

Ще одним джерелом прибутку вважаються додатки. Автори ігор, тестів та ін. деколи отримують значний прибуток. Однак, для створення такого додатку потрібні спеціальні знання (або гроші, для того, щоб цей додаток за вас розробив фахівець). Це робить такий вид заробітку у мережі ВКонтакте менш поширеним за інші і розрахованим на вузьке коло громадян зі специфічними навичками. До того ж сам додаток може не окупитися, так як адміністрація сайту має право відхиляти проекти, які їм не до душі. Ще однією проблемою може стати слабка популярність серед користувачів. Також, окрім створення самого додатку, існує необхідність його розкрутки.

Найвигіднішим та найпопулярнішим видом заробітку на даному етапі функціонування сайту є створення власних тематичних груп та пабліків (тематичних публічних сторінок) та просування їх у маси. Якщо створена група або паблік набирає достатню кількість передплатників, її адміністратор може заробляти декількома шляхами.

1. Розміщення у своїй стрічці новин замовлених постів зі сторони власників інших груп. Тобто, до адміністратора звертаються власники різноманітних спільнот і просять розмістити деякий запис за гроші. Зазвичай це виглядає таким чином: у досить популярних групах, чисельність учасників яких досягає 100000 тисяч осіб, ціна такого запису за годину часу (тобто, цей запис буде знаходитися у стрічці групи протягом години) може складати від трьох до семи тисяч рублів (+- 750-1750 грн). За день бажано розміщувати не більше 2-3 рекламних постів, інакше читачі можуть бути невдоволені великою кількістю реклами.

2. Рекламодавці можуть звернутися до адміністратора групи з проханням розміщення їх реклами у правому блоці сторінки, який, за замовчуванням, називається «посилання». Така реклама коштує від п’яти тисяч рублів (приблизно 1250 грн) за місяць, ціна залежить від кількості учасників та відвідуваності спільноти.

3. Третім способом є партнерські програми. Наприклад, у групі, присвяченій грі у покер (зокрема, в онлайн-покер) постійно обговорюються стратегії, сайти на яких цікавіше за все грати тощо. Адміністратор групи може рекламувати партнерський сайт пов'язаний із тематикою групи (наприклад, сайт для гри у покер), розміщуючи його у блоці посилань або прямо у новинах групи.

Усе це демонструє широку сферу використання соціальних мереж загалом, та мережі ВКонтакте зокрема, що не дивно, враховуючи багатий функціонал сайту та велику кількість його користувачів. Не винятком є і використання (тими ж таки групами та пабліками) мережі в якості своєрідного засобу масової інформації. І хоча офіційним видом ЗМІ соціальна мережа (поки що?) не є, тим не менш, під час деяких подій вона не тільки фактично виконує функції мас-медіа, але й офіційно прирівнюється до них.

Так Самарський суд визнав «ВКонтакте» повноцінним засобом масової інформації. Такий висновок випливає з вироку, винесеного 21-річному юнаку за створення расистської групи у цій мережі.

Самарець Артем Гниломедов у листопаді минулого року організував в мережі групу із назвою «Я русский и мне надоели черные в России». При цьому лозунгом спільноти стали «Россия для русских, Самара для волжан». На думку суду, така група обурює вихідців з Північного Кавказу та Середньої Азії. Гниломедова покарали згідно з частиною 1 статті 282 УК РФ за приниження гідності групи осіб за ознаками раси чи національності публічно чи з використанням засобів масової інформації, прирівнявши таким чином соціальну мережу до ЗМІ.

Владислав Циплухін, який на той час очолював прес-службу «ВКонтакте», прокоментував цю ситуацію, заявивши, що ліцензії ЗМІ у соціальної мережі насправді немає, і рішення суду є принаймні «дивним» [47].

Проте, незважаючи на всю серйозність винесеного вироку, управляючий партнер колегії юристів Засобів масової інформації Федір Кравченко заявив, що надавати великого значення даному рішенню поки не варто. «Одним таким рішенням практики не змінити. Вона склалася досить давно. І практика Роскомнадзора, який відповідає за реєстрацію ЗМІ, Верховного  суду, говорить достатньо однозначно. Інтернет-сайт, навіть такий великий, як «ВКонтакте», може бути зареєстрованим в якості ЗМІ добровільно. Що стосується рішень окремих суддів, бувало так, що навіть карали за відсутність реєстрації окремі сайти. Як правило, такі рішення відмінялися вже у другій інстанції. Тому вважаю, що надавати зайвого значення конкретно цьому судовому рішенню не варто» [61].

Електронним соціальним ресурсом найбільш подібним до справжнього засобу масової інформації є сервіс для ведення онлайн-щоденників або, як їх ще називають, блогів. Однією з найпопулярніших до нещодавнього часу блог-платформ була платформа LiveJournal або Живий Журнал.

У 1998 році вісімнадцятирічний студент-програміст Бред Фіцпатрік зі штату Орегон написав для себе невелику програму – «движок» для ведення щоденникових записів в інтернеті. Програма дозволяла вести та оновлювати особистий щоденник.

На її основі Бред створив вебдодаток для своїх друзів. На той момент Фіцпатрік навчався в університеті штату Вашингтон, потім він повернувся до Портленду, Орегон, і працював віддалено (сервер LiveJournal залишався в Сієтлі).

Створюючи LiveJournal, Фіцпатрік, за власним зізнанням, не думав про те, що ним буде користуватися хтось ще: «Це був просто шматок коду, який працював на моєму власному комп’ютері, – таким чином я вів власні мережеві нотатки. Потім один приятель попросив у мене цей код, потім ще один. Нехай би вони просто взяли в мене цю програму – вони ж хотіли отримувати і оновлення, які я потихеньку до неї вносив. І тоді я просто прикрутив до програми реєстраційну форму і став приймати користувачів на свій сервер – це було простіше, ніж возитися з роздачею програми. Загалом, пройшло всього декілька місяців, а в LiveJournal вже «сидів» увесь мій поверх студентського гуртожитку плюс мої друзі в Портленді, плюс знайомі в Огайо. Ось так все і вийшло. Я цьому навіть не дуже сприяв. Скоріше, навпаки – в якийсь момент сервер став обходитися у сто баксів на місяць. Сто баксів! Для студента це гроші, між іншим. LiveJournal цілком міг загинути під вантажем такої непомірної суми» [4].

Бред Фіцпатрік представив свій проект факультету і звернувся за допомогою, але у відповідь почув, що його діяльність не стосується предмету, який він вивчає, – сomputer science (комп’ютерні дисципліни). Так що про матеріальну допомоги не може йти мови. Щоб якось вирішити цю фінансову проблему, Фіцпатрік зареєстрував під LiveJournal компанію. Поміж іншого, це був і необхідний захід безпеки на випадок банкрутства.

