14. Проблема дослідження комунікатора (ідеї м.Вебера).

Комунікатор - фахівець, який породжує повідомлення в конкурентному комунікативному середовищі. Шляхом зміни комунікативних потоків комунікатори впливають на ціннісні та мотиваційні установки комуніканта і намагаються досягти зміни в поведінці аудиторії. Однією з важливих властивостей комунікатора є його кредитність, надійність, престижність.Кредитний комунікатор сприймається як такий, що заслуговує довіри, до думки якого можна прислухатися. Виділяються такі типи комунікаторів: люди престижу і лідери думок. Люди престижу - ті, хто визначають зміст і канали передачі інформації. Лідери думок (ключові комунікатори) - члени товариства, що знаходяться в постійному контакті з людьми і виступаючі посередником між засобами масової інформації та комунікантів. Лідер думок, інтерпретуючи отримане повідомлення, таким чином впливає на аудиторію. Проблема полягає в тому, що комунікатор може бути одночасно і аудиторією. М.Вебер зазначав, що єдиний шлях переходу від повної невизначеності до того роду визначеності, яка в змозі дати пізнання індивідуальних духовних змістів свідомості, є віднесення до цінності. Щоб відокремити, вичленувати дії маси, індивідів натовпу, які не наділені сенсом, цінністю, а виробляються чисто емоційно, реактивно, М.Вебер ввів в соціологію поняття соціальної дії. Адже ще І. Кант і Г. Ріккерт розрізняли в суб'єкті два рівні пізнання ним дійсності: психологічний (емпіричне свідомість) і гносеологічний (свідомість взагалі). Емпіричний, тобто психологічний суб'єкт індивідуальний, а гносеологічний - сверхіндівідуален.Перший лише здійснює індивідуальну оцінку на емпіричному рівні, другий же співвідносить пізнане з наявними в суспільстві цінностями.   М.Вебер виділяв чотири основних види соціальної дії: • ціліраціональне, критерієм якого є успіх; • ціннісно-раціональне, тобто дію через віру в етичну, естетичну, релігійну або іншу цінність, взяту як таку, незалежно від успіху; • афективне (емоційне), що виявляється через актуальні афекти і почуття; • традиційне, тобто відбувається через традицію, звичку.

14. Теорія „когнітивного дисонансу” та „теорія відповідності”. Проблема подолання „когнітивного дисонансу”.

Теорія когнітивного дисонансу була запропонована Леоном Фестінгер в 1957 р. Вона являє собою пояснення конфліктних ситуацій, які нерідко виникають «в когнітивній структурі однієї людини». Теорія ставить своєю метою пояснити і дослідити стан когнітивного дисонансу, що виникає у людини, як реакція на якусь ситуацію, дії індивідів або цілого колективу, тобто його внутрішній стан і переживання. Фестінгер починає виклад своєї теорії з такого міркування: помічено, що люди прагнуть до деякої узгодженості як бажаного внутрішньому стану. Якщо виникає протиріччя між тим, що людина знає, і тим, що вона робить, то це перешкоджає її діяльності, так як вона прагне якось пояснити, щоб знову досягти стану внутрішньої когнітивної узгодженості. Фестінгер сформулював дві основні гіпотези своєї теорії: 1. У разі виникнення дисонансу індивід буде всіма силами прагнути знизити ступінь невідповідності між двома своїми установками, намагаючись досягти консонансу (відповідності). Це відбувається внаслідок того, що дисонанс породжує «психологічний дискомфорт». 2. Друга гіпотеза, підкреслюючи першу, говорить про те, що, прагнучи знизити виник дискомфорт, індивід буде намагатися обходити стороною такі ситуації, в яких він може посилитися. Дисонанс може з'явитися з різних причин: 1. через логічну невідповідність; 2. «Через культурні звичаї»; 3. в тому випадку, якщо індивідуальна думка входить до складу більш широкої думки; 4. через невідповідність минулого досвіду цієї ситуації. Отже з цієї теорії, люди готові виправдати свої помилки: людина, яка вчинила проступок або помилку, схильний виправдовувати себе в думках, поступово зрушуючи свої переконання щодо того, що сталося в бік того, що сталося насправді не так страшно. Таким чином індивід «регулює» своє мислення, щоб зменшити конфлікт всередині себе.

Теорія відповідності джерела інформації та предмета установки передбачає, що зазначена відповідність, а отже, й бажана зміна, відбувається тоді, коли установка на джерело інформації й предмет інформації мають один і той же знак оцінки.