3.2. Специфіка ролі Twitter як інформаційного каналу

Головною особливістю вже згадуваного нами ресурсу Twitter (Твіттер) є те, що ця платформа ідеально підходить для передачі коротких новин аудиторії, через що і використовується усіма основними інтернет-ЗМІ.

Розглянемо приклади використання сервісу Twitter в якості так званого «соціального медіа».

10 квітня 2008 року Джеймса Бака (James Buck), на той час студента журналістики університету в Берклі, та його перекладача було заарештовано в Єгипті за фотографування антиурядових виступів. Дорогою до поліцейської дільниці Бак зміг передати слово «заарештований» 48 своїм фоловерам у Twitter. Це повідомлення було негайно передано до університету, до посольства США в Каїрі та деяких ЗМІ. У результаті цих дій для Бака було найнято адвоката і він був випущений із в’язниці Махалла вже наступного дня після затримання [62].

Зіткнення пасажирського літака зі зграєю птахів у січні 2009 з наступним приземленням у води Гудзона теж не обійшлося без Твіттера. Яніс Крам (Janis Krum), що знаходився на одному з паромів, які пливли на допомогу, сфотографував літак, що впав і «твітнув» зображення до того, як ЗМІ прибули на місце події.

Дослідження журналу New Scientist підтвердило перевагу Твіттера над звичайними ЗМІ. Дослідження порівняло технології Web 2.0 зі звичайними засобами інформації, і мікроблог переміг як засіб планування зусиль при рятувальних операціях. Наприклад, Червоний Хрест в Америці вже використовує Твіттер для обміну щохвилинною інформацією про локальні події, пов’язані з діяльністю організації [74].

Під час президентських виборів у США кандидат від Демократичної партії США Барак Обама і республіканець Джон Маккейн активно використовували Twitter в якості агітаційної платформи. До речі, твіт Барака Обами «Ще чотири роки», опублікований після перемоги у президентських виборах, встановив рекорд Твіттера: 458 060 користувачів ретвітнули цей запис, а 158 000 додали його до улюбленого [42].

У 2009 році Twitter було заблоковано у КНР під час повстання уйгурів у Синьцзяні, щоб не дозволити місцевим активістам викладати в інтернет посилання на відео та фотографії з місця подій [67].

Як ми бачимо, наведені нами приклади демонструють, що цінність Твіттера полягає в основному у його оперативності та доступності. Він дає змогу випадковому свідку надзвичайної події негайно повідомити про неї спільноті та тим самим засобам масової інформації. У такому випадку під доступністю Твіттера варто розуміти не тільки і не стільки можливість вільної реєстрації для будь-якого громадянина, скільки доступність технічну. Для публікації запису не потрібно шукати комп’ютер, достатньо найпростішого телефону із функцією виходу в інтернет (у наш час цією функцією володіють практично всі засоби стільникового зв’язку, не кажучи вже про можливості сучасних смартфонів, досить популярних серед молодого населення).

Якщо зроблений запис супроводжується знімком або відеозаписом із зображенням події, то на другий план відходить один із найголовніших недоліків соціальних ресурсів в якості медіа, а саме непідтверджена достовірність. Адже складно сумніватися у правдивості повідомлення про авіакатастрофу, якщо воно супроводжується очевидним знімком літака, що знаходиться у річкових водах.

Цікавою є і система поширення суспільно важливої інформації у маси. З однієї сторони, радіо- та телепокриття у наш час все ще досить перевищує рівень інтернетизації країни. Окрім того, радіо та телеканали поширюють свою інформацію на усіх громадян, у той час як певний «твіт» прочитає лише обмежено коло «фоловерів» його автора. Але система «ретвітів», за допомогою якої кожен користувач мережі може поділитися новиною зі своїми «фоловерами» (а кожен із них зі своїми і так далі) вирішують проблему цієї обмеженості. Більше того, практика демонструє, що за день пересічний користувач Твіттера набагато частіше звертається до свого таймлайну у цьому сервісі, ніж до тих самих новинних сайтів (на які, втім, він, знову ж таки, може бути підписаним у мережі).

Звичайно, рівень поширення новини шляхом Твіттера не можна порівнювати із рівнем обізнаності населення, якщо цю ж новину повідомлять у вечірньому випуску новин. Але цінним є те, що вже зараз існує можливість дізнатися важливу інформацію негайно, не чекаючи на цей вечірній випуск.

Думку про становлення соціальних ресурсів як неофіційних видів ЗМІ підтвердив факт реєстрації російського користувача сервісу Twitter в якості електронного періодичного видання. Цей статус біло надано Twitter-акаунту з іменем «Человек-журнал», що належить петербуржцю Данилу Пленіну. Представник Роскомнадзору Михайло Воробйов підтвердив цей факт такими словами: «Електронне періодичне видання зареєстровано – засновник Пленін Д.Ю., Санкт-Петербург. Значить, він подав усі документи відповідно до закону. Роскомнадзор зареєстрував дане видання як електронне періодичне видання» [80].

На думку головного редактора видання «Компьютерра-Онлайн» Сергія Вільянова Twitter є не конкурентом, а доповненням ЗМІ: «Думаю, Twitter здатний конкурувати тільки з блогами. Оскільки він обмежений 140 знаками, йому важко буде стати повноцінним ЗМІ. Звичайно, з деяких пір у Twitter можна постити і фото, і відео, але все рівно, Twitter буде не конкурентом, а тільки доповненням ЗМІ. Twitter і ЗМІ – як риба-причепа, яка пливе поруч і їсть за рахунок акули. Ми часто використовуємо Twitter, коли опиняємося на цікавому заході для онлайн-трансляцій. Зовсім нещодавно я вів репортаж про події з тверського соціально-економічного форуму «Інформаційне суспільство» за допомогою Twitter в онлайн-режимі, а велика аналітична стаття про захід вийшла вже пізніше» [6].

Згідно з доповіддю про значення сучасних соціальних мереж у журналістиці аналітичного центру факультету «Медіа та зв’язків із громадськістю» Лондонської школи економіки та політичних наук (LSE) Твіттер обійшов традиційні телерадіомовленнєві засоби комунікації з точки зору так званого newsgathering – оперативності збору і поширення новин. Автори доповіді при цьому відмічають, що соціальні мережі змінюють роботу традиційних новинних агентств. Від 50% до 80% новин журналісти тепер знаходять у соціальних мережах, тоді як раніше вони зверталися до інформаційних агентств. Кореспонденти провідних телерадіокорпорацій визнають, що зараз «неможливо охопити усю історію, якщо у вас немає Твіттера і Facebook». Окрім того, вміння користуватися соціальними мережами стає обов’язковою умовою для успішного пошуку роботи в журналістиці. «Я не беру на роботу людей, у яких немає Твіттера», – приводяться у звіті слова редактора вечірнього випуску новин на BBC Джоанни Карр. [56]

Окрім того, не варто ігнорувати той факт, що у наш час запис у Твіттері як такий може стати інформаційним приводом. Ним наприклад став факт публікації твіта підозрюваним в організації Бостонського теракту. Про записи із цитатами з пісень відомих американських реперів, опубліковані Джохаром Царнаєвим було повідомлено не тільки у пресі, але й на провідних американських телеканалах [50].

Подібне проявлення «вторинності» ЗМІ зустрічається в наші дні все частіше. Так цілого сюжету у випуску новин одного з центральних телеканалів українського телебачення був удостоєний флеш-моб організований у мережі Twitter у день народження Володимира Путіна. Користувачі робили іронічні записи із наріканнями на життя у сучасній Росії, при чому кожна їхня скарга мала римуватися із фразою «Спасибо Путину за это», яка і була основним хештегом, за яким можна було знайти всі записи акції.

Розглянемо сильні сторони сервісу Твіттер як засобу поширення соціально важливої інформації.

1. Аудиторія, що постійно зростає швидкими темпами.

2. Активна аудиторія, яка не тільки читає, але й блискавично поширює важливі новини.

3. Короткий формат, який дозволяє бути максимально лаконічним, економить час і витрати трафіку читачів.

4. Для фоловерів ЗМІ – доступ до інформації з перших рук ньюзмейкерів (їх список в україно- та російськомовному сегменті невпинно зростає).

5. Можливість швидко отримати реактивний коментар ньюзмейкера, (для ньюзмейкера – зворотній зв'язок читачів).

6. Можливість швидко ознайомитися із різносторонньою інформаційною картиною тієї чи іншої події: 20 заголовків однієї новини часто дають чітку картину.

В якості додатку до традиційних ЗМІ, а не його замінника Твіттер виконує такі функції:

• автоматична трансляція заголовків новин із посиланнями на оригінал новини (коротку/довгу версію новини), розміщений на офіційному сайті ЗМІ;

• зворотній зв'язок із читачами;

• контакти із ньюзмейкерами, інформаційними агентствами, миттєве оповіщення про останні новини;

• сrowd-sourcing – збір інформації від громадянських журналістів: фото і відео з місця подій, оповіщення про різноманітні інформаційні приводи.

З останнім твердженням погоджується Джойс Барнатан, представник Міжнародного центру журналістики, який вважає, що традиційні ЗМІ повинні навчитися працювати із матеріалами так званих «громадян-журналістів», свідків важливих подій, які не є професіоналами. «Якщо хтось стоїть на березі Гудзона, а у цей час на поверхню ріки пілот посадив літак і свідок це записав на відео – ми повинні зрозуміти, як можна інкорпорувати роботу цих громадян-журналістів, ми у жодному випадку не можемо її ігнорувати. Все, що ми сьогодні робимо, має бути інтерактивним. Ми є свідками революції в галузі новинних медіа. Революція часто викликає у людей багато незручностей і занепокоєння. Виникає питання: як працювати із потоком невідфільтрованої інформації? Ми, як професіонали, повинні поставити собі високу планку в тому, як ми з цією інформацією поводимося. Але ми маємо розуміти, що нові технології можуть і повинні працювати на нашу користь» [29].

Микола Усков, головний редактор російської версії журналу GQ, відмітив, що величезні потоки інформації, що обрушуються на сучасну людину, неминуче ведуть до того, що не дозволяють йому цю інформацію «переварювати». «Людина більше нічого не розуміє у тому, що відбувається, – вважає Микола Усков. – Рано чи пізно люди обов’язково втомляться від моря неструктурованої, неперевіреної інформації, вони захочуть повернутися до старих-добрих ЗМІ. Задача нашого покоління – зберегти професійні колективи, незважаючи ні на що. Я вже навіть відчуваю відкат від повального захоплення новими можливостями соціальних медіа до перевіреної інформації, що володіє певним авторитетом» [29].