Дуже швидко LiveJournal завоював величезну популярність, Фіцпатріку доводилося займатися його підтримкою цілими днями. На 2002 рік LiveJournal пройшов критичну точку у розвитку – він став багатомовним сервісом, хоча спочатку був орієнтований на американців та англійську мову. «Дівчина, з якою я жив у Німеччині, переклала те, що було потрібно, німецькою, – розповів Бред Фіцпатрік в інтерв’ю газеті «Відомості», коли вперше прилетів до Росії у жовтні 2006-го. – А російською переклали добровольці практично моментально після того, як я «кинув заклик». Ось як раз тоді, чотири роки тому, я зі здивуванням подумав: «Нічого собі! Мій сервер популярний навіть у Росії! Невже це справжній успіх!»» [4].

LiveJournal був не першим сайтом, який створив Бред Фіцпатрік. Але успіх попередніх проектів вимірювався у тисячах користувачів, а не в мільйонах. У 2005 році створена Фіцпатріком компанія увійшла до складу SixApart. Бред став технічним директором цієї компанії, продовжуючи удосконалювати і розвивати сервіс LiveJournal.

Таким чином, створений для особистих цілей проект набув популярності спочатку в Америці, а потім і у всьому світі.

«Живий Журнал», ЖЖ (англ. LiveJournal, LJ) – це блог-платформа для ведення онлайн-щоденників (блогів), а також окремий персональний блог, розміщений на цій платформі. Надає можливість публікувати свої так коментувати чужі записи, вести колективні блоги («спільноти»), додавати у друзі («френдити») інших користувачів і слідкувати за їх записами у «стрічці друзів» («френдстрічці») [14].

Як сказано на сайті самого ресурсу у розділі «Про проект»: «LiveJournal це он-лайн спільнота журналів, де люди з усього світу діляться розповідями, обговорюють різні теми та залишаються на зв'язку зі своїми друзями. Це безкоштовний сервіс, який ви можете використовувати для знайомства з новими людьми та створення зв'язків за допомогою того, що ви пишете та чим ділитесь. [73]

«Живий Журнал» підпорядковується американським законам, так як його сервери знаходяться у США і система належить американській компанії LiveJournal, Inc., хоча нею і володіє російська компанія SUP Media.

«Живий Журнал» пропонує користувачам стандартний для усіх блогів набір функцій та налаштувань, розширений за рахунок додаткових опцій.

Серед налаштувань, функцій та опцій «Живого Журналу»:

• різні типи записів та можливості їх коментування;

• зазначення розширених відомостей про користувача;

• друзі (френди) та стрічка друзів (френдстрічка);

• картинки користувачів (юзерпіки);

• функції безпеки акаунта.

Також можна стати платним користувачем. Таким блогерам надається значна більша кількість функцій:

• місце для розміщення своїх зображень;

• покращена функція пошуку користувачів;

• більше стилів оформлення сторінок;

• можливість робити записи за допомогою мобільних телефонів;

• більшу кількість юзерпіків (зображень, що позначають користувача);

• можливість створювати голосування.

Повідомлення Живого журналу дозволяють користувачам відслідковувати події, які вони могли і без того бачити у Живому Журналі, але не дозволяють відслідковувати події, які іншим чином виявити неможливо. Окрім того, будь-які повідомлення підпорядковуються рівням доступу до висхідного об’єкта. Наприклад, користувачі, які не входять до числа ваших друзів, не отримають повідомлення про те, що ви надіслали закритий запис; інші користувачі не дізнаються про приховані коментарі, залишені у вашому журналі.

Оскільки користувачі можуть тільки підписатися на записи, коментарі та інший контент, який можна отримати й іншим шляхом, система повідомлень не дозволяє побачити більше за належне. Ви не можете заборонити людям підписуватися на вашу публічну інформацію, якщо її можливо читати і без цього. Щоб обмежити доступ, ви можете зробити свої записи закритими («тільки для друзів»).

У випадку коли користувач додає іншого користувача до списку друзів, він не отримує жодного особливого доступу до його журналу – він зможе читати його публічні записи у своїй стрічці друзів, що є зручнішим, ніж кожного разу відкривати окрему сторінку із його журналом. Доступ до його записів «для друзів» такий користувач самостійно не отримає.

Не існує способу завадити комусь читати записи інших користувачів, якщо вони публічні. Проте кожен юзер може змінити рівень доступу до своїх записів, щоб їх бачили тільки ті, кого ви внесли до свого списку друзів.

У «Живому Журналі» діє конфліктна комісія (англ. Abuse Team). Як зазначено на сайті ресурсу у розділі, присвяченому комісії, «Розглядачі скарг LiveJournal відповідають за дотримання Умов використання. Якщо у вас виникли проблеми із іншим користувачем або хтось ймовірно порушує Умови використання, ви можете надіслати скаргу до Розглядачів скарг LiveJournal» [73]. Журнали, в яких виявлено порушення, заморожуються; у 2009 році після голосного скандалу із замороженням журналу Артемія Лебедєва (користувач «tema») конфліктна комісія ввела практику заморожування не журналу повністю, а окремого поста; журнали, видалені користувачами, через деякий час повністю видаляються адміністрацією, після чого їх імена потрапляють до продажу і можуть бути куплені будь-ким. Конфлікт блогерів СНД із «абьюз тім» є одним з найважливіших етапів у розвитку LiveJournal.

LiveJournal пропонує своїм користувачам широкі можливості з налаштування власного акаунту під себе. Власник щоденника може змінювати дизайн, обираючи з певного переліку запропонованих шаблонів (для платних акаунтів перелік більших). Також він може змінювати налаштування всередині самого шаблону (колір фону, розмір та колір шрифтів тощо) або скористатися авторським дизайном, розробленим іншим користувачем (існує багато блогів, у яких «народні умільці» пропонують юзерам власноруч розроблені обкладинки).

Також у власника Живого Журналу є можливість зв’язати свої акаунти у сервісах LiveJournal та Facebook. Можна включити оновлення міні-трансляції у Facebook кожний раз, коли користувач робить загальнодоступний запис у Живому Журналі. Повідомлення на Facebook буде посилатися на аналогічний запис у LiveJournal.

Первинно система LiveJournal була організована таким чином, що всі індивідуальні блоги тісно спліталися між собою, інтегрувалися, формуючи ідеальний діалоговий майданчик. Технічно, вся інформація зберігається в одному місці. Внаслідок цього технічно і концептуально грамотного рішення стало можливим використання численних механізмів і підключення різноманітних інструментів для комунікації.

Якщо говорити про причини, за якими ЖЖ-користувачі країн СНД підписуються на журнали інших ЖЖ-користувачів і читають чужі блоги, то можна виділити дві основні: 1) читання для інформації; 2) читання для задоволення.

