24. Мовленнєва системність епістолярного стилю

Цей стиль суттєво й своєрідно відрізняється від усіх інших стилів. Епістолярне мовлення має тільки писем­ну форму вияву, хоча тексти цього стилю (приватні листи, записки, щоденникові записи, мемуари і под.) можуть бути прочитані і вголос. «Усна» форма епісто­лярного мовлення є тільки особливим відтворенням мовлення писемного. У мовленні в межах епістолярного стилю виокремлюють різні жанри. Найпоширеніший з-поміж них — це приватні листи.

Приватне листування має переважно побутовий ха­рактер. Адресант (автор листа) зазвичай розповідає (від першої особи) про певні події і своє ставлення до них, про свій життєвий досвід, інтереси, етичні переко­нання, естетичні смаки (свої і чужі) тощо.

Існують також ін­ші жанри (різновиди) листування, серед яких розріз­няють листування інтимно-товариське і листування приватно-ділове. Інтимно-товариське листу­вання найповніше виявляється в листах закоханих, найближчих і близьких родичів, друзів, колег, товаришів. Зміст такого листування — це зазвичай розповідь, обмін думками.з питань, потреб, фактів, подій, які хви­люють або становлять певний інтерес для адресанта й адресата чи тільки для одного з них.

Листування приватно-ділове відрізняєть­ся від інтимно-товариського, однак адресується не офі­ційній особі, а особі, близькій адресантові за професією, за спільністю інтересів тощо. Приватно-діловий лист є загалом особистісним, але в ньому, крім індивідуально­го, наявне громадське. На такий лист не передбачається накладання резолюції адміністративної особи.

Лексичні, граматичні й орфографічні особливості. Епістолярному стилю мови (й мовлен­ня), який найвиразніше виявляється в приватному лис­туванні (родинно-побутовому, інтимно-товариському й приватно-діловому), властиві переважно такі розрізню- вальні й визначальні ознаки: а) зверху зліва вказують дату написання листа, напр., на початку чи в кінці листа інколи зазначають місце його написан­ня; завершують лист підписом (на розсуд автора);б) лист починають звертанням до адресата, яке може бути офіційним, напівофіційним, дружнім тощо. в) займенники ти, ви у звертаннях до однієї особи пи­шуть з великої літери, засвідчуючи цим власну вихова­ність, одну з ознак індивідуальної мовленнєвої культури; г) щоб спонукати адресата до певної дії, поведінки, використовують відповідні слова і словосполучення: скажи, зроби це, напиши мені,

ґ) усі назви адресата можуть повторюватись, усклад­нюватись афіксами (особливо суфіксами), набуваючи певної позитивної чи негативної оцінки (здрібніло-пест- ливої, голубливої, прихильної чи, навпаки, зневажли­вої, осудливої тощо): батечку, таточку,

Створюючи тексти епістолярного стилю, мовці послу­говуються всенародною мовою, використовують е пі с — толяризми — особливі слова і сполучення слів, син­таксичні конструкції, які й репрезентують неповторну мовленнєву індивідуальність цього стилю.

Епістолярне мовлення в своєму типовому вияві — монологічне, проте природними елементами епістоляр­ного тексту можуть стати і діалоги, почуті або прочита­ні автором, а потім відтворені в листі.