Однак, вважає пан Усков, сучасні журналісти повинні бути мультимедійними журналістами. «Зовсім не обов’язково, що ми всі залишимося на папері, – вважає він. – Я взагалі не люблю газет, вони залишають бруд на пальцях. Я волів би, щоб у мене в мозку був мікрочіп і я отримував би свіжий номер The New York Times таким чином. Але я хотів би отримувати саме цю газету, а не твіт. Нам, традиційним ЗМІ, потрібно не боятися освоювати нові можливості. Я вважаю, що сучасний журналіст повинен не тільки вміти набрати свій текст на машинці, він повинен бути і блогером, і достатньо активним медійним персонажем, тобто виступати на радіо, з’являтися в якості експерта на телебаченні. Мультимедійність – абсолютний «маст» для будь-якої редакції» [29].

Твіттер визначає спілкування не тільки його пересічних користувачів, але й світових лідерів: 15 із великої двадцятки держав використовують його. Так Барак Обама першим став використовувати сервіс мікроблогінгу для спілкування зі своїм електоратом у 2008 році.

Його твіттер-акаунт @BarackObama сьогодні має найбільшу кількість фоловерів серед усіх акаунтів світових лідерів, за ним слідкують 7,4 млн. людей (більше тільки у поп-виконавців @LadyGaga, @JustinBieber та @BritneySpears). 28 різних світових лідерів слідкують за @BarackObama, хоча цікаво те, що @WhiteHouse – офіційний твіттер-акаунт американського уряду – не слідкує. Можливо тому, що Білий дім розуміє, що першочергового акант створювався Обмаою з однією лише метою – перемогти на президентських виборах.

Або це може бути класичним та досить типовим випадком, коли світовий лідер не зовсім володіє мистецтвом дипломатії у Твіттері. Контакти у Твіттері між світовими лідерами дуже багато говорять про поточні дипломатичні стосунки, і, в той час як світові лідери заводять френдів у соцмережах, вони не обов’язково взаємно стежать один за одним.

Правда в тому, що традиційні медіа втратили монополію на питання світовим лідерам, яку мали раніше. У свою чергу, політики починають розуміти могутність Твіттера, що дозволяє спілкуватися напряму із електоратом: перед своїм першим брифінгом, прес-секретар Білого дому Джей Карні (@PressSec) спитав у своїх фоловерів: якби ви були членом прес-служби Білого дому, яке питання ви б задали? Що було спробою Карні додати питання з Твіттеру до свого щоденного брифінгу.

Подібний приклад не є одиничним і така практика абсолютно виправдана, при чому, не тільки у сфері політики. Адже незважаючи на підготовленість та досвідченість журналіста, народу завжди краще відомо, що цікавить сам народ.

У січні 2011 твіттер-служба південно-африканського президента Джейкоба Зуми, звернулася до фоловерів за ідеями для щорічного звернення президента до народу: як ми можемо покращити життя громадян ПАР?

Пізніше, у своєму зверненні 11 лютого 2011, президент подякував «усім південно-африканцям, які зробили свій внесок у це звернення через медійні канали, соцмережі, такі як Фейсбук і Твіттер, рівно як і за допомогою прямих звернень». Його промова #SONA2011 потрапила до трендових тем Твіттеру [52].

І цей вчинок зрозумілий, адже Твіттер практично перетворюється на майданчик для проведення референдумів, хоч і можливо це лише за умови утопічно високого рівня інтернетизація країни.

У Канаді, в ході передвиборчої кампанії, лідер ліберальної партії Майкл Ігнатьєфф (@M_Ignatieff) та прем’єр-міністр Харпер (@PMHarper) обмінювалися у Твіттері 140-символьними заявами про свої можливі теледебати. Колишній губернатор Каліфорнії Арнольд Шварценеггер, тим часом, регулярно проводить у Твіттері інтерв’ю зі своїми фоловерами [52].

Наведені нами приклади використання соціальних мереж світовими лідерами демонструють ще одну особливість Твіттера, якої позбавлені звичайні масово-комунікаційні канали – т. зв. «вузькоспрямованість». Ніколи раніше пересічний громадян не мав змоги стежити виключно за діями улюбленого політика, актора чи співака – інформація про цих постатей подавалася йому лише в купі із іншою, часто зайвою, інформацією. Зараз же кожен власник Твіттер-акаунту може обрати виключно ті теми, які його цікавлять і стежити лише за тими особистостями, якими він захоплюється. У контексті традиційних ЗМІ це було б можливо лише у тому випадку, якби кожній з цих персон було присвячене окреме видання, канал або радіостанція, що, звісно, ніколи не уявлялося можливим. До того ж часто наповнення Твіттеру є унікальним. Звісно, поширені випадки, коли Твіттер якоїсь персони насправді веде представник її прес-служби, але, якщо знаменитість сама є автором своїх записів, то часто вона наповнює їх інформацією, яку не поширює традиційними каналами ЗМІ (свої думки та враження протягом дня абощо). Хоча подібну інформацію складно назвати суспільно важливою, але вона завжди привертала чи не найбільшу увагу аудиторії, як вже згадувані нами блоги знаменитостей, жовті журнали та інші джерела особистої інформації відомих людей. Окрім унікальної інформації, якою діляться представники шоу-бізнесу, для їх прихильників Твіттер цікавий ще можливістю зв’язатися безпосередньо зі своїм кумиром: під час популярних серед знаменитостей твіт-конференцій (коли усі зацікавлені можуть поставити питання знаменитості, відмітивши свій твіт зверненням та хештегом) або надіславши приватне повідомлення (хоча такі дії і не гарантують, що питання буде прочитане і, що на нього буде дана відповідь).

Для того щоб розглянути соціальні ресурси в якості каналу поширення суспільно важливої інформації (іншими словами – новин), варто визначити, чи є інтерес до новин у сучасного українця. Проведене нами опитування, у якому взяли участь 70 осіб різного віку, статі та галузі діяльності сформувало певну картину. Так у більшості своїй (38 з 70-и) на питання чи стежать вони за новинами респонденти відповіли позитивно (Рис. 3.1). 24-и особи зазначили, що стежать за новинами час від часу, а отже не є їх активним та регулярним споживачем. Ще п’ятеро респондентів виявилися зацікавленими лише у вітчизняних новинах і лише троє відповіли, що не стежать за новинами зовсім.

Рис. 3.1

Важливим є також факт вибору каналу для отримання новин (Рис. 3.2). Так безперечним лідером серед масово-комунікаційних каналів виявився інтернет, яким (зі вказаною вище метою) користуються 55 респондентів. Приблизно така ж кількість (49 осіб) стежить за новинами шляхом перегляду телевізійних передач. Набагато менше уваги українцями приділяється друкованим виданням та радіостанціям (19 та 23 відповідно).

Рис. 3.2

Нами вже було зазначено, що найпопулярнішою соціальною мережею є сайт Facebook, проте, це не зовсім відповідає українським реаліям (Рис. 3.3).

Рис. 3.3

Хоча створений Марком Цукербергом ресурс є досить популярним в Україні (ним користуються 40 із 70-и опитуваних), перше місце за популярністю поки що належить сайту ВКонтакте – його вказали 47 респондентів. Приблизно однакову популярність мають Твіттер (15) та мережа Одноклассники (16), відома своєю популярністю, в першу чергу, у старшого покоління. Цікавим є те, що в Україні досить низьким є рівень ведення блогів – серед усіх респондентів шестеро користуються Живим Журналом і лише двоє мають акаунти на Blogger – блог-платформі від Google.

Щодо перетворення соціальних ресурсів на новітні ЗМІ українці не мають певної усталеної думки (Рис. 4.4). І хоча більшість (26 респондентів) схиляється до того, що тенденція до подібно процесу все-таки існує, а 13 опитуваних у цьому впевнені, 17 осіб не змогли відповісти на це питання (варто вказати, що незначна частина опитуваних не зазначила жодного із представлених ресурсів, як такий, яким вона користується, що говорить про таких респондентів, як про людей, що не є користувачами соціальних мереж.

Рис. 4.4

Частка людей, що не згодні із можливістю соціального ресурсу перетворитися на сучасний засіб масової інформації, значно менша – 5 осіб. 9 респондентів не впевнені, проте не вбачають подібної тенденції.

Ця розбіжність думок пов’язана як мінімум із тим, що кожен використовує засоби масової інформації для задоволення різних потреб. Якщо розглядати потребу у свіжій щоденній інформації, іншими словами, – новинах, то, деякою (проте, все ж таки, неповною) мірою соціальні ресурси здатні задовольнити її (та не без співробітництва із традиційними джерелами інформації). Інша справа, що на даному етапі існування електронні соціальні ресурси не є місцем для серйозної аналітики (хоча вона часто присутня, особливо у блогосфері). Соціальний ресурс – це (часто, але не завжди) місце побутового безпосереднього спілкування, до того ж доступного та оперативного. Так падіння популярності сайту LiveJournal дехто свого часу пояснював саме появою Твіттеру. Із цим складно не погодитися, адже 140-символьний формат мікроблогінгу набагато краще підходить сучасній активній людини, ніж формат «особистого щоденника». До того ж, розвиток сучасних мобільних технологій дозволяє оновлювати свою сторінку новими твітами практично у будь-якому місці та у будь-який час, що у свою чергу провокує бажання це робити (перевірено на власному досвіді). Є безперечна цінність у можливості поділитися миттєвим враженням негайно, а не тримати його до повернення додому, коли відкривши на комп’ютері свій блог автор розуміє, що саме ця миттєвість безнадійно втрачена, емоції потьмяніли і все написане виглядає вже більш штучно і не так вдало сформульовано.

Розглянемо правовий аспект питання заміни традиційних ЗМІ соціальними ресурсами. Для цього визначимо, чим є засоби масової інформації згідно з чинним законодавством України. У Законі України «Про інформацію» у пункті 2 статті 22 Розділу ІІІ «Діяльність журналістів, засобів масової інформації, їх працівників» говориться: «Засоби масової інформації – засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації» [18]. Варто відзначити, що подібне визначення є досить розмитим і електронні соціальні ресурси цілком йому відповідають, так як публічно поширюють інформацію різного роду. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» аудіовізуальний (електронний) засіб масової інформації – організація, яка надає для масового приймання споживачами аудіовізуальну інформацію, передану у вигляді електричних сигналів і прийняту за допомогою побутових електронних пристроїв [20]. А отже критеріям цього визначення відповідає будь-який канал на YouTube, який масово поширює аудіовізуальну інформацію, що сприймається споживачами за допомогою комп’ютерів та телефонів (тобто побутових електронних пристроїв). Тобто ми бачимо, що законодавчо місце електронних соціальних ресурсів не є визначеним і хоча, логічно, вони за всіма параметрами відповідають засобам масової інформації, тим не менше поки що існує лише один приклад офіційної реєстрації Твіттер-акаунту в якості ЗМІ, але цей приклад стосується лише законодавства Російської Федерації, згідно з яким реєстрація засобу масової інформації є добровільною.