Перша причина – одна з основних: кириличний LiveJournal став важливим і цінним джерелом інформації, досить конкурентоздатним альтернативним ЗМІ. За рейтингом найпопулярніших записів «Яндекс. Пошук у блогах» можна прослідкувати, як змінюється громадська думка, що цікавить суспільство на даний момент, що вразило більше за все, на що частіше звертають увагу. Це може бути подія світового масштабу, така, наприклад, як трагедія 11 вересня 2001 року у США або захоплення заручників у Беслані. Це може бути локальна подія: чергове відключення гарячої води або підвищення тарифів на проїзд у метрополітені. У цьому контексті ЖЖ давно розглядають як модель «суспільства у мініатюрі» і все частіше звертаються до блог-сервісу як до інструменту дослідження суспільної думки.

Якщо ви зайшли в Google і не знайшли відповіді на будь-яке вузькоспеціалізоване питання, що стосується чогось складного – квантової фізики, жіночої дружби або рідкісного захворювання морських свинок, – з декількох сотень ваших френдів завжди знайдеться хтось, хто не полінується дати вам кваліфіковану і корисну пораду. Просто тому, що якщо зібрати де-небудь декілька сотень гарних людей, то один з них безперечно виявиться знавцем квантової фізики, інший – експертом з жіночої дружби, а третій – спеціалістом із захворювання морських свинок [12].

Друга причина – звертання до «Живого Журналу» як до джерела розваги. Оскільки ЖЖ – це унікальне поле для самостійної діяльності, що не потребує особливих знань в області програмування або html-верстки і дозволяє не просто висловити свої думки, але й отримати відгук на них, читання або ведення журналу розглядається багатьма користувачами як вдале дозвілля, спосіб розслабитися, згаяти час. Віртуальний аналог дружніх посиденьок на кухні і зручний інструмент для серйозних – практичних і філософських диспутів, – ось, що таке ЖЖ.

Рекреаційна функція «Живого Журналу» виражається саме в наданні можливості ненав’язливої бесіди, а також у можливості створення особистого віртуального ейкосу (oikus – обитель людини) і особистого віртуального образу.

Так, на жодному іншому мережевому ресурсі немає такої великої кількості так званих «чесних віртуалів» – користувачів, яких не існує насправді, але які не приховують своєї гри. Це можуть бути блоги «віртуальних» двійників популярних у суспільстві людей – політиків, співаків, акторів (у «Живому Журналі» є, наприклад, блоги Володимира Путіна, Джонні Деппа, Джорджа Буша та ін.). Або щоденники тварин, меблів, небесних тіл.

Майже усі блоги «чесних віртуалів» витримані у певній стилістиці – це не набір випадкових постів на випадкові теми, а, як правило, наслідок серйозної редакторської праці. Тут важливо все – стиль, теми, реакція. Не так легко писати від імені комети, що націлилась на Землю, так, щоб число читачів не зменшувалося, а збільшувалося.

Взаємозв’язки всередині ЖЖ виникають не просто так, і одного бажання було б недостатньо. Задачі отримати нову інформацію або завести нові знайомства допомагають вирішувати спеціальні механізми, що спрощують сам формат читання до формату «один клік».

Безумовно, більшість ЖЖ-користувачів – або юзерів (від англ. user – користувач) – використовують власні блоги в якості робочого майданчика просто тому, що це зручно. Наприклад, Сергій Лук’яненко – відомий письменник, автор бестселерів «Нічна варта» та «Денна варта» – активно використовував свій блог в якості експериментальної бази для тестування нового твору – роману «Чистовик». Вже до першої публікації уривку набралося понад 500 коментарів, частина з яких містила схвальне «ура!», частина – поради з написання.

Живий Журнал і подібні йому сервіси унікальні, в першу чергу, своєю концепцією «наодинці з усіма», поєднанням публічного та інтимного. По-друге – можливістю повністю налаштувати це поєднання під себе, обрати найбільш зручну модель взаємовідносин зі світом та людьми. Для когось ЖЖ – це віртуальний аналог бесід на кухні, для когось – безкоштовна трибуна і сотні потенційних слухачів щоденно, для когось – зручний інструмент для організації диспутів. Одні використовують ЖЖ як поле для соціологічних і психологічних досліджень та експериментів, інші – як «записну книжку». Ніде більше у користувача немає подібної можливості одночасно самому визначати тему розмови, ретельно підбирати собі співрозмовників і регулювати інтенсивність спілкування – і все це в режимі реального часу. На відміну від електронної пошти, людина не закриває себе в рамках ситуації «тет-а-тет»; на відміну від форумів, він не залежить від загальноприйнятого формату спілкування і не зобов’язана дотримуватись правил колективної гри. При цьому, на відміну від Твіттера, ЖЖ спонукає до більш детальних та розлогих записів і відповідних розмов і дискусій, так як не обмежує юзера у кількості написаного. Подібна можливість є у ВКонтакте та Facebook та через багату палітру інших функцій, вона не на першому місці.

У LiveJournal користувач отримує можливість почати власну гру: ЖЖ за визначенням завжди індивідуальний. Для багатьох вже сама публікація своїх думок та зауважень – дотепна гра, яка, щоправда, часто переростає в гостру залежність. Як би там не було, ігровий момент практично завжди присутній у кириличному сегменті ЖЖ, хай і неявно. Поширеною практикою стало написання «Ста фактів про себе» – гарний спосіб підкреслити власну індивідуальність і зацікавити оточуючих, паралельно відкривши в собі самому щось нове. Але бувають і більш витончені варіанти. Багато хто із задоволенням читав щоденник «Шиншилла в изгнании», який користувач pylesos вів від особи шиншили. Багато шуму наробив свого часу щоденник, який під іменем alla_borisovna нібито вела сама Пугачова. Як потім з’ясувалося, це була лише вдала містифікація відомого мережевого активіста Максима Кононенко.

Подібні явища можна зустріти тільки у кириличній частині Живого Журналу. Як і кириличний інтернет в цілому, ЖЖ на території СНД – явище досить специфічне, воно часто не вкладається у загальносвітовий контекст, хоча зараз ця різниця стала вже не такою явною. На Заході онлайн-щоденники практично нічим не відрізняються від щоденників звичайних: вони присвячені досить детальній і послідовній розповіді про власне життя та особисті переживання.

Як правило, коло читачів обмежене реальними знайомими, близькими друзями та родичами. У результаті створюються маленькі групки, практично ізольовані одна від одної, які частіше за все використовують ЖЖ як продовження повсякденного спілкування. Так, у самого засновника ЖЖ Бреда Фіцпатріка до того моменту, як він став відомою фігурою в кириличному інтернеті, у «друзях» значилися лише його рідні, трохи більше десятка його реальних знайомих і трохи більше десятка знайомих віртуальних.

