52. Стилістично нейтральна і забарвлена лексика

Стилістично забарвлена лексика розподіляється певною мірою за функціональними стилями. Відповідно розрізняють:а) офіційно-ділову лексику, яка відрізняється точністю, конкретністю, максимальною уніфікованістю: заява, довідка, б) наукову лексику, яка характеризується насамперед розвиненою термінологією, слова тут вживаються в прямому значенні, їхня семантика точно визначена й окреслена: іменник, прикметник, в) лексику публіцистичного стилю, яка насичена словами на позначення суспільно-політичних явищ: державність, суспільство, г) конфесійну лексику, у якій переважають старослов’янізми й книжні слова, що надають висловлюванню урочистості, піднесеності: Бог, Господь, ґ) лексику художніх творів, яка, крім того, що охоплює елементи розмовно-побутового й публіцистичного стилів, характеризується образністю, метафоричністю, переносним вживанням слів, поетизмами: передгроззя, марево д) розмовно-побутову лексику з виразними позитивними й негативними відтінками значень: матінка, матуся, донечка,

За емоційно-оцінним значенням стилістично забарвлена лексика поділяється на слова піднесеного плану (“високий” стиль) і слова зниженого плану (“низький” стиль). До слів піднесеного плану передусім належать:а) книжна лексика: доблесть, торжество, б) поетизми: небокрай, відлуння. До слів зниженого плану належать: а) розмовна лексика: балакати, вештатися, б) фамільярна лексика — безцеремонна, розв’язна: варнякати, вшелепатися в) вульгаризми: пика, морда. Емоційне звучання деяких слів досягається за допомогою суфіксів: а) пестливих: матінка, матуся.б) згрубілих: носище, бабище.

Нейтральні слова набувають позитивного чи негативного емоційного забарвлення, якщо їх вжито в переносному значенні: ^ 1. Позирав щораз в віконце, чи не трапиться вона, його щастя, його сонце, його зіронька ясна (П.Грабовський). Експресивна лексика може вживатися в усіх функціональних стилях літературної мови. Але найчастіше вона використовується в художніх творах і публіцистиці, а також у розмовно-побутовій сфері. Експресивна лексика надає висловлюванню більшої виразності, образності, помітніше впливає на почуття співрозмовника, читача.

Стилістично нейтральна лексика є основою будь-якого висловлювання. Стилістично нейтральних слів у мові переважна більшість. Це звичайні назви явищ природи ( вітер, грім), рослин і тварин (кінь, заєць), родинних стосунків ( брат, сестра), органів людського тіла ( брова, нога), будівель та їхніх частин ( димар), меблів ( шафа), страв (хліб,), одягу і взуття ( чоботи), знарядь і процесів праці (копати, орати), основних почуттів і станів людини ( сон), кольорів (червоний), дій і станів (радіти), обставин місця, часу, способу дії ( швидко), числівники ( три), займенники (стільки), прийменники (в, на,), сполучники (і, або) тощо.

53. Стилістичний потенціал службових частин мови.

Стилістика прийменників

Службові слова, які в поєднанні з повнозначними словами виражають залежність їх від інших слів у ре­ченні або в словосполученні, називаються приймен­никами. Вони використовуються для вираження най­різноманітніших відношень між синтаксично незалеж­ним і залежним словом у реченні або в словосполученні. Прийменники вживаються тільки з непрямими відмін­ками іменних слів. Прийменник, будучи службовим словом, виражає певну низку семантичних і стилістичних відношень між повнозначними словами, семантично скріплює їх синтаксично-підрядним зв’язком.

Прийменники, вступаючи у різні відношення, зв’яз­ки із повнозначними словами, разом з ними виражають семантико-синтаксичні значення, стилістичні функції, використовуються багатозначно. Прийменникам властива значна динаміка розвитку, їх стає дедалі більше внаслідок зневиразнення й ослаб­лення значення деяких повнозначних слів, переважно іменників і прислівників, які все частіше використову­ються із службовою функцією. Кожен прийменник якоюсь мірою фонетично й сти­лістично особливий, зовсім адекватно не може бути замінений іншим. Особливо значеннєві стилістично вторинні складені прийменники, які подекуди репре­зентують собою дещо архаїчне у мові або мають публі­цистичний чи виразно книжний, нерозмовно-побуто- вий відтінок: Отже, з допомогою прийменників виражаються най­різноманітніші ‘вГднЬшення, семантичні й морфолого- » синтаксичні зв’язки між повнозначними словами, між «членами речення і складниками одного члена речення: «Кожен з нас трудар і воїн (В. Сосюра), кожен з нйс — складений підмет. Допоміжна синтаксична функція прийменника поля­гає в тому, що він виражає певне відношення між повно­значними словами, своєрідно поєднуючи їх в одне семан­тичне ціле, хоча й словесно розчленоване. В цьому заяв­ляє про себе й стилістична роль кожного прийменника. Його функція особливо очевидна тоді, коли він ужива­ється повторно, що найчастіше характеризує мовлення розмовно-побутове, особливо фольклорно-пісенне. Отже, прийменники (як і сполучники, частки) зав­жди важливі функціонально: вони об’єднують повно­значні слова у всенародну усвідомлювану цілість (ре­чення) і завжди додають будь-якому сполученню слів певного стилістичного значення, відтінку.