З іншої сторони, хоча будь-який електронний ресурс відповідає загальному визначенню засобу масової інформації, жоден з них (окрім YouTube-каналів) не можна віднести до якогось конкретного виду ЗМІ (преса, телебачення або радіо). Адже інтернет-газета не є газетою як такою, адже не є видрукованим виданням, не має тиражу тощо. Назвати сайт електронним засобом масової інформації теж не можна, так як далеко не всі сайти поширюють аудіо-візуальну інформацію, а ті, хто має таку можливість, не роблять це головною метою свого сайту. І саме це ускладнює правове регулювання інтернет-видань та унеможливлює ототожнювання електронного соціального ресурсу із медіа. Хоча існує практика реєстрації суто новинних порталів в якості інформаційних агентств.

Відсутність реєстрації інтернет-видань та спеціальних законодавчих обмежень на поширення інформації створюють ситуацію більшої свободи слова саме в інтернеті. Це відбувається, по-перше, через вільний доступ до створення інтернет-сторінок, відсутність будь-яких правових обмежень діяльності інтернет-видань. По-друге, технічний бік «видавничої справи» в інтернеті – процес менш витратний, легко доступний, його важко контролювати з погляду фізичного втручання (на відміну від преси, яка вимагає друкарень та мережі розповсюдження і тим більш телебачення з ліцензуванням, передавачами, кабельними мережами тощо).

Спроби врегулювати статус інтернет-видань виникали неодноразово. Однак головна проблема полягає у проблемі розмежування інтернет-ЗМІ та інших інтернет-сайтів. Пропонований колись критерій періодичності оновлень не підходить з тієї причини, що такими стануть, скоріш за все, інтернет-чати, які за своєю природою ЗМІ не є. З-поміж інших спроб пропонувалося визначити інтернет-ЗМІ як постійно діючу професійну редакцію, в якій працюють журналісти. Такий критерій навряд чи можна вважати об'єктивним; незрозуміло, хто в такому випадку прийматиме рішення про необхідність реєстрації і чи можна кого-небудь змусити зареєструватися.

Тобто чинне законодавство не містить визначення поняття, яке відповідало б не тільки електронним соціальним ресурсам, а й засобам масової інформації в мережі Інтернет, а також спеціального нормативно–правового акту, який би визначав їх статус, порядок створення та засади діяльності. Найчастіше для визначення зазначеного поняття застосовують словосполучення: «інтернет-засоби масової інформації», «засоби масової інформації в мережі інтернет», «інтернет-видання», «електронний засіб масової інформації», «електронні видання», «електронний журнал» та «веб-ресурс сегмента інтернет».

Так Законами України «Про захист суспільної моралі», «Про недержавне пенсійне забезпечення» застосовується термін «електронний засіб масової інформації» [17], [19]. У примітці до пункту 14 Положення про порядок акредитації журналістів і технічних працівників засобів масової інформації при Верховній Раді України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 19 травня 2006 року № 420, визначено особливості подання заявки на акредитацію інтернет-виданням [43].

Варто розглянути такий аспект досліджуваної нами теми, як зручність того факту, що соціальні ресурси не є засобами масової інформації. Наприклад, зручність для користувачів. Адже, кожен, хто має свій власний акаунт у соціальній мережі, в принципі, має певні «журналістські права», тобто він може поширювати інформацію на яку завгодно аудиторію, і при цьому, він не обмежується жодними «журналістськими обов’язками», окрім правил використання ресурсу, які регулюють діяльність юзера приблизно так само, як і моральні принципи звичайної пересічної людини, не дозволяючи публікувати матеріали, наприклад, насильницького характеру. «Власники блогхостингів не називають блоги засобами масової інформації. Їх мотиви прозорі. За такого підходу блоги не підпадають під дію Закону про ЗМІ і уникають відповідальності за зміст. Власники ЗМІ, навпаки, говорять, що блоги неможливо не називати ЗМІ, маючи на увазі співпадіння їх базових характеристик та функцій» [40].

Сукупність масової інформації, що проходить через електронні соціальні ресурси, співставна з інформацією, що проходить через ЗМІ, але між ними є істотна різниця. У ЗМІ встановлено жорсткі вимоги до форми подачі і змісту інформації. Рівень журналістських матеріалів має бути високим, інформація ЗМІ має бути достовірною, відповідати прийнятим нормам, має відповідати певному жанру, бути актуальною тощо.

Ці вимоги стають необов’язковими для соціальних мереж. Окрім того, у них інформація набуває специфічних рис: вона стає масовою не тільки тому, що орієнтована на велику аудиторію, а й тому, що її виробила масова аудиторія.

Соціальні мережі володіють двома базовими для ЗМІ елементами: інформацією та аудиторією. Таким чином, тісна взаємодія ЗМІ та соціальних ресурсів вигідна обом учасникам і має низку характерних рис. Існує навіть таке явище, як «паразитизм» ЗМІ на соціальних мережах.

Співробітництво електронних соціальних ресурсів зі ЗМІ та іншими інститутами, що займаються збором, обробкою і поширенням інформації, полягає у:

• запозиченні фактологічної інформації (взаємодія на рівні контенту);

• запозиченні даних про аудиторію та її інтереси;

• запозиченні самої аудиторії;

• запозиченні послуг аудиторії.

Запозичення фактологічної інформації. Оскільки головним продуктом виробництва і продажу ЗМІ є інформація, ЗМІ прагнуть добувати її максимально швидко та ексклюзивно. На відміну від обмежених особистим простором людей телефонів і листів, соціальні мережі – публічне сховище особистої інформації, можливо, перше в історії такого роду. Журналісти починають використовувати їх для пошуку унікальної інформації. Не весь об’єм інформації, що проходить через соціальні мережі, є масовою інформацією, проте поширені випадки її використання журналістами свідчать про її потенціал, а також роблять масовою частину особистої інформації.

Процес об’єктивного відбору новин із загального потоку відомостей, що щоденно проходять крізь електронні соціальні ресурси, на рівні ручного відбору здійснюється з великими труднощами. Масовість та популярність – одна з причин пошуку у соціальних мережах інформації, її тематики традиційними ЗМІ: популярні теми цікаві користувачам. Друга причина – ексклюзивність інформації. Автоматичні методи аналізу контенту електронних ресурсів розроблено компаніями Яндекс та в меншому обсязі – Liveinternet.ru. Однак вони дозволяють відслідкувати в основному тільки масові інформаційні рухи. Для індексації ексклюзивних відомостей у пошукових систем немає певного алгоритму, і вона часто залишається «холостою».

«Ексклюзивна» інформація знаходиться в акаунтах відомих людей і корпорацій. Їх активне використання може призвести до скасування розсилок, прес-релізів та організованого інформування журналістів на користь масового оповіщення своєї цільової аудиторії через сторінки у соціальних мережах.

З іншої сторони, електронні соціальні ресурси – це канал вільного доступу до масової аудиторії. За рахунок популярності і довіри аудиторії соціальні мережі використовуються як канал вільного масового поширення інформації, здатної активувати аудиторію і спровокувати її на певні дії. Аналогічно зі здвоєним ринком товарів та послуг, мережі як технологія безкоштовно надають, з однієї сторони, контент, а з іншої – доступ до масової аудиторії. Вони – простір, заради якого порушується закон про авторське право: багато засобів масової інформації, що забороняють використовувати свій контент без письмової згоди редакції, дають на сайті коди статей «для розміщення у соціальних мережах», тобто сприяють нелегальному поширенню свого контенту цим каналом. Імовірно, вони сприймають електронні соціальні ресурси перш за все як джерело аудиторії і тільки потім як конкурента. Соціальні мережі з точки зору ЗМІ насичені найціннішим ресурсом в інформаційному просторі – аудиторією.

Видами дії та агітації через електронні соціальні ресурси на аудиторію стають:

• спонукання до конкретних фізичних дій – вихід на мітинг, написання листів тощо;

• спонукання до читання ЗМІ (коли ЗМІ «розкручується» через соціальні мережі; реклама електронної, паперової, аудіо- чи відеоверсії ЗМІ);

• використання доступу до аудиторії для зміни її думки, спроби виправдання, відновлення свого іміджу або напівофіційних заяв публічних осіб;

• використання доступу до мас для розміщення реклами – пряме використання соціальних мереж у рекламних цілях.

З третьої сторони, соціальні ресурси дають інформацію про користувачів: про їх зацікавлення, настрої, бажання тощо. Ця інформація корисна як для соціологів, так і для журналістів, політиків та усіх, хто працює з масами. Журналісти тестують теми для розробки, політики планують свій публічний образ і програми, спеціалісти в галузі реклами перевіряють реакцію на свої проекти і шукають джерела нових ідей тощо.

Окрім того, існує таке явище, як запозичення послуг юзерів. На відміну від першого пункту запозичень, де відбирається потрібна інформація із загальної кількості вже написаних свідчень, у даному випадку йдеться про заплановане використання послуг користувачів соціальних медіа як журналістів (виробників новин). Прикладом може служити таки й факт: на саміті G20, який відбувся у Лондоні в 2009 році і зібрав представників двадцяти світових держав, на рівні із засобами масової інформації працювали автори найбільш відомих світових блогів. П’ятдесят топ-блогерів отримали можливість «від імені громадськості» задавати політикам питання, у тому числі й ті, що стосуються головної теми саміту – виходу зі світової кризи.

За словами організаторів зустрічі, у звичайного громадянина досить мало можливостей поспілкуватися із прем’єр-міністром, однак у нього напевно є питання і якість антикризові пропозиції. Саме донесенням гласу народу до «вищих сфер» і займалися блогери [38].