Якщо на Заході коло френдів (постійних читачів) складає в середньому 20-40 осіб, то на території СНД він, як правило, вимірюється тризначним числом, а в окремих випадках перевищує не так давно відмінене обмеження у 750 друзів (воно діяло з 1999 року і було знято 4 березня 2007-го). Досить логічно, що особисте знайомство при цьому відійшло на другий план.

У деяких дослідженнях, присвячених Живому Журналу, стверджується, що жанр блогу якісно не тотожний жанру журналу-щоденника. Під блогом частіше розуміють новинні чи публіцистичні стрічки, які веде один автор чи група авторів. Онлайнові записи приватного характеру, що більше за все нагадують традиційний щоденник, частіше називають «журналами». Однак якщо розглянути взаємозв’язки всередині всього ЖЖ, стане очевидно, що він є середовищем для формування величезної кількості субкультур та спільнот.

У країнах СНД культура блогів вже давно вийшла за межі інтернет-формату. Блогінг став логічним результатом зростаючої потреби людей у спілкуванні та співучасті, тому що форма мережевого щоденника дала можливість фіксувати події і думки, коментувати, ставати частиною будь-якої спільноти. Власне, з’явилась ціла віртуальна культура, в якій особистість хоч і безтілесна, анонімна та множинна, проте автономна у своїй дії.

У деяких випадках он-лайнові щоденники виконують функції спільнот за інтересами, де можна обговорити як філософські, так і практичні питання, що цікавлять певну групу людей. Багато дискусій розгортаються тепер саме в інтернеті, а не в реальному житті. По-перше, в інтернеті є можливість висловлюватися анонімно, що приваблює багатьох, хоча і знижує статус дискусій. По-друге, не обов’язково висловлюватися негайно, можна подумати і відповісти пізніше, у будь-який час дня і ночі, так само, як і ознайомитися з думками інших учасників, чого ніколи не може бути в очних обговореннях. Усі дискусії в мережі носять заочний характер.

У країнах СНД блогерство має яскраво виражений національний характер і не схоже на американську модель. Якщо за океаном все більше і більше говорять про те, що блоги – це нова соціальна сила, здатна серйозно вплинути на функціонування ЗМІ і саме поняття масової комунікації, то в Росії, Україні та інших братніх державах звикли говорити не про блоги, а про Живий Журнал.

На Заході все інакше. Справжніми хітами у США стають блоги професійних журналістів, спеціалістів своєї справи, які можуть собі дозволити висловлювати точку зору, не озираючись на корпоративну цензуру. При цьому активні блогери по-справжньому зацікавлені у просуванні своїх сайтів, оскільки мають можливість заробляти на рекламних банерах, що розміщуються у блогах.

На Заході вважається, що вести свій блог модно і престижно: людина, якій є, що сказати, має можливість зробити це відкрито і напряму, а не через посередництво газети чи телеканалу. Вже перестало бути рідкістю, коли онлайн-щоденники ведуть публічні люди, у яких, здавалося б, немає проблем із доступом до ефіру.

Західні блоги поступово знаходять застосування і в бізнесі, який бачить у них зручний засіб комунікації – чого не скажеш про СНД. «Коли необхідно повідомити якусь інформацію одразу декільком колегам, можна зробити розсилку електронною поштою – але виникає небезпека, що колеги видалять лист як спам або просто полінуються прочитати. Тому простіше та надійніше опублікувати інформацію у блозі. Таку концепцію використання блогів підтримують гіганти індустрії, зокрема, Microsoft. Раніше Білл Гейтс заявляв, що блоги ідеально підходять для інформування клієнтів і партнерів про діяльність компанії. Сотні співробітників Microsoft ведуть такі «ділові щоденники»» [30].

Ті, хто пише про соціальні аспекти блогів кириличного інтернету, відмічають (із незадоволенням, як правило) виникнення ієрархічної «верхівки». Спочатку, коли блоги тільки набувають популярності, формується нове середовище, яке будується виключно на горизонтальних зв’язках. Потім система виростає, і самі собою виникають ієрархії. Не кожен може брати участь у всіх розмовах. Не всіх чують. Створюється враження, що якийсь кістяк згуртований тісніше, за інші. Причина в тому, що розмаїття плюс свобода вибору дають нерівність. Таким чином, чим система різноманітніша, тим нерівність сильніша.

Зараз ще можна запустити новий гарний блог і стати популярним – але досягти цього важче, ніж рік тому, а через рік стане ще важче.

Повертаючись до відмінностей кириличної блогосфери від західної, варто сказати, що кириличний сегмент ЖЖ більш політизований, ніж американський. Причина бачиться у різниці ступеня самоцензури у ЗМІ СНД і США. Тому блоги стали сприймати як авторські колонки, як додатковий засіб масової інформації і використовувати, перш за все, для обговорення культурних, суспільно-політичних і професійних питань. Дискусії кочували з журналу в журнал, обростали новими учасниками і нюансами, провокували заочну полеміку. У результаті виникло єдине середовище, великий взаємопов’язаний клубок.

Можна сказати, що весь кириличний ЖЖ – це величезний гіпертекст.

Зрозуміло, на практиці у перенасиченій інформацією блогосфері досить складно донести інформацію і досягти популярності: перш за все, потрібно знайти дещо, що приверне масову увагу, і першим встигнути сказати про це своїй аудиторії, серед якої повинні знайтися ті, хто почне активно рекомендувати прочитане на найрізноманітніших ресурсах. Однак саме таким чином інформація починає циркулювати від джерела до його читачів, а від них до їх читачів тощо. Інформацією починають оперувати маси ЖЖ-користувачів, вона стає масовою.

Більш швидкому і таргетованому розподілу інформації сприяє така форма соціальної організації у ЖЖ, як ком’юніті (спільнота).

Спільноти у «Живому Журналі» – це колективні журнали (блоги), в яких різні користувачі можуть писати повідомлення по темі спільноти. Створити спільноту може кожен користувач «Живого Журналу» незалежно від рівня акаунту. Публікувати і коментувати повідомлення можуть, залежно від налаштувань спільноти, учасники, користувачі «Живого Журналу» та аноніми (незареєстровані гості).

На відміну від авторського журналу, де усі зв’язки засновані на особистих стосунках та інтересах, обговорення у спільнотах стосуються спільних тем і проблем.

У спільноті завжди є наглядач – редактор, що стежить за дотриманням регламенту, зазначеного у «Профілі» спільноти або описаного всередині спільноти, може змінювати налаштування та інформацію про спільноту, виконувати адміністративні функції.

Навіщо люди об’єднуються у спільноти за інтересами – питання дуже цікаве. Очевидно, що в основі об’єднання лежить прагнення використати спільні ресурси: колись це були предмети праці, спільна худоба або, скажімо, общинні землі для випасу худоби; сьогодні спільними ресурсами стає мережева інформація, мова, слово, знання.

