1 Кант и. Критика способности суждения // Соч.: в 6 т. — т. 5. — с. 324.

Художня творчість: досвід естетичного аналізу

Значну увагу автор «критики здатності судження» приділяє ана-лізові процесуального руху: ремісництво -» власне творчість. у цій роботі і. кант не оперує терміном «ремісництво» як таким, натомість активно використовує його понятійний еквівалент — «правило». Та протиставляючи «механічне» мистецтво, що ґрунтується на ретель-ності, «витонченому», — мистецтву генія, німецький філософ вод-ночас висловлює думку, що немає «такого витонченого мистецтва, в якому не було б чогось механічного, що можна осягнути згідно з правилами і що можна наслідувати за правилами (виділено мною. — О. О.)... Геній здатний дати тільки багатий матеріал для творів ви-тонченого мистецтва; обробка його і форма потребують вихованого таланту»1.

Важливим є ще один концептуальний акцент філософа: «геній — це талант до мистецтва, а не до науки, в якій на першому місці мають стояти добре відомі правила і визначати в ній засіб дії».

Осмислюючи феномен геніальності, і. кант висловлював мірку-вання, концептуально споріднені з ідеями Теофраста та Леонардо да Вінчі щодо вроджених здібностей, фантазії, природи натхнення тощо: «...ніякий Гомер чи Віланд не може показати, як з'являються й об'єднуються в його голові... ідеї, тому що він сам не знає того»2. З цієї тези німецький філософ виводить свою модель інтерпретації проблеми «геній — майстер — викладач». показово, що й тут думка канта перетинається з позицією Леонардо — обидва вони переконані в неможливості за чиїмось бажанням виховати творчу особистість. Леонардо да Вінчі розвивав свої міркування, керуючись власним до-свідом: учень повинен перевершити свого вчителя.

натомість і. кант вважав, що геній навчає не настановами, а власними творами, які в жодному разі не можуть бути об'єктом для наслідування. Вони мають стати стимулами для успадкування «з боку іншого генія, в якому вони збуджують почуття власної оригі-нальності й бажання бути в мистецтві вільними від примусовості правил таким чином, щоб само мистецтво завдяки цьому отрима-ло нове правило і талант виявив себе як зразковий»3. Слушність і концептуальну виваженість думки і. канта підтвердила практика

1          Кант И. критика способности суждения // Соч.: в 6 т. — Т. 5. —С. 326.

2          Там само. — С. 325.

3          Там само. — С. 335.

Естетика

російського живописного мистецтва межі XIX—XX ст. — у школі відомого художника реалістичної орієнтації А. і. куїнджі відбуло-ся професійне становлення двох яскравих особистостей у живописі міфолого-символічної орієнтації та абстракціонізму — М. реріха і

B.        кандінського. наведений приклад підтверджує висновок і. канта,

що генія «...слід розглядати як виняткове явище», але він «створює

для інших здібних людей школу, тобто методичне навчання за пра-

вилами». Отже, у моделі геніальності канта чи не вперше в історії

дослідження цієї проблеми зроблено важливий висновок щодо «обе-

режного» застосування певних концептуальних положень, необхід-

ності їх ретельного та всебічного опрацювання, уточнень і чіткого

аргументування. Зокрема, це стосується питання «правил у мисте-

цтві», що інтерпретуються кантом (і в цьому новизна його поглядів)

як еквівалент професіоналізму, без якого неможливий творчий про-

рив митця до геніальності.

Серед ідей і. канта існують такі, що не отримали широкого те-оретичного осмислення і залишились у «зашифрованому» вигляді. Це, зокрема, стосується питання засобів «об'єднання своїх думок у викладі». Філософ виокремлює два різновиди: «один називаєть-ся манерою (modus aestheticus), другий — методом (modus logicus); вони відрізняються один від одного тим, що перший не має жодного іншого мірила, крім почуття єдності у викладі, другий... наслідує в єдності певні принципи; для витончених мистецтв таким чином є дійсним тільки перший спосіб»1. у наведеному спостереженні і. канта приховано принаймні два важливі теоретичні положення.

перше пов'язане із «понятійним статусом» термінів «мане-ра» і «метод». Запроваджуючи поняття манера, і. кант мав на увазі стиль генія, який не можна наслідувати, оскільки він пов'язаний з індивідуально-почуттєвою сферою суб'єкта. Щодо методу, це вихід філософа у площину проблеми художнього методу, який виконує для митця певну спрямувальну функцію.

другий різновид зумовлений дихотомією емоційно-чуттєвого і раціонального, що відповідно є визначальними ознаками манери й методу і знаходить своє відображення у кантівській концепції смаку — важливого чинника формування генія. Філософ вважає уяву, ро-1     Кант И. критика способности суждения // Соч.: в 6 т. — Т. 5. —

C.        336.

Художня творчість: досвід естетичного аналізу

зум і дух здібностями талановитих людей, та існує «суперздібність» — смак, який є ознакою генія і синтезує у собі три перші.

Важливий внесок у подальшу розробку теорії геніальності зроби-ли теоретики романтизму, насамперед, Ф. Шиллер та Ф. Шеллінг. у поглядах Шиллера заслуговують на увагу кілька моментів. Це і зв'язок із власним естетичним орієнтиром, і полеміка з існуючими концепціями, та найголовніше — чи не вперше дослідження геніаль-ності здійснюється видатним практиком мистецтва.

Особливе місце в контексті шіллерівської моделі художньої твор-чості посідає проблема «ідеалу», яку доволі своєрідно тлумачить до-слідник. у «Листах про естетичне виховання» він порушує питання про зв'язок митця з його часом: «Митець, звичайно, дитина століття, але горе йому, якщо він водночас і вихованець чи навіть плеканець його». Саме тому Ф. Шиллер висуває пропозицію запозичити зміст твору із сучасності, а форму — з «кращих часів»: «римлянин першо-го століття вже давно схилив коліна перед своїми імператорами, тоді як статуї богів ще стояли несхиленими... Людство втратило свою гід-ність, але мистецтво врятувало її і зберегло в сповнених значення ка-міннях; істина продовжує жити в ілюзії, і за зображеннями буде знову відновлений першообраз»1.

Аналіз специфіки романтичної моделі геніальності потребує звернення до теоретичних поглядів Ф. Шеллінга, який особливо на-голосив на значенні ірраціонального начала у творчості генія.

Вихід філософа у площину ірраціоналізму помітно вплинув на тео ретичну спрямованість його висновків щодо феномена геніальнос-ті. Так, учений виступив опонентом «нормативних поглядів» і. канта, зокрема його переконання про залежність генія від «правил». Шел-лінг вважав його творчість абсолютно вільною і реалізував себе через наслідування власних правил. Водночас німецький філософ доволі чітко розвивав важливу кантівську тезу про «понятійний статус» ге-нія, а саме — сприйняття його як «таланта до мистецтва».

Творчість генія, за Шеллінгом, уможливлює «перетин» свідомо-го і позасвідомого, причому позасвідоме має пріоритетне значення. Відповідне осмислення проблеми геніальності зумовлює звернення