Відомі практики галузі мас-медіа також вирішили перевірити цінність ресурсів Twitter та Facebook досить цікавим способом. Так одне з найбільших новинних агентств AFP збирається провести експеримент – закрити п’ятьох журналістів на фермі на п’ять днів, протягом яких вони мають писати репортажі, базуючись тільки на повідомленнях у Twitter та Facebook. Ця напівжартівлива акція насправді є яскравим прикладом того, як із плином часу соціальні мережі починають все серйозніше сприйматися не тільки їх користувачами, але й самими журналістами.

Отже, підбивши певні підсумки нашого дослідження, ми можемо відповісти на питання, поставлене нами на початку роботи: електронний соціальний ресурс не може стати повноцінною заміною традиційного засобу масової інформації, незважаючи на те, що володіє певною кількістю «журналістських» ознак. Проте, не варто забувати і про певні переваги, якими наділені соціальні мережі, і використання яких може зробити роботу ЗМІ більш ефективною. Саме тому, кожен великий канал (видання, радіостанція) з метою просування себе та своєї продукції повинен мати власні акаунти у найпопулярніших соціальних мережах, що дасть їм:

• можливість якомога оперативно поширювати інформацію серед якомога більшої кількості людей;

• спосіб завоювати більшу симпатію своєї аудиторії (приміром, через безпосередній та привітний Facebook-акаунт, акції та розіграші із подарунками тощо);

• канал для встановлення зворотного зв’язку між ЗМІ та аудиторією;

• безкоштовне місце для реклами своєї компанії.

Окрім поширення посилань на свої матеріали, редакція має проводити різноманітні заходи та акції для залучення аудиторії на свій сайт або для спонукання аудиторії читати їх газету. Також видання має спонукати свою аудиторію до встановлення зворотного зв’язку, коментування їх матеріалів, аби мати можливість задовольнити усі інформаційні потреби суспільства.

Також окрім поширення власних матеріалів і популяризації своєї компанії за допомогою електронного соціального ресурсу, видання, радіостанція або телеканал мають приділяти активну увагу інформації, що поширюється соціальними мережами. Журналісти мають щоденно досліджувати соціальні мережі на предмет наявності цікавих інформаційних приводів або для визначення суспільного настрою, що допоможе їм випереджувати очікування своїх читачів, глядачів або слухачів.

Отже ми бачимо, що, незважаючи на певну принципову різницю між поняттями електронного соціального ресурсу та традиційного засобу масової інформації, їх співпраця може покращити роботу обох сторін, а саме надати блогеру бажану популярність та забезпечити журналіста унікальною інформацією.

Висновки до розділу 3

Підбиваючи підсумки даного розділу, зазначимо, що ми:

• детально розглянули мережі Facebook та Twitter у якості новітніх інформаційних каналів;

• виокремили їх переваги та недоліки над традиційними ЗМІ та визначили особливості представлених ресурсів, що не дозволяють їм перетворитися на повноцінні медіа;

• розглянули питання неможливості повноцінного правового регулювання соціальних мереж та вигоду, яку отримують з цього власники акаунтів та самих мереж загалом;

• розглянули результати проведеного нами опитування та визначили наскільки українці зацікавлені в отриманні новин, чи використовують вони для їх отримання соціальні ресурси та чи вбачають вони тенденцію до перетворення соціальних мереж на новітні ЗМІ;

• пояснили необхідність співробітництва традиційних медіа із електронними соціальними ресурсами заради спільного ефективного результату.

ВИСНОВКИ

На початку нашого дослідження ми поставили за мету дізнатися, чи здатні електронні соціальні ресурси виконувати роль засобів масової інформації.

Для цього у розділі 1 ми визначили сутність електронного соціального ресурсу, виокремили та пояснили його соціально-комунікаційні ознаки, розглянули соціально-комунікаційні ознаки блогів як специфічного виду електронного соціального ресурсу, побіжно оглянули найпоширеніші методи, що використовуються в ході наукових досліджень, зазначили методологію дослідження електронних соціальних ресурсів науковцями інших галузей науки.

У розділі 2 ми розглянули, що являють собою одні з найпопулярніших соціальних мереж світу Facebook, Twitter, LiveJournal та ВКонтакте, простежили історію їх розвитку, визначили особливості функціоналу кожного з них, побіжно оглянули, якими можливостями володіє кожен із них поза своїми безпосередніми функціями (поширення безкоштовного «піратського» контенту, майданчик для заробітку та реклами, довідкове бюро із найрізноманітніших питань тощо) та які наслідки може мати використання цих можливостей. Також ми дослідили блоги як специфічний вид електронного соціального ресурсу, окреслили такі поняття, як «нетократія», «громадянська журналістика» та ін.

Розділ 3 як практична частина нашого дослідження було присвячено детальному розгляду мереж Facebook та Twitter у якості новітніх інформаційних каналів. Ми виокремили їх переваги та недоліки над традиційними ЗМІ та визначили особливості представлених ресурсів, що не дозволяють їм перетворитися на повноцінні медіа. Окрему увагу ми приділили питанню неможливості повноцінного правового регулювання соціальних мереж та вигоду, яку отримують з цього власники акаунтів та самих мереж загалом. Також важливим елементом цього розділу стало проведене нами опитування, за результатами якого ми визначили наскільки українці зацікавлені в отриманні новин, чи використовують вони для їх отримання соціальні ресурси та чи вбачають вони тенденцію до перетворення соціальних мереж на новітні ЗМІ.

Зрештою ми дійшли висновку, що повноцінними замінниками ЗМІ електронні соціальні ресурси стати не можуть, проте ці два явища можуть якісно взаємодіяти між собою, тож на завершення ми пояснили необхідність співробітництва традиційних медіа із електронними соціальними ресурсами заради спільного ефективного результату.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Администрация «ВКонтакте» передала правообладателям IP-адреса пиратов / SecurityLab : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.securitylab.ru/news/406184.php

2. Анализ социальных сетей : социологический словарь // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://slovari-online.ru/word/социологический-словарь/анализ-социальных-сетей.htm

3. Берк Дж. Народная журналистика против профессиональной I / Дж. Берк / Форум российских редакторов // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.editorsweblog.ru/narodnaya_zhurnalistika/425_narodnaya_zhurnalistika_protiv_professionalnoy_i#more

4. Быковский Е. Дорогой дневник / Е. Быковский / Ведомости : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.vedomosti.ru/newspaper/article.shtml?2006/10/27/114788

5. Веб 2.0 // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ru.wikipedia.org/wiki/Веб_2.0

6. Вильянов С. Твиттер и СМИ – как рыба прилипала и акула / С. Вильянов / Slon : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://slon.ru/future/tvitter_i_smi_kak_ryba _prilipala_i_akula-114847.xhtml

7. ВКонтакте : описание сайта // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://vk.com/about

8. «ВКонтакте» восстановили невинность / Фонтанка.Ру : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.fontanka.ru/2010/10/18/053/

9. «ВКонтакте» не нашла культурной ценности в песнях Сергея Лазарева / Lenta.Ru : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://lenta.ru/news/2012/12/12/sergey/

10. Владимирский А. Реальные последствия «Facebook революции» / А. Владимирский // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://d-russia.ru/realnye-posledstviya-facebook-revolyuciya.html

11. Гетманцева Н. Д. Методологія наукових досліджень : [навч. посіб. для магістерських програм «Менеджмент корпорацій (АТ)» та «Менеджмент малого бізнесу»] / Н. Д. Гетманцева. – К. : КНЕУ, 2009. – 516, [4] с.

12. Данилов Н. Экономика идей / Н. Данилов / Компьютерра : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://offline.computerra.ru/2006/634/263483/

13. Електронний ресурс // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/Електронний_ресурс

14. Живой журнал // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ru.wikipedia.org/wiki/Живой_журнал

15. За два квартала 2012 года число пользователей Twitter выросло на 40% // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.searchengines.ru/news/archives/za_dva_kvartala.html

16. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2782-12

17. Закон України «Про захист суспільної моралі» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1296-15

18. Закон України «Про інформацію» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2657-12

19. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1057-15

20. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3759-12

21. Засурский И. (ред.). Интернет и интерактивные электронные медиа: исследования. Часть 1 Трансформация глобального информационно-коммуникационного пространства в интернете / И. Засурский // Сборник Лаборатории медиакультуры, коммуникации, конвергенции и цифровых технологий. – М. : МГУ, 2007 г. – 262 с.

22. Засурский И.И., Делицын Л.Л., Куринной И.Г. Коллективный разум. Интернет в России в 2003 году / И.И. Засурский, Л.Л. Делицын, И.Г. Куринной / Информационное общество : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://emag.iis.ru/arc/infosoc/emag.nsf/BPA/0cfc15e9a13dc2fcc3256ee7003bf2f5

23. Зінько С. Роль новітніх медіа в акціях протесту на Близькому Сході / С. Зінько // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/zovsp/2011_3/5.pdf

24. Івченко Є.І, Шимановська-Діаніч Л.М. Використання соціальних мереж в управлінні людським потенціалом підприємств / Є.І. Івченко, Л.М. Шимановська-Діаніч // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ei/2011_43/pdf/14_Ivch.pdf

25. Калмыков А. А., Коханова Л. А. Интернет-журналистика: Учеб. пособ. // А. А. Калмыкова, Л. А. Коханова. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. – 383 с.

26. Карр Н. Бездушность Веб 2.0. / Н. Карр // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.computerra.ru/think/239597/ (21.11.2005)

27. Кваша С. Цивилизация очевидцев / С. Кваша // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.gazeta.ru/2005 /09/05/oa_169667.shtml (05.09.2005)

28. Кількість українських користувачів Facebook перевищила два мільйони / День kiev.ua : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.day.kiev.ua/uk/news/111112-kilkist-ukrayinskih-koristuvachiv-facebook-perevishchila-dva-milyoni

29. Купчинецкая В. Победит ли Twitter традиционные СМИ? / В. Купчинецкая / inoСМИ.Ru : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.inosmi.ru/usa/20110304/ 167055461.html

30. Куринной И. Конец массы? Новый социальный феномен – блоги – ставит под сомнение будущее традиционных СМИ / И. Куринной / Независимая газета : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ng.ru/internet/2004–11–12/11_massa.html

31. Лессиг Л. Что приходит на смену копирайту? / Л. Лессиг / Сноб : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.snob.ru/selected/entry/1804

32. Лєсто К.А. Психологічні особливості користувачів соціальних сайтів / К.А. Лєсто // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.psyh.kiev.ua/Лєсто_К.А._Психологічні_особливості_користувачів_соціальних_сайтів

33. Лукина М.М., Фомичева И.Д. СМИ в пространстве Интернета / М.М. Лукина, И.Д. Фомичева. – МГУ им. М.В. Ломоносова, 2005. – 87 с.