Один із засновників гуманістичної психології Абрахам Маслоу розробив так звану ієрархічну модель мотивацій – піраміду потреб. Згідно з розробленою ним теорією, усі вчинки людини варто розглядати як бажання задовольнити психологічні потреби, які є своєрідними установками, першопричинами усіх вчинків та дій людини.

Так, згідно з центральними рівнями піраміди Маслоу, людина потребує спілкування, самоствердження, нових знань, підтримки і належності [58]. Тому об’єднання у спільноту є природним процесом людських взаємовідносин, а «Живий журнал» якомога краще відповідає усім цим потребам.

У спільнотах усі люди пов’язані між собою, усі рівною мірою обмінюються інформацією один з одним, а не з єдиною – центральною, ключовою – людиною, усі активно взаємодіють один з одним, створюючи загальну зв’язаність між усіма членами спільноти. Виходить, що, якщо в особистому блозі кожний, власне, веде авторську колонку, то у спільноті він вже виступає як член редакції.

Майже всі спільноти у ЖЖ створюються непрофесіоналами: досить велика група людей об’єднується для публічних дискусій, а у центрі комунікаційного медіа-середовища – «ком’юніті білдер», редактор, що відслідковує процеси соціальних сукупностей. І багато в чому цьому сприяють технічні можливості сервісу LiveJournal, які володіють величезним потенціалом і є унікальним інструментом для будь-якої людини, готової формувати власний інформаційний простір через соціальні зв’язки, напрацьовані ним у блогосфері. Основним капіталом при цьому будуть його знання, а ЖЖ дозволить безперешкодно конвертувати їх у масову інформацію для інших.

Американець Х’ю Х’юїтт, якого у США називають «першим джерелом блогалізації», вважає, що блоги кардинально змінюють суть журналістики. Традиційна журналістика спирається на факт: цікавий факт здатний «створити» новину. Блог робить ставку не на факт, а на думку про цей факт. Фактично, це означає, що луна стає важливішою, від голосу людини. Окрім того, блоги втілюють ідею децентралізації засобів масової інформації, доводячи її до абсолюту. З початку 20 століття у світі розвиваються медіа-імперії, що формують світову суспільну думку. Однак блоги (які є розрізненими та притримуються кардинально різних точок зору) знищують їх вплив. За його словами, «медіа-імперіям вкрай важко дебатувати із блогами, як важко ведмедю протистояти мільйонам бджіл» [70].

Існує зворотна сторона легкості у вираженні народної думки вустами народу (або ніби вустами). Зважаючи на те, що блоги – це засіб масової комунікації з відсутніми вхідними бар’єрами, вони являють собою поле для умисного поширення недостовірної або упередженої інформації. Блоги широко використовуються як інструмент маніпуляції та зброя в інформаційних війнах, як і традиційні ЗМІ.

Показовою є поява футурологічних прогнозів щодо влади інформаційних мереж, у тому числі, блогів. Згідно з цими оцінками, влада в нову епоху зосередиться в руках прошарку «нетократів» (від англ. net – мережа і грец. kratos – влада). Їх вплив, як вважається, буде базуватися на положенні, яке вони займають в якості лідерів і «кураторів» віртуальних спільнот, з яких складається мережеве суспільство [40].

Ознаки зародження прошарку «нетократів» намітилися у розвинутих країнах у колах, що формують моду, звички, стилі поведінки і споживання. Специфіка нетократії проявляється в тому, що вона не дотична до державної влади, впливаючи на суспільство у тій площині, що є далекою від традиційної області компетенції політичної влади. Сьогодні представники цього прошарку зосереджені у великих містах, де існує особлива творча атмосфера, яка дозволяє їм вільно жити і творити. З’являється нова «нетократична еліта», що претендує на визначення майбутнього розвитку та існування людства.

Не до кінця оформлена важлива зв’язка нетократії та громадянського суспільства. З однієї сторони, «нетократи» обмежують доступ консьюмтаріата (от англ. consumer proletariat – пролетаріат споживачів) до ексклюзивної інформації, яка складає основу їх влади та самоідентифікації. І цей елітаризм нетократії загрожує громадянському суспільству, так як інформаційні мережі вищого рівня, на відміну від мереж нижчого рівня, непрозорі для широких мас. Дійсно, нетеократичні піраміди строго ієрархізовані, а членство у мережах відповідного рангу (класова належність) визначається креативністю і здатністю індивіда створювати нову «інформаційну вартість». З іншої сторони, до вищих ешелонів нетократії може потрапити практично будь-який користувач, що вміє швидко адаптуватися до масштабних інформаційних потоків, вільно в них орієнтуватися і виробляти на основі набутих знань (а знання в інформаційному суспільстві – головна сила) метаінформацію. І цей демократизм нетократії не тільки приваблює до мережевих інформаційних спільнот усе нових членів, але і представляє певну і досить відчутну загрозу для самих основ її влади.

По мірі розвитку різноманітних форм інтернет-журналістики, втрати інтересу все більшої кількості читачів до традиційних ЗМІ і зростаючого прагнення користувачів знайти адекватні форми самовираження у мережі, електронні медіа трансформуються і набувають часом найдивовижніших форм. В останні роки все більшої популярності набуває феномен, який англійською мовою отримав назву citizen journalism, we media або participatory journalism.

Терміном citizen journalism позначають процес написання медіа-тексту, в якому беруть участь не професійні журналісти, а звичайні люди, які збирають і публікують в інтернеті і, рідше, у друкованих ЗМІ, новини, які їх глибоко хвилюють, частіше за все, відомі їм не з чуток.

У реаліях СНД явище, що описується, ще недостатньо вивчено і, вочевидь, існує тільки фрагментарно, тому йому ще не було дано якогось чіткого, усталеного визначення. Найбільш точний переклад терміну citizen journalism – «громадянська журналістика», тобто не просто непрофесійна журналістика, а журналістика, яка усвідомлює свою громадянську відповідальність у суспільстві. Перекласти термін можна також як «народна журналістика», «громадська журналістика» або «журналістика участі» (рідше можна почути переклад «партиципарна журналістика»).

«Громадянська журналістика, також відома як «журналістика участі», – це активна участь громадян у зборі, повідомленні, аналізі і поширенні новин та інформації». Основу цього визначення склала доповідь Шейні Боуман та Кріса Вілліса «Ми медіа: як аудиторія формує майбутнє новин та інформації» [64]. Боуман та Вілліс пишуть про те, що «мета цієї участі – надати незалежну, достовірну, точну, різноманітну і важливу інформацію згідно з принципами демократії» [64].

До сих пір немає усталеної думки з приводу того, наскільки професійними можуть бути непрофесійні журналісти.

