Чого ж навчав сковорода?

Навчав, що в природі краса, гармонія, а в суспільстві — несправедливість, і щоб змінити макросвіт на краще, треба кожному змінити мікросвіт, тобто себе самого. Пізнавай себе, а пізнаєш — удосконалюй. Пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначає своє місце в суспільстві й приносить найбільшу користь (ідея сродної праці). Але чимало людей займають не свої місця. Людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі.

Веління природи — це пізнання Бога в людині.

Пізнання природи — це пізнання Бога.

Григорій Сковорода був демократом. Він писав, що його рідний край страждає під владою “загребущих”, “лукавих”, “мавп” і “змій”.

Філософ жив сподіваннями на нове суспільство рівноправних людей, де не буде “рабського іга”, “тяжкої роботи”, “нічого златожадного” та “хамського”.

Головне джерело всіх бід людських — “несродність” (невміння чи небажання творчого пошуку шляхів “сродності” зі світом). Відповідаючи на запитання харківського губернатора Є. О. Щербиніна, чому Сковорода не хоче взятися до якоїсь “престижної” роботи, мислитель сказав так: “Милостивий пане! Світ нагадує театр: щоб зобразити в театрі гру з успіхом і похвалою, то беруть ролі за здібностями. Дійова особа в театрі не за знатність ролі, а за вдалу гру взагалі хвалиться. Я довго міркував про це і після довгого випробування себе побачив, що не можу представити у театрі світу вдало жодної особи, крім низької, простої, безпечної, усамітненої: я цю роль вибрав, узяв і задоволений… лиш людина є найблагородніше його [Бога] знаряддя, що має перевагу свободи й повну волю вибору, а тому ціну і звіт за вживання цього права містить у собі”. У кожного — унікальний і неповторний спосіб “сродності”, і водночас можливість для всіх “сродної” праці і життя Сковорода розкриває в ідеї “нерівної рівності”, яку ілюструє притчею про водограй (фонтан).

Погляди великого правдолюбця мали великий вплив на наступні покоління. Лев Толстой зазначив, що світогляд Сковороди дивовижно близький йому.

Останнє десятиріччя життя Сковороди — це роки його слави. Всі хотіли його бачити. У Харкові, Бєлгороді та багатьох селах виникли гуртки послідовників його вчення і способу життя.

9 листопада 1794-го року Григорій Савич помер. Помер так просто, як і жив…

Про смерть Сковороди записав Срезневський таке: “…Був прегарний день. До дідича з’їхалось багато сусідів погуляти й повеселитись. Мали також на цілі послухати Сковороди… За обідом був Сковорода незвичайно веселий і говіркий, навіть жартував, оповідав про своє минуле, про свої мандрівки, досвіди. Зачаровані його красномовством повставали всі від обіду, Сковорода щез… Він пішов у садок. Довго ходив він по перехресних стежках, зривав овочі й роздаваїв їх хлопчикам, що працювали в садку. Над вечір пішов сам господар шукати Сковороду й застав його під гіллястою липою. Вже заходило сонце: останні його проміння пробивалися крізь гущу листя. З рискалем у руці копав Сковорода яму — вузьку, довгу яму. — “Що це, друже Григорію, чим то ти зайнятий?” — спитав господар, підійшовши до старого. “Пора, друже, закінчити мандрівку!” — відповів Сковорода — “і так усе волосся і злетіло з бідної голови від мордування, пора непокоїтися!” “І, брате, дурниця! Досить жартувати, ходімо!” — “Іду! Але я прохатиму тебе попереду, мій добродію, хай тут буде моя остання могила”. І пішли в хату. Сковорода недовго в ній лишився. Він пішов у свою кімнатку, перемінив білизну, помолився Богу і, підложивши під голову свої писані праці і сіру свитку, ліг, зложивши навхрест руки. Довго чекали на нього з вечерею. Сковорода не з’явився. Другого дня вранці до чаю теж, до обіду так само. Це здивувало господаря. Він насмілився увійти до Сковороди, щоб розбудити його; одначе Сковорода лежав уже холодний закостенілий”.

Це було 9-го листопада 1794-го року. На хресті над його могилою, на прохання самого Сковороди, написано: “Світ ловив мене, та не впіймав…”.

Його могила знаходиться зараз у селі Сковородинівка (ран. Іванівка, колишня садиба Андрея Ковалівського). До нього можна потрапити, з’їхавши з дороги Харків-Суми біля селища Максимівка (60 км від Харкова). Далі треба їхати 18 км до села Сковородинівка.

Останнє десятиріччя життя Сковороди — це вершина творчості письменника. Про це Павло Тичина писав: “Він свідомо обрав своїм кабінетом цілий світ, при обміркуванні його творів присутні були і небо над головою, журавлі, лелеки, тополі, озера, ліси і тверда земля під ногами, а головне — люди”.

ЦИТАТИ

Не розум від книги, а книги від розуму створились.

Царство наше всередині нас. Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе.

Вірити в Бога не значить — вірити в Його існування, а значить — віддатися Йому та жити за Його законом.

Святість життя полягає в робленні добра людям.

Втрачений той час, який ти не витратив на навчання.

Дійсне блаженство людини не в погоні за минаючими благами зовнішнього світу, а в пізнанні себе, знаходженні божественної мудрості й у сродній праці.

Немає гіршої муки, ніж хворіти думками, а думки хворіють, коли залишаються без сродної праці.

Весь світ складається із двох натур: одна — видима, другая — невидима. Видима натура називається тварь, а невидима — Бог

ЗБІРКИ

• Сад божественних пісень

• Пісні та фабули

• Басни Харьковскія

• Трактати. Діалоги