34. Лученко К. Блоги: новая корпоративная угроза. / К. Лученко / CNews : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.cnews.ru/reviews/free/2005/articles/blog/

35. Маклюэн Г.M. Понимание Медиа: Внешние расширения человека / Г.М. Маклюэн. – М.; Жуковский: «КАНОН-пресс-Ц», «Кучково поле», 2003. – 464 с.

36. Малютина Н. «ВКонтакте»: трамплин для бизнеса или убежище для спекулянтов? / Н. Малютина / Sostav.ru : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.sostav.ru/news/2012/05/21/vkontakte_biznes/

37. Мартин У.Дж. Информационное общество / У.Дж. Мартин // Теория и практика общественно-научной информации. Ежеквартальник / АН СССР. ИНИОН; Редкол.: Виноградов В. А. (гл. ред.) и др. – М., 1990. – № 3. – С. 115–123.

38. На саммите G20 блоггеров приравняют к СМИ / Newsland : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://newsland.com/news/detail/id/350099

39. Ненастоящие имена или фотографии Vkontakte // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://lj.com.ua/621

40. Панюшева М. Блоги как главная альтернатива СМИ в XXI веке / М. Панюшева / СМИ2 : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://smi2.ru/wist/c199995/

41. Пиратам из «ВКонтакте» готовят новые иски / SecurityLab : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.securitylab.ru/news/404600.php

42. Победный твит Обамы побил рекорд Twitter / Lenta.Ru : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://lenta.ru/news/2012/11/07/obamavictorytweet/

43. Положення про порядок акредитації журналістів і технічних працівників засобів масової інформації при Верховній Раді України// [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/420/06-рг

44. Престон Дж. Руководство Facebook хранит молчание насчет своей роли в восстаниях / Дж. Престон / inoСМИ.Ru : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://inosmi.ru/world/20110218/166632435.html

45. Протасов П. Экономика идей / П. Протасов / Компьютерра : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://offline.computerra.ru/2006/634/263483/

46. Різун В.В. Соціальнокомунікаційний підхід у науці та галузі соціальної інженерії / В. В. Різун // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://journlib.univ.kiev.ua/Socialniy_pidhid.pdf

47. Самарский суд признал соцсеть «ВКонтакте» официальным СМИ / РИА Новости : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ria.ru/technology/20101115/296722872.html

48. Скрипников С. Связанные Сетью 2.0. / С. Скрипников / Diogenes : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.diogenes.ru/press/publish/pr/detail.php?ID=5660

49. Словник іншомовних слів : близько 24 тисяч слів і термінів / [за ред. О. С. Мельничука]. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977. – 776 с.

50. СМИ: Подозреваемый в бостонском теракте писал в Twitter после взрыва / Взгляд : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.vz.ru/news/2013/4/19/629577.html

51. Соколов В.А. Общая теория социальной коммуникации / В.А. Соколов // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.evartist.narod.ru/text16/076.htm

52. Солис Б. Как мировые лидеры используют социальные медиа: Почему @WhiteHouse не следует за @BarackObama, и другие нюансы / Б. Солис / ToWave : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.towave.ru/pub/kak-mirovye-lidery-ispolzuyut-sotsialnye-media-pochemu-whitehouse-ne-sleduet-za-barackobama-i-dr

53. Социальная сеть // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ru.wikipedia.org/wiki/ Социальная_сеть

54. Суточная аудитория «ВКонтакте» превысила 40 млн человек // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://digit.ru/internet/ 20121023/395981959.html

55. Танаков А.И. Визуальный компоновщик образовательного мультимедиа контента / А.И. Танаков, И.Н. Кудрина, Е.П. Хованский, М.Н. Морозов // Educational Technology & Society : електронний журнал [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн. : http://ifets.ieee.org/russian/depository/v10_i4/pdf/3.pdf

56. Твиттер обогнал СМИ по скорости распространения новостей / Полит.Ру : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://polit.ru/news/2013/03/07/twitter_won/

57. Твіттер // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/Твіттер

58. Теорія мотивації Абрахама Маслоу // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/ Теорія_мотивації_Абрахама_Маслоу (дата звернення до сайту : 13.05.13). – Назва з екрану.

59. Фомичева И.Д. Социология СМИ / И.Д. Фомичева // М.: Аспект-пресс, 2007. – С. 44.

60. Цехмістров Г. С. Основи наукових досліджень : навчальний посібник / Г. С. Цехмістров. – К. : Слово, 2003. – 240 с.

61. Эксперт: Не стоит придавать решению суда о признании «ВКонтакте» СМИ большого значения / Финам : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://finam.fm/news/76979

62. Arrington M. Twitter Saves Man From Egyptian Justice / M. Arringron / TechCrunch : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://techcrunch.com/2008/04/16/twitter-saves-man-from-egyptian-justice/

63. Bentley C.H. Citizen Journalism: Back to the Future? / C.H. Bentley // Discussion paper prepared for the Carnedie-Knight Conference on the Future of Journalism, Cambrige, MA June, 20–21, 2008. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.hks.harvard.edu/ presspol/carnegie_knight/Conference%20June%202008/Bentley.%20Citizen%20Journalism.pdf

64. Bowman S., Willis C. We Media: How Audiences are Shaping the Future of News and Information / S. Bowman, C. Willis. – The Media Center at the American Press Institute, 2003. – 64 с.

65. Citizen journalism // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://en.wikipedia.org/ wiki/Citizen_journalism

66. Facebook // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/Facebook

67. Fletcher O., Nystedt D. Internet, Twitter Blocked in China City After Ethnic Riot / O. Fletcher, D. Nystedt / PC World : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pcworld.com /article/167884/internet_twitter_blocked_in_china_city.html

68. Gladwell M. Small Change: Why the revolution will not be tweeted / M. Gladwell / The New Yorker : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.newyorker.com/reporting/ 2010/10/04/101004fa_fact_gladwell

69. Grubisich T. Grassroots journalism: Actual content vs. shining ideal / T. Grubisich / Online Journalism Review : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ojr.org/ojr/stories/051006/

70. Hewitt H. Blog: Understanding the Information Reformation That's Changing Your World / H. Hewitt. – Thomas Nelson Publishers, 2006. – 256 с.

71. Howe J. The Rise of Crowdsourcing / J. Howe / Wired : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.wired.com/wired/archive/14.06/crowds.html

72. Kline D., Burstein D. Blog!: How the Newest Media Revolution is Changing Politics, Business, and Culture / D. Kline, D. Burstein. – Squibnocket Partners, L.L.C., 2005. – 402 c.

73. LiveJournal // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.livejournal.com/

74. Palmer J. Emergency 2.0 is coming to a website near you / J. Palmer / NewScientist : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.newscientist.com/article/mg19826545.900-emergency-20-is-coming-to-a-website-near-you.html?full=true

75. RIAA занесла «ВКонтакте» в список распространителей пиратской музыки / РИА Новости : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ria.ru/technology/20101112/295449311.html

76. Scoble R., Israel S. Naked Conversations: How Blogs are Changing the Way Businesses Talk with Customers / R. Scoble, S. Israel. – Wiley, 2006. – 251 с.

77. Statistics Summary for twitter.com // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.alexa.com/siteinfo/twitter.com

78. Top Sites in Ukraine / Alexa The Web Information Company // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.alexa.com/topsites/countries/UA

79. Twitter // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://twitter.com

80. Twitter-аккаунт «Человек-журнал» зарегистрирован как СМИ / РИА Новости : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ria.ru/society/20111014/459020479.html

81. User-generated content // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ru.wikipedia.org/wiki/User-generated_content

ДОДАТОК А

Бакан О.

(м. Київ, Україна)

СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ ЕЛЕКТРОННИХ СОЦІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ

УДК 001 : 304 : 001

У статті визначено поняття електронного ресурсу та електронного соціального ресурсу зокрема, виокремлено основні соціально-комунікаційні ознаки та обґрунтовано їх існування в контексті досліджуваного об’єкта.

Ключові слова: електронний ресурс, електронний соціальний ресурс, соціально-комунікаційні ознаки, інтернет.

В статье определено понятие электронного ресурса и электронного социального ресурса в частности, выделены основные социально-коммуникационные признаки и обосновано их существование в контексте исследуемого объекта.

Ключевые слова: электронный ресурс, электронный социальный ресурс, социально-коммуникационные признаки, интернет.

In this article the definition of electronic resource and particularly electronic social resource is determined, the main social-communicative features are distinguished and their existence in the context of the researched object is grounded.

Key words: electronic resource, electronic social resource, social-communicative features, internet.

Проблемою нашої статті є визначення поняття електронного соціального ресурсу в контексті вчення про соціальні комунікації.

Метою даної статті є виокремлення соціально-комунікаційних ознак електронного соціального ресурсу.

Хід дослідження побудовано так, що першим кроком до виокремлення вищезгаданих соціально-комунікаційних ознак є визначення самої сутності об’єкта дослідження: чим є сам електронний соціальний ресурс і електронний ресурс взагалі.

За електронною енциклопедією «Вікіпедія» електронним ресурсом є інформаційний ресурс, який керується комп'ютером, у тому числі той, який потребує використання периферійного пристрою, підключеного до комп'ютера (вочевидь йдеться про портативні носії інформації у випадку офлайн-ресурсу та Інтернет-модем для доступу до ресурсів у мережі). Електронними ресурсами є електронні дані (інформація у вигляді чисел, букв, символів, зображень, включаючи графічну інформацію, відеоінформацію тощо, або їхні комбінації), електронні програми або об'єднання цих видів в одному ресурсі [3]. На думку викладачів Марійського державного технічного університету електронний ресурс – це автономна сукупність мультимедійних даних, скриптів сценарію і метаданих технічного і змістового опису, що має освітню цінність.

Згідно з цими визначеннями, електронний ресурс може існувати як онлайн (в мережі Інтернет), так і офлайн (поза нею). До ресурсів, що діють поза мережею, ми відносимо електронні дані, збережені на певному носії інформації (компакт-диску, флеш-носії тощо), для користування якими не потрібне підключення до мережі Інтернет. У випадку нашого дослідження нас цікавлять саме мережеві електронні ресурси – певна сукупність веб-сторінок (сайт), доступних в Інтернеті.