Наприклад, Дейв Вайнер, засновник першого популярного блогу Scripting News ввважає: «Любитель не гірший за професіонала. Просто це інший спосіб виробництва [ЗМІ]. <…> Любителі чистіші за професіоналів. У них рідше виникають конфлікти інтересів, у них менше причин приховувати правду, ніж у тих, хто працює за гроші і за вказівкою інших» [3].

З іншої сторони, любителі не можуть повністю присвятити себе підготовці глибоких журналістських матеріалів, оскільки їм доводиться заробляти на життя, виконуючи свою основну роботу. Читання і ведення блогів, коментування опублікованих в них матеріалів – для багатьох просто розвага. Навіть популярним блогам можна відмовити у професіоналізмі, звинувативши їх у тому, що вони займаються чим завгодно, але не журналістикою, оскільки тільки коментують повідомлення ЗМІ. Звичайно, багато народних журналістів можуть створювати якісний і самостійний контент, але їм немає сенсу це робити, якщо тільки вони не хочуть стати професійними журналістами і заробляти цим на життя.

Основні принципи журналістики далеко не завжди застосовні до діяльності народних репортерів:

• об’єктивність: блоги суб’єктивні за визначенням;

• точність: блогери насправді не повідомляють новини, а отже не мають відношення до точності;

• доказовість: у кожного з авторів та коментаторів своя правда;

• прозорість: цей принцип виконується, коли блогери посилаються на оригінальні матеріали, але, здебільшого, вони цього не роблять;

• редакційний контроль: суперечить самій суті блогів [3].

Заперечення тих, хто вважає, що громадянська журналістика не є журналістикою, зводяться також до таких тверджень.

По-перше, робиться акцент на слово «масовий», тобто головною роблять чисельність аудиторії. Тобто блог не може стати ЗМІ, так як кількість читачів завідомо менша, ніж у традиційних ЗМІ. По-друге, аргументом служить те, що ЗМІ – не просто джерело поширення інформації, а соціальний інститут, що включає в себе поняття громадянської відповідальності, дотримання норм і законів. По-третє, блог не може вважатися ЗМІ, так як його автору не вистачає професіоналізму у висвітленні подій. І, зрештою, блог не може вважатися ЗМІ тому, що він не охоплює всю інформаційну картину світу.

Що стосується першого, то варто відмітити, деякі блоги вже мають більшу аудиторію, ніж деякі газети. До того ж аудиторія блогів – цільова, у цьому вони, безумовно, виграють. Іншими словами, відмовившись від нав’язування інформації, блогер знаходить свого читача. Питання про відповідальність теж залишається відкритим.

Що стосується охоплення всієї інформаційної картини світу, то жоден блогер цього не прагне. Система поширення інформації набуває мережевого характеру. Кожен пише про щось своє, справа читача – пошук і вибір джерела. Більше того, охопити всі новини не можуть і традиційні ЗМІ, оскільки вони підкорюються інтересам більшості своєї аудиторії.

Ідеологи громадянської журналістики ще з кінця 90-х років покладали на сайти місцевих спільнот великі надії, уявляючи їх осередками розвитку мережевої демократії і «глобального села».

Термін «глобальне село» було введено Маршаллом Маклюеном для визначення сутності нової комунікаційної і культурної ситуації, яка оформилася в результаті поширення у світі електронних засобів зв’язку, завдяки чому люди отримали можливість мобільної комунікації між найвіддаленішими точками на нашій планеті. На думку Маклюена, електронні засоби комунікації відтворюють общину – глобальне село. Завдяки електронним засобам комунікації, що передають інформацію зі швидкістю світла, виникає ефект «імплозії» – вибухового стиснення простору і часу, а також інформації. Простір і час «зникають», зливаються різноманітні галузі знань, думка з почуттям, свідомість з реальністю. Маклюен вважав, що люди стоять на порозі «розкутого і безтурботного» світу, в якому людство дійсно може стати єдиною сім’єю. Вступаючи в комунікацію один з одним шляхом електронних засобів зв’язку, люди міркують і вчиняють так, як якщо б вони знаходилися зовсім поруч, жили б «в одному селі». Вони вільно або невільно все істотніше втручаються в життя одне одного, міркуючи про все, що їм доводиться бачити та чути. У глобальному селі повсякденно переплітаються і виставляються на загальний розгляд «усі часи і простори одразу» – усі «світогляди, культури, способи спілкування, цінності, традиції» [35].

Але багато журналістів традиційних ЗМІ відносяться до ідеї громадянської журналістики скептично. Так, невтішно відкликається про неї автор однієї зі статей у журналі Online Journalism Review Том Грубисич. У середині 90-х років, як він пише, сайти місцевих спільнот були просто невдалими копіями місцевих газет, і їх читачі були скоріше пасивними, ніж активними інтернет-користувачами. Потім стала розвиватися народна журналістика, стали доступними величезні об’єми новинного контенту, однак у дійсності мало що змінилося. Грубисич порівнює більшість сайтів місцевих спільнот із потьомкінськими селами, де за красивим фасадом приховується відсутність змісту (хоча він і визнає, що є достойні винятки) [69].

У народних медіа можна виділити декілька груп громадянських репортерів:

• власники смартфону з фотокамерою, які висвітлюють події, що відбуваються на їх очах (наприклад, стихійне лихо, теракт);

• непрофесійні кореспонденти, які розповідають про останні події «на місцях» і орієнтуються на конкретну аудиторію;

• активісти, що беруть участь у тій чи іншій кампанії шляхом ведення блогу;

• репортери, що тяжіють до професійного діалогу з журналістами і ведуть сторінки на сайтах професійних ЗМІ.

Блог як персональний щоденник має декілька кардинальних відмінностей від сторінки звичайного сайту. По-перше, для блогів у їх первинному вигляді – у вигляді особистих щоденників – характерні короткі або дуже короткі публікації, що мають особистісний характер. Записи (пости) створюються за рекордно короткий час і часто використовують образи і символи, зрозумілі лише автору. Автор щоденника відкликається на події, що відбуваються не тільки у світі, країні, місті, але і в його особистому житті. Тому тексти блогів актуальні дуже короткий час. Традиційні сайти надають перевагу розміщенню більш довгих та «довгограючих» матеріалів, написаних у жанрі традиційної журналістської статті. Втім, багато блогерів з охотою передруковують і чужі матеріали.

По-друге, блоги більш інтерактивні. Тексти і коментарі читачів на них з’являються швидко, автори вступають у дискусію із відвідувачами, що досить рідко дозволяли собі професійні журналісти та адміністратори сайтів ще декілька років тому.

По-третє, є відмінності у форматі надання інформації. Блоги, як правило, розміщують найбільш свіжі повідомлення зверху, вони формують безперервну стрічку контенту – традиційні сайти використовують більш складні способи розміщення інформації, наприклад, меню та зміст.