Стилістика сполучників

Сполучники, на відміну від прийменників, помітно автономніші складові речення, вони нейтральніші, бо не входять до складу жодного з членів речення. їх семантй1 ко-синтаксична функція полягає в тому, щоб сурядним чи підрядним зв’язком поєднувати в певну змістову єд­ність як окремі слова, члени речення, так і предикатив­ні частини речення (сурядні чи підрядні) в одне синтак­сично складне речення. Тому й витворились у мові спо­лучники сурядні і сполучники підрядні. Сполучником (сполучниками) завжди виражається один із різновидів смислових відношень між однорідни­ми членами речення, і це вагомо позначається на змісті всього речення, на його модальності, тобто на зв’язках, відношеннях сказаного частинами речення і всім речен­ням до дійсності. Те, що виражається сполучником (сполучниками) в структурі речення, специфічно допов­нює висловлене всім реченням, особливо часто — фор­мами дієслова в реченні, інтонацією всього речення, синтаксично ізольованими словами в реченні — встав­ною чи вставленою частиною, звертанням тощо: Люди­на, птиця і бджола люблять погожу днину (Нар. твор­чість), пор.: Людина, і птиця, і бджола…; І людина, і птиця, і бджола…; Людина, а також птиця, і бджо­ла… Можна утворити й інші варіанти цього речення з трьома однорідними підметами, і щоразу один, два чи три однакові або ж фонетично різні сполучники при­вноситимуть у речення якийсь інший стилістичний відтінок, речення змінюватиметься інтонаційно, що також впливатиме на його зміст, створюватиме відті­нок чогось особливого, індивідуального, відтінок роз­мовності чи книжності, поетичності або інтимності, фа­мільярності тощо. Сполучники в складі речень і між реченнями вико­ристовуються в найрізноманітніших поєднаннях, і це завжди важливо з погляду стилістичного. Наприклад, повторення сурядного сполучника і на початку рядків поетичного, зокрема, тексту об’єднує строфи в одне змістове й поетичне ціле, створює мовленнєву образ­ність висловлювання: Загалом такий же стилістичний ефект закладено і в кількаразовому повторенні підрядного сполучника, Співзвуччя початку трьох останніх рядків певною мірою прозаїчне перетворює в поетичне. Книжне за сво­єю сутністю слово що стає таким, що не порушує образ­ності художнього тексту.

Кожна частка стилістично важлива, бо надає вислов­люванню якогось додаткового семантико-стилістичного відтінку, йор.: Що ж Ви прочитали? — частка ж конкре­тизує запитання, що спонукає до конкретнішої відповіді, передає більшу, ніж звичайно, зацікавленість в одержан­ні відповіді. Стилістична функція частки ж (як і кожної іншої) посилюється за умови її подвійного чи кількаразо­вого використання, особливо разом із повторенням пов­нозначного (чи напівповнозначного) слова (слів), як, наприклад, у такій поетичній строфі:Де ж тії пестощі вітру летючого,Де ж тії квітоньки гаю пахучого,

Отже, кожна стилістично використана частка кому­нікативно значеннєва, емоційно досить виразна і прив­носить у висловлювання певний відтінок почуттєвості.

Стилістика вигуків

Вигуки — особливі, морфологічно незмінні слова, які виражають почуття, емоції, волевиявлення люди­ни. Вигуками виражають задоволення чи невдоволення чимось, заклик тощо:

Отже, вигуки — це стилістично виразні, оригіналь­ні, різнофункціональні, емоційно активні слова, які найбільше залежать від конкретних ситуацій мовлення і контексту, в межах яких вони сприймаються щоразу однозначно (майже однозначно). Це функціонально ду­же розлогий клас слів, передовсім у розмовно-побутово­му мовленні, зокрема в сповнених почуттєвості, емоцій­ності контекстах. Для власне офіційних і наукових т’ек- стів вигуки не характерні, бо мовлення в цих жанрах з погляду емоційного здебільшого нейтральне (майже нейтральне), найменш почуттєве.