Сайти можуть різнитися за своєю структурою, зовнішнім виглядом, призначенням та функціями. Усі вони в сукупності складають Всесвітнє павутиння, де комунікація (павутиння) об’єднує сегменти інформації світової спільноти в єдине ціле – базу даних і комунікації планетарного масштабу. Тобто, як ми бачимо, соціальна комунікація є одним з двох основних понять, що складають сутність мережі Інтернет, яку також за А. Соколовим можна описати наступними функціями:

• Інтернет – глобальний коммунікаційний канал, що забезпечує у всесвітньому масштабі передачу мультимедійних повідомлень (комунікаційно-просторова функція);

• Інтернет – загальнодоступне сховище інформації, всесвітня бібліотека, архів, інформаційне агентство (комунікативно-часова функція);

• Інтернет – допоміжний засіб соціалізації і самореалізації особистості та соціальної групи шляхом спілкування із зацікавленими партнерами, всепланетний клуб ділових та дозвіллєвих партнерів [4].

За визначенням того ж дослідника «Інтернет – це глобальна соціально-комунікаційна комп’ютерна мережа, призначена для задоволення особистісних та групових комунікаційних потреб за рахунок використання телекомунікаційних технологій. З цього визначення витікають характерні ознаки Інтернету, зокрема, соціально-комунікаційна сутність мережі, обумовлена комунікаційно-просторовою і комунікаційно-часовою функціями, тобто властивістю забезпечувати рух сенсів в соціальному просторі та часі» [4].

Розглянемо особливості соціальних комунікацій як визначальної складової мережі Інтернет і, відповідно, умов функціонування електронних соціальних ресурсів. В. Різун визначає існування приватного, персонального, міжособистісного, індивідуального і публічного спілкування. Соціальні комунікації належать до останнього виду, що має груповий, суспільний характер. Публічність соціальних комунікацій є однією з характерних рис цього поняття загалом. За В. Різуном головною ознакою соціальних комунікацій є спілкування, дане в умовах штучно створеної технологічної системи духовного єднання людей, до яких належать телевізійна, радіо, бібліотечна, архівна, видавнича мережі, газетно-журнальна система поширення, мережі інформаційно-довідкових служб та Інтернет, система документації тощо [6].

Отже, першою соціально-комунікаційною ознакою електронного ресурсу, що аналізується нами, є саме комунікативна ознака. Варто відмітити, що вона є основною, адже, подібні ресурси створені в першу чергу для спілкування і без нього вони втрачають зміст.

Дослідник зазначає такі основні ознаки соціальних комунікацій:

• рукотворність, штучність, вигаданість людьми, фахівцями;

• технологічність;

• забезпечення функціонування ідей, відомостей, поглядів тощо (соціально значущої інформації) у вигляді різного роду документів;

• стратегічність;

• системність;

• організованість;

• інституціалізованість і передбачення створення соціально-комунікаційних інститутів та наявність у них професіоналів;

• публічність;

• наявність діяльнісного характеру, перетворення спілкування у комунікаційно-виробничу діяльність;

• передбачення продукування ідей, відомостей, поглядів тощо у вигляді різного роду творів (інформаційне виробництво);

• нездатність існувати без соціальної пам’яті;

• базування не тільки на морально-етичних засадах, а й на правовій основі [6].

Варто зазначити, що особливості комунікації в мережі Інтернет загалом та на електронних соціальних ресурсах зокрема полягають у спілкуванні не всього суспільства, а скоріше у задоволенні комунікативних потреб окремих індивідів та соціальних груп.

Розглянемо кожну зі вказаних ознак відносно об’єкту нашого дослідження – електронного соціального ресурсу. Рукотворність полягає у тому, що будь-який електронний ресурс не може виникнути самостійного без певного автора-фахівця. Технологічність визначається у необхідності застосування сучасних комп’ютерних технологій для створення ресурсу. Різноманітна соціально значуща інформація зберігається на сторінках ресурсу у вигляді електронного документу. Стратегічність ми розуміємо як необхідність ресурсу розвиватися не стихійно а за певною стратегією розробників, що створюється після вивчення потреб потенційної та реальної аудиторії ресурсу. Системність та організованість пояснює, що для нормального функціонування ресурсу, потрібна чітка структура, в межах якої він діє. Інституалізація полягає у тому, що зараз розробкою електронних соціальних ресурсів займаються спеціальні організовані установи, створена специфічна SMM-система (Social media marketing (SMM) або соціальний медіа маркетинг – це процес привернення уваги до певного бренду шляхом використання соціальних платформ, тобто соціальних електронних ресурсів, для просування компаній і вирішення інших бізнес-задач); методами використання соціальних ресурсів займаються фахівці з SMM. Запорукою публічності електронного ресурсу є вільний доступ до нього будь-якого користувача мережі Інтернет. При чому дані, які користувач поширює на будь-якому з сайтів є або доступними для широкого загалу, або можуть обмежуватися більш вузьким колом інших користувачів, обраних поширювачем цих даних за його бажанням. Одним із наслідків публічності інформації на соціальних ресурсах є її анонімізація, тобто виникнення труднощів у встановленні первинного автора цієї інформації, тому що необмежена кількість користувачів може поширювати її одночасно. Діяльнісний характер спілкування між користувачами в межах електронних соціальних ресурсів демонструється на прикладі вже згадуваної нами системи SMM, в якій має місце не стільки спілкування заради спілкування, скільки реалізація маркетингових прийомів. Також прикладом такої діяльнісності можуть стати ресурси, метою яких є не просто спілкування різних користувачів мережі, а комунікація роботодавців із потенційними робітниками («Вштате», «LinkedIn»). Навіть якщо брати до уваги не вузькоспеціалізовані соціальні ресурси, а ресурси загальнокомунікаційного призначення, завдяки широкому охопленню аудиторії користувачів мережі і швидкому розвитку технічних можливостей, поряд із питанням побутового спілкування збільшується роль взаємовигідного спілкування у найрізноманітніших аспектах (роботодавець-робітник, компанія-покупець, фахівець-учень або, простіше, виробник-споживач). Варіюються лише види товарів та послуг, що пропонуються споживачам, при чому, товаром можуть бути як речі, так і знання. Завдяки тому, що вся суспільно важлива інформація в мережі Інтернет постійно знаходиться в активному користуванні споживачів, має місце процес інформаційного виробництва, в якому користувачі, аналізуючи реалії сьогодення, реагують на них, шукають причинно-наслідкових зв’язків, роблять прогнози, визначають тенденції, при чому, подекуди користувачами мережі це робиться несвідомо; проте, у будь-якому випадку, мережа Інтернет є одним з найкращих дзеркал дійсності, саме тому, що відображуючи велику кількість думок одночасно, вона дає змогу відсортувати ту думку, якої дотримується більшість, виокремити певну норму. Характерною є нездатність існувати без соціальної пам’яті, а саме без таких її елементів як мова, культурна спадщина, природні та штучні норми соціальної поведінки тощо. І останньою характерною ознакою електронного соціального ресурсу є те, що кожен з них регулюється певною правовою основою – угодою із користувачем, погодження із умовами якої є частиною реєстрації в ресурсі.

Зародження епохи соціальних мереж можна віднести до 1995 року – року появи американського сайту Classmates.com («Одноклассники» є його російським аналогом). Успішність проекту спровокувала появу не одного десятку подібних сервісів. Офіційним початком «буму» соціальних мереж прийнято вважати 2003-2004 роки, коли було засновано мережі LinkedIn, MySpace та Facebook. До країн СНД мода на соціальні мережі прийшла у 2006 році із появою мереж «Одноклассники» та «ВКонтакте».

Якщо метою проект LinkedIn було надання можливості встановлення та підтримання ділових контактів, то MySpace та Facebook в першу чергу було спрямовано на задоволення людської потреби у самовираженні, що можна визначити як другу найважливішу функцію соціальних ресурсів після комунікативної функції.

Варто звернути особливу увагу, що поняття електронного соціального ресурсу та соціальної мережі не є тотожними. Розглянемо детальніше, що являє собою соціальна мережа. Згідно з визначенням електронної енциклопедії «Вікіпедія» соціальна мережа – це платформа, онлайн-сервіс або веб-сайт, призначені для побудови, відображення або організації соціальних взаємовідносин. Характерними особливостями соціальної мережі є:

• надання практично повного спектру можливостей для обміну інформацією (фото, відео, сервіси блогів та мікроблогів, функції приватних повідомлень та чату, можливість відмітити своє розташування тощо);

• створення профілів, в яких потребується вказати реальні П.І.Б. і максимальну кількість інформації про себе;

• переважна більшість друзів користувача у соціальній мережі – це не віртуальні друзі за інтересами, а реальні друзі, родичі, колеги, однокласники та однокурсники [5].

Такі сервіси як Twitter (сервіс мікроблогів) та LiveJournal (сервіс блогів) не можуть вважатися соціальними мережами, тому що повністю не відповідають вищевказаним характеристикам, не потребують надання реальної інформації про себе і надають користувачам менший обсяг можливостей. Тим не менш, вони є соціальними електронними ресурсами, тобто такими електронними ресурсами, які створені задля здійснення комунікації в суспільстві. В межах цих сервісів можуть створюватися невеликі підсоціуми («спільноти» за інтересами у LiveJournal).

Усі електронні соціальні ресурси діють в межах методики Веб 2.0 – особливої методики проектування систем, які шляхом обліку мережевих взаємодій стають тим кращими, чим більша кількість людей ними користується. Власне, Веб 2.0 означає проекти та сервіси, що активно розвиваються та покращуються самими користувачами – блоги, соціальні мережі та інші електронні соціальні ресурси.