Спеціалісти в галузі інформаційних технологій та активні блогери Роберт Скобл (Robert Scoble) і Шел Ізраел (Shel Israel) у книзі «Пряме спілкування» сформулювали «шість стовпів» блогів – точніше, шість відмінностей блогів від інших каналів комунікації.

1. Легкість публікації. Опублікувати блог здатний кожен. На це не потрібно багато часу і фінансових витрат (у даний час реєстрація на блог-сервісах, як правило, безкоштовна). Вносити зміни до власного мережевого щоденника і коментувати чужі можливо з будь-якої точки земної кулі.

2. Легкість пошуку. Пошукові системи дозволяють легко знайти шуканий блог. Чим краще і довше підтримується блог, чим він популярніший, тим легше читачам його розшукати.

3. «Спирання на суспільство». Блогосфера являє собою одну велику дискусію, яку ведуть мільйони людей. Цікаві теми та автори пов’язані один з одним за допомогою лінків (посилань). За допомогою блогів люди с з однаковими зацікавленнями отримують можливість знаходити один одного і створювати стосунки незалежно від свого географічного розташування.

4. «Заразність». Інформація, що потрапляє до блогосфери, поширюється швидше, ніж у традиційних ЗМІ.

5. Можливість прямого зв’язку. Блоги дозволяють підписатися на оновлення матеріалів, обговорень та іншого. Цей процес набагато зручніший, за просте відвідування сайтів у пошуках оновлень.

6. Взаємопов’язаність. Кожний блог може бути пов’язаним з іншими, а кожен блогер – з усіма учасниками блогосфери [76].

Скобл та Ізраел підкреслюють, що окремо кожний «стовп» може бути виявленим і в інших засобах масової інформації, але всі разом вони властиві лише блогам.

В останні роки в США було опубліковано досить багато книг про феномен блоголізації. Цікаво, що багато з них мають дуже схожі назви, що поєднують два слова – «блог» та «зміна».

Автори збірки есе «Як блоги змінюють нашу культуру» дійшли висновку, що зараз блоги перетворилися на унікальне місце, де можуть себе проявити пристрасні натури. Блоги стали тренувальним майданчиком для мільйонів письменників та журналістів. Вони дозволяють зацікавленим людям миттєво і безсторонньо висловити свою думку про події, що відбуваються у найрізноманітніших галузях діяльності, – для того, щоб донести до світу свою точку зору, немає кращого способу. Блоги здійснили те, що не змогло зробити ТБ і радіо – вони змусили мільйони людей зробити своє особисте життя та особисті роздуми надбанням усього світу.

Девід Клайн (David Kline) та Ден Бурстейн (Dan Burstein), автори книги «Блог! Як новітня медіа-революція змінює політику, бізнес і культуру», відмічають, що «інтернет-щоденники стали новою парадигмою сучасного людського спілкування». На їх думку, блогосфера розвивається за тими самими законами, що й інтернет, а раніше телебачення, радіозв’язок, телеграф та інші новинки масової комунікації. Спочатку феномен – це доля одинаків, далі він привертає до себе загальну увагу і спрощується настільки, що стає можливим його використання непрофесіоналами. Кінець кінцем новинка починає здійснювати вплив на усі сфери людської діяльності. На даний момент процес блоголізації знаходиться на порозі третього етапу розвитку [72].

Блоги пройшли певну трансформацію, перетворившись із простого способу зайняти дозвілля на ще одне джерело інформації – і для широкої аудиторії, і для журналістів. Достовірність цього джерела може викликати сумніви, однак у щирості та оригінальності з ним мало хто може посперечатися. У своїх блогах журналісти нерідко викладають корисну спільноті інформацію, свої версії гучних подій, даючи «поживу для роздумів». Тому он-лайнові щоденники стали сприймати як авторські колонки, як додаткове ЗМІ і використовувати їх, перш за все, для обговорення культурних, суспільно-політичних і професійних питань.

На думку деяких зарубіжних дослідників, у якийсь момент технологія блогів перетвориться на платформу для такого розмаїття форм публікацій, фільтрації, об’єднань та злиття, що «блог» перестане позначати якусь чітко окреслену діяльність. Із розвитком технологій блоги стають більш мультимедійними. Це дозволяє їм забезпечувати масштабну інформаційну підтримку традиційним ЗМІ, тоді як традиційні ЗМІ виступають в якості першоджерел.

Питання, яким шляхом піде розвиток блогосфери та громадянської журналістики в СНД, залишається відкритим. Хоча будь-хто може відкрити свій блог, і труднощів на цьому шляху менше, ніж в інших видах інтернет-діяльності, необхідність отримання посилань для залучення відвідувачів на сайт діє як ефективний бар’єр на шляху широкого доступу. Таким чином, хоча блогосфера є технічно доступною, система сприяє тому, що одні отримують привілеї перед іншими.

Наявність вільного часу також є важливим бар’єром, який робить блогінг більш привабливим для студентів, вчених і деяких професіоналів. Нарешті, спосіб подачі матеріалів веде до того, що дискусія, в основному, ведеться навколо невеликої кількості тем, від чого страждає обговорення локальних проблем, і не всі питання стають рівнозначним предметом обговорення. Є надія, що розвиток технологій допоможе вирішити деякі з подібних проблем.

«Потенціал мережі розкривається по-справжньому через активність і взаємодію. Саме активність користувачів мережі, а також нескінченна кількість «горизонтальних» зв’язків між ними створюють феномен інформаційної надпровідності, безліч зв’язків, що миттєво переплітаються, за якими інформація іде в усіх напрямках» [22], – писали в роботі «Колективний розум» дослідники інтернету Іван Засурський, Леонід Деліцин та Іван Курінний. Таким чином, блоги розкривають потенціал Всесвітньої мережі. І процес не стоїть на місці.

Також блоги сприяють консолідації журналістської спільноти. Пошук контактів, роботи, героїв публікацій, консультації з колегами – ось лише декілька прикладів того, чим блог може допомогти журналісту-професіоналу у його роботі. У кириличному LiveJournal існує декілька тематичних спільнот, що об’єднують працівників ЗМІ. Деяким чином журналістський сегмент блогосфери виконує функції «віртуальної Спілки журналістів» [34].

Ще один плюс впливу блогосфери на діяльність журналістів – зближення журналіста із його потенційним читачем. За допомогою блогів можна швидко «прозондувати» суспільну думку з будь-якого питання, відслідкувати реакцію на публікації, отримати репліки, які можна цитувати у своїх матеріалах. З цією метою багато ЗМІ заводять свої блоги спеціально як одну з форм взаємодії з аудиторією і дієвий спосіб її розширення. Окрім того, блоги виконують функцію «громадського контролю» над діяльністю ЗМІ: тепер пресі важче проігнорувати подію, зменшити або перебільшити її значимість – блогери моментально відмітять цей факт і представлять свою альтернативну версію того, що відбувається.