Окрім вже згаданих нами соціальних мереж існують такі типи ресурсів у форматі Веб 2.0:

• соціальні закладки (англ. social bookmarking) – деякі сайти дозволяють користувачам надавати до послуг інших перелік закладок або популярних веб-сайтів. Такі сайти можуть використовуватися для пошуку користувачів зі спільними інтересами (напр., delicious.com);

• соціальні каталоги (англ. social cataloging) – нагадують соціальні закладки, але орієнтовані на використання в академічній сфері, дозволяючи користувачам працювати з базами даних цитат з наукових статей (напр., lexisnexis.ru);

• соціальні бібліотеки являють собою додатки, що дозволяють користувачам залишати посилання на їх колекції, книги, аудіозаписи тощо, доступні іншим; зазвичай в них передбачена підтримка системи рекомендацій, рейтингів тощо (напр., IMDb.com);

• соціальні мережі вебмайстрів використовуються для анонсування корисних матеріалів, дозволяють користувачам залишати посилання на їх пости (записи), спілкуватися, голосувати за анонси тощо; часто мають рейтинги та рекомендації;

• масова онлайн-гра розрахована на велику кількість користувачів (англ. Massively Multiplayer Online Games) імітує віртуальні світи із різноманітними системами підрахунку балів, рівнів, змагальності, переможців та переможених (напр., World of Warcraft);

• багатомовні соціальні мережі дозволяють налагоджувати соціальні зв’язки між людьми, що розмовляють різними мовами; при цьому використовується спеціальне програмне забезпечення, що довзоляє перекладати фрази з однієї мови на іншу в режимі реального часу (напр., dudu.com);

• геосоціальні мережі дозволяють налагоджувати соціальні зв’язки на основі географічного положення користувача; при цьому використовуються різноманітні інструменти геолокації, що надають можливість визначати поточне розташування того чи іншого користувача і співвідносити його позицію в просторі із розташуванням різноманітних місць та людей навколо (напр., мобільна мережа foursquare.com);

• професійні соціальні мережі створюються для спілкування на професійні теми, обміну досвідом та інформацією, пошуку та пропозиції вакансій, розвитку ділових зв’язків (напр., linkedin.com);

• вікові та гендерні соціальні мережі створюються для спілкування користувачів певної вікової чи гендерної категорії (напр., соціальні мережі для підлітків, жінок тощо).

Цікавим є те, що електронний соціальний ресурс, а особливо соціальна мережа може стати наочним прикладом «теорії шести рукостискань» – теорії, згідно з якою будь-які дві людини на Землі розділені лише п’ятьма знайомими (і, відповідно, шістьма рівнями зв’язків). Зокрема, розробники мережі «ВКонтакте» створили спеціальну програму, застосувавши яку можна простежити ланцюг знайомств між собою та власником будь-якого акаунту в мережі. Згадана функція вкотре підкреслює комунікативність електронного соціального ресурсу.

Ця комунікативність може реалізовуватися у безлічі прикладних функцій. Зокрема, останнім часом вона почала активно використовуватися задля задоволення потреб громадських ініціатив. Адже саме можливість швидкої та глобальної комунікації між людьми дає змогу їх негайної мобілізації задля якоїсь суспільно важливої мети. До того ж, хоча мережа Інтернет і керується певними правовими нормами, її можливості дозволяють користувачам розгортати певні громадські ініціативи незалежно від офіційного схвалення влади. Однією з причин такої вседозволеності є величезні масштаби інформації, охопити яку в цілому практично неможливо, а контроль окремих сайтів не може бути ефективним.

Висновки

Отже, у представленій статті ми визначили поняття електронного соціального ресурсу, дослідили його принципову відмінність від поняття соціальної мережі. Базуючись на працях дослідників соціальних комунікацій А. Соколова та В. Різуна ми виокремили соціально-комунікаційні ознаки загалом та їх приналежність до об’єкта нашого дослідження.

Список використаних джерел

1. Веб 2.0 // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ru.wikipedia.org/wiki/Веб_2.0

2. Визуальный компоновщик образовательного мультимедиа контента / А. И. Танаков, И. Н. Кудрина, Е.П. Хованский, М.Н. Морозов // Educational Technology & Society : електронний журнал [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журн. : http://ifets.ieee.org/russian/depository/v10_i4/pdf/3.pdf

3. Електронний ресурс // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/Електронний_ресурс

4. Общая теория социальной коммуникации / Соколов А. В. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.evartist.narod.ru/text16/076.htm

5. Социальная сеть // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ru.wikipedia.org/wiki/Социальная_сеть

6. Соціальнокомунікаційний підхід у науці та галузі соціальної інженерії / В. В. Різун // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://journlib.univ.kiev.ua/Socialniy_pidhid.pdf

ДОДАТОК Б

Бакан О.

(м. Київ, Україна)

УДК 007 : 304 : 001 + 659.3

СПЕЦИФІКА ФУНКЦІОНУВАННЯ FACEBOOK ТА ЙОГО ТРАНСФОРМАЦІЯ У «ЗАМІННИК» ТРАДИЦІЙНИХ МЕДІА

У статті визначаються сутність соціальної мережі Facebook та особливості її функціонування. Простежується та обґрунтовується трансформація сервісу у своєрідний «замінник» традиційних видів засобів масової інформації.

Ключові слова: Facebook, соціальна мережа, ЗМІ, журналістика, інтернет.

В статье определяются сущность социальной сети Facebook и особенности ее функционирования. Прослеживается и обосновывается трансформация сервиса в своеобразный «заменитель» традиционных видов средств массовой информации.

Ключевые слова: Facebook, социальная сеть, СМИ, журналистика, интернет.

In this article the nature of the Facebook social network and the features of its functioning are defined. The transforming of service into the specific “substitute” of the traditional kinds of mass-media are detected and grounded.

Key words: Facebook, social network, mass-media, journalism, internet.

Проблемою даної статті є трансформація соціальних мереж, зокрема, мережі Facebook у «замінник» традиційних видів ЗМІ.

Метою даної статті є визначення причинно-наслідкового зв’язку цього процесу.

Хід дослідження складається з таких етапів. По перше визначається сутність сервісу Facebook, його можливості та характерні особливості його функціонування. Далі досліджується якою мірою ці можливості можуть задовольняти потреби населення в інформації та в чому полягають переваги соціальної мережі перед засобами масової інформації.

Кожна людина обирає для себе соціальну мережу, яка, з його точки зору, здатна допомогти задоволенню його конкретних потреб. Ці потреби можуть нести соціальний характер: бути альтернативою телефонному спілкуванню, надавати можливість обмінюватися візуальною інформацією, спілкуватися одночасно з декількома людьми, економно та достатньо швидко спілкуватися з людьми з інших міст чи країн.

Усі ці можливості надає одна з найбільших світових соціальних мереж – Facebook. Розглянемо детальніше сутність цього ресурсу та особливості його функціонування.

Facebook було засновано у 2004 році студентом Гарвардського університету Марком Цукербергом. На даний момент сервісом користується більше мільярда людей. Кількість українців у мережі – понад два мільйони [7]. Він є 7-м за відвідуваністю сайтом в Україні [3].

Серед основних можливостей, наданих користувачам мережі Facebook:

• можливість створювати профілі з фотографіями, списками інтересів, контактними даними та іншою особистою інформацією;

• спілкування із друзями та іншими користувачами за допомогою приватних або загальнодоступних повідомлень і чату;

• створення і приєднання до груп за інтересами та «сторінок уподобань» (деякі з цих сторінок підтримують організації як засоби реклами) [2].

Кожен користувач може обирати власні налаштування приватності, згідно з якими інформація його сторінки буде доступною або всім бажаючим, або обмеженому переліку друзів, який затверджує сам користувач. Реєстрація на сайті та користування ним є безкоштовними, основні прибутки компанія Facebook отримує від реклами та таких окремих платних послуг, як просування своєї сторінки (ними, зазвичай, користуються компанії, що створюють на сайті сторінки, присвячені своїй діяльності).

Особливістю Facebook як соціальної мережі є вимога сервісу від користувачів надавати свої справжні дані (втім, це правило часто обходять, адже правдивість внесеної інформації жодним чином не перевіряється). Серед інших характерних рис, властивих виключно соціальним мережам і Facebook зокрема, є можливість публікувати свої фото, характер яких контролюється, аби зарадити розповсюдженню знімків порнографічного, насильницького або іншого змісту, що може обурити чи зашкодити іншим користувачам. Якщо ж зображення пройшло модерацію, але не влаштовує котрогось з користувачів, він може оскаржити його, як і будь-яку інформацію, що є для нього обурливою або є спамом, натиснувши відповідну кнопку на самому сайті.

Також користувач має можливість публікувати статуси, в яких зазвичай діляться останніми новинами чи враженнями (текст статусу може доповнюватися відео файлом або зображенням). Інші користувачі мають змогу відмітити цей статус, як такий, що їм сподобався, прокоментувати його або поділитися ним на власній сторінці, натиснувши відповідні кнопки на сайті. Окрім цього, спілкуватися на сайті можна за допомогою чату або системи приватних повідомлень.

Ще одною функцією є можливість рекламування певних заходів, шляхом створення окремої сторінки і поширення її серед потенційних відвідувачів. Такі сторінки включають інформацію про сам захід та дають змогу орієнтуватися на кількість відвідувачів, шляхом розсилання запрошень користувачам в межах сайту. Користувач може прийняти це запрошення і таким чином повідомити про свою точну або можливу присутність на заході або відхилити запрошення і тоді його ім’я буде видалене з переліку учасників заходу.

Різноманітні компанії, використовуючи Facebook як засіб просування своїх послуг, створюють спеціальні веб-додатки, які встановлюють на свої сторінки на сайті. Вони можуть бути присвячені акціям компанії, її специфічним функціям, опитуванню цільової аудиторії тощо. Кожен користувач, який відвідує сторінку компанії, може скористатися цим додатком. Для цього він дає йому дозвіл на використання власних публічних даних (наприклад, для ведення статистики). Після цього, усі дії, виконані користувачем мережі в межах цього додатку, зазвичай, висвітлюються на його сторінці окремим блоком.

Facebook зв’язаний із багатьма іншими ресурсами, наприклад, із мобільним сервісом обробки фотографій Instagram. Такі сервіси як Twitter та Formspring дають можливість користувачам транслювати свої дії на цих сайтах прямо на Facebook. Також велика кількість інформаційних та розважальних сайтів надають можливість користувачам не реєструватися, а використати для входу на сайт свій акаунт на Facebook. Окрім того, зараз практично на всіх інформаційних сайтах безпосередньо під матеріалом розміщені кнопки, що дозволяють поділитися цим матеріалом на своїй сторінці в одній із популярних соціальних мереж і, зокрема, на Facebook.

Проте суттєвою відмінністю Facebook від аналогічного сервісу ВКонтакте є те, що він не дає можливості користувачам завантажувати на свої сторінки аудіозаписи (що зроблено, в основному, для запобігання піратського розповсюдження музики). Втім, існують спеціальні веб-додатки, за допомогою яких можна порекомендувати музику своїм друзям у мережі або розповісти їм, що слухає користувач прямо зараз.

Отже, підсумуємо, що являє собою соціальна мережа Facebook. Це сервіс публічного спілкування та поширення текстової, візуальної (зображення) та аудіовізуальної (відео) інформації.

Для того, щоб з’ясувати, яким чином він може виконувати функції засобів масової інформації, визначимо, чим, власне, є ЗМІ.

Згідно зі Статтею 22 «Масова інформація та її засоби» Розділу ІІІ «Діяльність журналістів, засобів масової інформації, їх працівників» Закону України «Про інформацію» засоби масової інформації – це засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації [4]. З цього визначення вже простежується певна функціональна схожість ЗМІ та соціальних мереж, яка, з іншої сторони, жодним чином не ототожнює ці два принципово різних поняття. Варто ще раз підкреслити, що ототожнювання цих понять не є метою нашого дослідження. Його метою є висвітлення та обґрунтування того факту, що соціальні мережі, не маючи статусу ЗМІ, можуть задовольняти потребу в інформації певного суспільного прошарку.

Розглянемо, як відносяться до цієї проблеми дослідники та практики журналістики, які, варто підкреслити, висловлюють дуже протилежні думки з цього приводу.

Однією з найпопулярніших думок є така, згідно з якою соціальні мережі не можуть вважатися новим типом ЗМІ через низку якість інформації, яку вони поширюють. Так директор з розвитку новинного порталу «Lenta.ru» Вячеслав Варванін вважає, що такого явища, як журналістика соціальних мереж не існує, адже блогів, що претендують на «журналізм» у мережі – долі відсотка. І вони нічим не відрізняються від авторських колонок у звичайних виданнях. Щодо відгуків та коментарів до цих колонок, то самостійної цінності вони частіше за все не мають [6]. Ця думка є цілком справедливою, бо, навіть у тих випадках, коли соціальні мережі публікують інформацію оперативніше за ЗМІ, навряд чи її можна вважати цілком журналістською, адже ніхто не відповідає за її достовірність, не кажучи вже про якість її викладення. Окрім того, джерелом дійсно суспільно важливої інформації, що поширюється у соціальних мережах, зазвичай виступають саме ЗМІ. Тобто, коли ми розглядаємо соціальні мережі як потенціальний «замінник» ЗМІ, ми в першу чергу маємо на увазі особливості їх функціонування та можливості з оперативного та масового поширення інформації, проте не створення суспільно важливого контенту. Іншими словами, соціальні мережі є скоріше зручною платформою для якісної роботи професійних журналістів.

Цю думку, але щодо блогів (які є різновидом електронного соціального ресурсу), підтримує і американський письменник та публіцист Ніколас Карр: «Я цілком і повністю за блоги. Але я не настільки сліпий, щоб не бачити обмежень та недоліків блогосфери – поверхневості, наголосу на думку, а не факти, ехолалії і тенденції посилювати, а не послаблювати ідеологічний екстремізм і сегрегацію. Розуміється, що такими самими виразами можна (і варто) критикувати й окремі сегменти традиційних ЗМІ. Але в цілому, в кращих своїх проявах можливості традиційних ЗМІ абсолютно відмінні від можливостей блогерів, і результати їх діяльності мають більше значення» [5].

Проте, незважаючи на якість поширюваної в мережах інформації, вона, зазвичай, може набути дуже сильного резонансу. Так професор журналістики університету Міссурі Клайд Бентлі зазначає зростання значення соціальних мереж як засобів масової інформації: «Група дослідників громадянської журналістики університету Міссурі нещодавно проводила дослідження суб’єктивної довіри до новинної інформації, знайденої в мережі Facebook. Дослідники виявили, що користувачі Facebook розцінювали новини, опубліковані їх друзями, як такі, що заслуговують більшої довіри, ніж новини, опубліковані на сайтах традиційних ЗМІ. Це було справедливим навіть для студентів-журналістів, зареєстрованих на Facebook» [1]. Втім, цей факт може також підкріплюватися певною дискредитацією ЗМІ в очах суспільства. Має місце деяка втрата традиційною журналістикою авторитету, через те, що кожне видання або телеканал часто пов’язується із його власником, який, на думку суспільства має диктувати журналістам теми та нав’язувати свої думки, аби виставити себе та своїх прибічників у вигідному світлі (це також пов’язано із тим, що більшість власників видань або телеканалів, принаймні в Україні, є політиками). Та вже згаданий нами Ніколас Карр, зазначає, що фінансування певного ЗМІ якимось власником є незрівнянним плюсом для функціонування самого засобу, а от соціальні мережі у цей час можуть стати добрим полем для пошуку журналістських талантів: «Ті самі мерзенні «люди в задній кімнаті» можуть фінансувати детальне висвітлення і глибоке дослідження проблем. Вони беруться на свій страх та ризик за проекти, реалізація яких може вимагати місяців, а може і взагалі не відбутися. Вони можуть наймати і оплачувати роботу талановитих професіоналів, які самі по собі в Мережі б не вижили. Вони можуть вишукувати і приймати на роботу редакторів, коректорів та інших неоспіваних стражів якісної роботи» [5]. Це наводить нас на ще одну важливу відмінність соціальної мережі та будь-якого соціального електронного ресурсу від традиційних засобів масової інформації. Публікація в перших, хай навіть великих аналітичних матеріалів, спрямованих на викриття суспільного зла, не можуть бути чимось більшим за хобі. Соціальні мережі, принаймні у наш час, є корисним додатком до журналістської роботи, способом популяризації своїх матеріалів, проте вони не можуть стати повноцінним робочим місцем, адже публікація матеріалів як мінімум ніким не оплачується (зазначимо, що ми зараз не говоримо про SMM, який є зовсім іншим аспектом діяльності соціальних мереж).

Якщо знову звернутися до переваг соціальної мережі як зручної платформи для поширення журналістських матеріалів, то варто зазначити, що одним з найбільших плюсів того ж таки Facebook є явище агрегації. Це об’єднання багатьох інформаційних потоків, довільно обраних отримувачем інформації, в один. Для користувача це виглядає як зручне представлення на одній сторінці інформації, що поступає через канали, на які він підписаний. Саме так виглядає френдстрічка Facebook (сторінка, що демонструє усі дії друзів користувача разом із його власними). Агрегація інформаційних потоків дозволяє користувачу не витрачати час на пошук та збір новин, що його цікавлять, що ще більше пришвидшує інформаційний обмін всередині соціальної мережі. Таким чином, середньостатичному користувачу мережі інтернет набагато зручніше додати у друзі сторінки усіх видань, які його цікавлять, на Facebook і читати останні їх новини на своїй сторінці, аніж відвідувати кожен сайт окремо. Це не секрет і для самих видань, які вже давно користуються цією можливістю. А так як конкуренція на інформаційному ринку є досить великою, сторінки видань у мережі Facebook зазвичай є не тільки і не стільки новинними сторінками, адже, для привернення читацької уваги найсерйозніше видання має вдаватися до елементів розваги. Тому, окрім останніх новин, Facebook-сторінка видання зазвичай «приваблює» читача цікавими акціями, що діють лише для «друзів сторінки», гумористичними картинками, цікавими фактами, афоризмами відомих людей тощо.

Висновки

Наші теоретичні начерки з цієї теми звісно потребують більш практичного дослідження. Проте, варто підсумувати, що основною причиною популярності Facebook як інформаційного каналу є зручність його використання споживачами новин. Агрегація багатьох видань в межах однієї сторінки економить час, що є досить важливим аргументом для сучасної ділової людини. До того ж, варто зазначити існування мобільного версії Facebook, якою може користуватися кожен власник мобільного телефону із доступом до мережі інтернет, що значить він може мати доступ до останніх новин у будь-який момент. Отже, якщо поєднати Facebook як поле для діяльності із роботою професійних журналістів (що деякою мірою вже відбувається), це може створити один з найбільш зручних, оперативних і при цьому безкоштовних засобів масової інформації.

Втім, у наш час в Україні не варто переоцінювати можливості інтернету загалом та соціальних мереж зокрема, адже інтернетизація країни, хоч і зростає з кожним роком, проте поки що охоплює набагато меншу частину населення, ніж телебачення, радіо або газети, при чому, чим далі від обласних центрів – тим менше охоплення (що, звичайно, пов’язано із рівнем життя в регіонах).

Список використаних джерел

1. Bentley C.H. Citizen Journalism: Back to the Future? / C.H. Bentley // Discussion paper prepared for the Carnedie-Knight Conference on the Future of Journalism, Cambrige, MA June, 20–21, 2008. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.hks.harvard.edu/presspol/carnegie_knight/Conference%20June%202008/Bentley.%20Citizen%20Journalism.pdf

2. Facebook // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/Facebook

3. Top Sites in Ukraine / Alexa The Web Information Company // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.alexa.com/topsites/countries/UA

4. Закон України «Про інформацію» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2657-12

5. Карр Н. Бездушность Веб 2.0. / Н. Карр // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.computerra.ru/think/239597/ (21.11.2005)

6. Кваша С. Цивилизация очевидцев / С. Кваша // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.gazeta.ru/2005/09/05/oa_169667.shtml (05.09.2005)

7. Кількість українських користувачів Facebook перевищила два мільйони / День kiev.ua : електронний журнал // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.day.kiev.ua/uk/news/111112-kilkist-ukrayinskih-koristuvachiv-facebook-perevishchila-dva-milyoni

КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Україна, м. Київ-03179, вул. Львівська, 49 Тел./Факс:424-86-18 http://www.kymu.edu.ua e-mail: info@kymu.edu.ua		КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 49, Lvivska str. 03179-Kyiv; Ukraine Tel./Fax: 424-86-18 http://www.kymu.edu.ua e-mail: info@kymu.edu.ua
_________ № _________ На _____ від _________

Д О В І Д К А

Дана БАКАН Ользі Сергіївні, студентці Київського міжнародного університету, про те, що її стаття прийнята до редакторського портфелю і знаходяться в друці у науковому журналі «Вісник Київського міжнародного університету. Сер.: соціальні комунікації, журналістика, медіалінгвістика, кінотелемистецтво» таких наукових статей у таких випусках:

3. «Соціально-комунікаційні ознаки електронних соціальних ресурсів» (обсягом – 10 стор.; Вип. 14 – знаходиться у друці; довідка про прийняття до друку подана у Додатках);

4. «Специфіка функціонування Facebook та його трансформація у «замінник» традиційних медіа» (обсягом – 9 стор.; Вип. 15 – знаходиться у друці; довідка про прийняття до друку подана у Додатках).

Довідка видана за місцем вимоги.

Головний редактор наукового журналу

«Вісник Київського міжнародного університету.

Сер.: соціальні комунікації, журналістика, медіалінгвістика, кінотелемистецтво»

член-кореспондент Міжнародної академії наук

педагогічної освіти,

доктор філологічних наук, професор проф. Холод О.М.