Громадянська журналістика позитивно впливає на оперативність традиційних ЗМІ: блогер, який виявився свідком подій, встигає повідомити про них у мережевому щоденнику раніше, ніж журналісти доберуться до місця (особливо, якщо мобільний телефон блогера має вихід в інтернет), а інтернет-видання або інформаційні агентства негайно процитують його із посиланням «за повідомленням свідків». Громадянська журналістика реалізує також ідею «персоніфікованого контенту» – читач не використовує нав’язаний редакцією видань або телеканалів набір тем і матеріалів, а формує свій власний «порядок денний» із безлічі авторських колонок, яким він довіряє, и які відповідають його інтересам.

Тим не менш, у розвитку блогосфери є фактори, які не дозволяють розцінювати мережеві щоденники як журналістський продукт і, окрім того, ставлять під питання позитивний вплив блогів на сучасну журналістику. Імовірно, протиставлення громадянської та традиційної журналістики, блогів і ЗМІ – явище тимчасове. Поступово блогосфера займає свою інформаційну нішу. У наш час громадянська журналістика стала об’єктом медіакультури, її частиною – каналом, за яким до традиційних медіа потрапляє інформація.

Загалом, можна сказати, що блоги і традиційні джерела інформації – частина одного інформаційного поля. Замінюючи і доповнюючи одне одного, вони є джерелами інформації не тільки для читачів, але й один для одного теж. Блоги є не альтернативою, а скоріше складовою частиною ЗМІ і новим типом засобів інформації. Це твердження справедливо вже з тієї причині, що блоги, за своїми функціями і ресурсами підходять під будь-яке з хрестоматійних визначень ЗМІ. У посібнику для студентів «ЗМІ в просторі Інтернету» говориться таке: «Так само і в Інтернеті до ЗМІ варто відносити ресурси, створені журналістами, що мають певну періодичність, тобто заданий авторами режим оновлення контенту» [33].

Однак далі йде поправка: «Під ЗМІ як частиною масових комунікацій,так історично склалося, розуміють спеціалізовані організації, працівники яких зайняті професійною діяльністю зі збору, обробки і поширення масової інформації. Ще більш важливими ознаками, що виділяють ЗМІ серед інших каналів та носіїв інформації, є те, що вони пов’язані зі змістом поширюваної інформації. Призначення ЗМІ – відображення суспільства, а не життя і діяльності «себе коханого». Це дозволяє досить легко відрізнити їх від різноманітних каналів просування брендів, товарів, послуг, у тому числі презентаційних корпоративних сайтів» [33].

Одне з перших протистоянь між блогами і традиційними ЗМІ відбулося у 2002 році на політичному ґрунті. Телекомпанія CBS випустила в ефір програму, де продемонструвала архівні документи, згідно з якими президент Джордж Буш був недолугим військовослужбовцем, що уникнув відправки до В’єтнаму лише завдяки протекції. Ця передача вийшла в ефір у пік передвиборчої кампанії і могла серйозно вплинути на результати виборів. Блогери – прихильники Буша – переконливо довели, що використані CBS документи є фальшивкою. CBS принесла публічні вибачення і надала спростування.

Також доречно згадати масову кампанію блогерів проти низки провідних газет та інформагентств (в тому числі Reuters, Associated Press, New York Times), які біло звинувачено у підтасовці фото під час висвітлення арабо-ізраїльского конфлікту (літо-осінь 2006 р.). Справа отримала широкий суспільний резонанс, у деяких випадках блогери добилися щиросердного визнання провини, видалення компрометуючих матеріалів, усунення винних співробітників, масової чистки архівів і фотобанків агентств.

Починаючи з 2004 року, найбільші партії США – Демократична і Республіканська – постійно акредитують низку блогерів на свої партійні з’їзди в якості представників ЗМІ. Впливовий журнал Foreign Policy, що опитав низку провідних політичних коментаторів та журналістів США, дійшов висновку, що більшість із них постійно відвідує сторінки персональних інтернет-журналів.

Зазвичай пік активності блогів припадає на надзвичайні ситуації – 11 вересня у США, війна в Іраку, події в Грузії та Україні, азіатські цунамі, американські паводки та урагани і навіть несподіваний березневий снігопад у Києві. Цьому є декілька причин. По-перше, інтернет-простір володіє набагато більшою оперативністю порівняно з традиційними ЗМІ. Проходить пара секунд між натисненням кнопки «опублікувати» і появою запису в блозі, у той час як теле-, радіовипуск, друкований текст спочатку повинні пройти усі етапи ланцюжка «репортер – редактор – випускаючий – мережа віщання». Коли один і той самий репортер скидає одну й ту саму новину собі у блог і у ЗМІ, на яке він працює, то затримка публікації між першим і другим джерелом складає від півгодини (у випадку новинної радіостанції) до годин та днів (у випадку паперового видання).

По-друге, у надзвичайних ситуаціях довіра до ЗМІ падає, і у той самий час, суспільство дуже ретельно слідкує за подіями, що відбуваються.

Виникає враження (і часто воно буває більш ніж обґрунтованим), що традиційні ЗМІ не надають достатньо інформації, або висвітлюють події однобоко і некоректно. Для надолуження інформаційного пробілу аудиторія звертається до іншого інформаційного середовища, де може отримати свідчення з перших рук – в інтернет.

У 2003 році саме з цих причинам величезною популярністю користувався блог жителя Багдада Саляма Пакса, що писав про американське вторгнення. Цей блог став джерелом інформації про події, що відбувалися в Багдаді у дні війни, очами свідка. Багато журналістів офіційних ЗМІ також звернулись до блогів для «нефільтрованої» публікації інформації і своїх вражень з місця подій.

Висновки до розділу 2

У даному розділі ми:

• розглянули, що являють собою одні з найпопулярніших соціальних мереж світу: Facebook, Twitter, LiveJournal та ВКонтакте, простежили історію їх розвитку;

• визначили особливості функціоналу кожного з них;

• побіжно оглянули, якими можливостями володіє кожен із них поза своїми безпосередніми функціями (поширення безкоштовного «піратського» контенту, майданчик для заробітку та реклами, довідкове бюро із найрізноманітніших питань тощо) та які наслідки може мати використання цих можливостей;

• дослідили блоги як специфічний вид електронного соціального ресурсу;

• окреслили такі поняття, як «нетократія», «громадянська журналістика» та ін.

РОЗДІЛ 3

ПРАКТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННИХ СОЦІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ ЯК «ЗАМІННИКІВ» ТРАДИЦІЙНИХ МЕДІА