1.2 Ефективність господарської діяльності

Практична реалізація управлінських рішень. Управлінські рішення являють собою ідеї, роздуми. А ціль управління - це виконання реальної роботи реальними людьми. Надійність системи управління виявляється у безпосередньому її функціонуванні, яке забезпечує досягнення цілей виробництва. Успішним рішенням вважається таке, яке реалізується на практиці — перетворюючи в дію - результативно і ефективно. [ 7, с. 237]

У загальному понятті ефективність характеризує розвинуті системи, процеси і явища, вона виступає як індикатор розвитку, є його найважливішим стимулом. Прагнучи підвищити ефективність конкретного виду підприємницької діяльності, ми визначаємо конкретні заходи, які сприяють процесу розвитку, і відкидаємо ті з них, що ведуть до регресу. У цьому змісті ефективність завжди зв'язана з практикою. Господарська практика свідчить, що усталені звички і традиції у виробничій сфері змінюються лише в тому випадку, якщо меншість, що є носієм бажання й здатності не зупинятися на досягнутому, експериментувати, рухатися уперед, зуміє вказати перспективу й шляхи досягнення її більшості працівників, спонукає їх іти за собою. Це є цільовим орієнтиром управлінської діяльності.

Ефективність як якісна категорія, зв'язана з інтенсивністю розвитку підприємництва і відбиває глибинні процеси вдосконалення, які відбуваються у всіх його елементах. Широко відомі показники ефективності виробництва: його Результативність, інтенсивність функціонування системи, ступінь досягнення Мети і рівень організованості системи і т.д.

Ефективність будь-якої діяльності прийнято виражати за допомогою відношення результату до витрат. Цільова орієнтація такого відношення -прагнення до максимізації. При цьому ставиться задача максимізувати результат, який приходиться на одиницю витрат. Можливо і зворотнє співідношення, коли показник витрат відносять до показника результату. У цьому випадку порівняльний показник мінімізується.

Ефективність виробництва є комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу.

Ефективність(продуктивність) = Результати/Ресурси (витрати) (1.1)

Процес формування результатів і ефективності виробництва показано на рис. 1.1.

Згідно рис. 1.1. для підвищення ефективності виробництва достатньо знайти спосіб зниження використання любого із важливих ресурсів, зберегти незмінними або збільшити при цьому об'єми виробництва.

Ефективність виробництва має поліморфність визначення і застосування для аналітичних оцінок і управлінських рішень. З огляду на це важливим є класифікація за окремими ознаками відповідних видів ефективності (рис. 1.2.)

Ефективність характеризується результатом (ефектом) господарської діяльності, який буває економічний і соціальний.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники: обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо.

В залежності від об'єкту, стосовно якого визначають результативність його функціонування, розрізняють локальний (госпрозрахунковий) і народногосподарський ефекти. Локальний (госпрозрахунковий) ефект є конкретним результатом виробничо-господарської чи іншої діяльності даного підприємства, внаслідок якої воно має певну вигоду.

Якщо ж виконання робіт на підприємстві вимагає додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то йдеться про визначення народногосподарського

ефекту, тобто спільного ефекту у сферах виробництва і споживання відповідних виробів.

Рис.1.1. Схема формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи)

Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження на ньому прибуткових певних технічних, організаційних чи економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже завжди початковий ефект може повторюватися і примножуватися завдяки багатонаправленому та багаторазовому використанню таких заходів не лише на даному, але й на інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить важливого практичного значення набуває визначення і оцінка так званого мультиплікаційного ефекту.

Необхідні для одержання певного результату (ефекту) усі витрати поділяються на поточні (повсякденні) і одноразові. До поточних (повсякденних) витрат відносять витрати на оплату праці різних категорій персоналу (робочої сили) і обсяг постійно діючих засобів виробництва (вартість витрачених предметів праці і сума амортизаційних відрахувань), а також деякі інші витрати, що включаються у повну собівартість продукції. Одноразові витрати являють собою аванс овані кошти на відтворення засобів виробництва у вигляді капітальних вкладень.

Рис.1.2. Види ефективності господарської діяльності (продуктивності системи) за окремими ознаками

Рзрахунки ефективності витрат необхідні для оцінки рівня використання різних видів витрат і ресурсів та загальної результативності виробничо-господарської діяльності організації впродовж певного періоду часу. Крім того вони обґрунтовують і визначають найкращі варіанти господарських рішень: застосування нової техніки, технології та організації виробництва, нарощування виробничих потужностей, підвищення якості і оновлення асортименту продукції тощо. У зв'язку з цим розрізняють абсолютний (загальний) ефект, г:ий характеризує загальну або питому величину, ще отримує підприємство від своєї діяльності за певний проміжок часу та порівняльний ефект, який відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них. Абсолютний і порівняльний ефекти тісно взаємозв'язані, доповнюють один одного. Визначення економічного варіанту господарювання завжди базується на співставленні показників абсолютного ефекту, а його аналітична оцінка здійснюється порівнянням його запланованих, нормативних і фактичних досягнутих показників, їх динаміки певний період. [16, с. 45].

В основі господарської діяльності підприємств лежить індивідуальна й спільна праця, націлена на задоволення власних життєво необхідних потреб і на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг для суспільного споживання. Основні ресурси господарської діяльності: земля, природні ресурси (корисні копалини, вода, продукція сільського господарства тощо), капітал (вироблені ресурси, засоби виробництва, гроші).

Перелічені ресурси, крім грошей, не можуть споживатися безпосередньо. Їх сукупність є обов`язковою передумовою виробництва товарів, послуг широкого вжитку й основних засобів, необхідних для їх виготовлення. Особливістю природних не відновлюваних ресурсів є їх обмеженість і можливість використання тільки при виробництві одного виду продукції. Тому максимальне задоволення людських інтересів, потреб і вимог досягається тоді, коли ці обмежені ресурси використовуються економічно і доцільно.

Отже, господарювання–це вміле розпорядження обмеженими ресурсами та засобами, які необхідні для задоволення людських потреб. Обмеженість засобів і ресурсів завжди супроводжує людей, їх сім`ї, спільноти і громади. Тому використовувати ці ресурси слід таким чином, щоб забезпечити максимум потреб перерахованих суб`єктів[10, с.75].

На досягнення такої мети повинні бути спрямовані: структура засобів виробництва; розміщення підприємств з урахуванням основних споживачів і джерел ресурсів; технологія виготовлення продукції; поділ праці; фонди часу тощо. У ринковій економіці всі рішення про виробництво, споживання, економію, інвестиції, робочу силу, фонди часу приймаються самими підприємствами. Кожна юридична особа в межах чинного законодавства та відповідних обмежень може діяти самостійно, на власний ризик.

Господарські одиниці, які володіють землею, засобами виробництва й відповідними трудовими ресурсами, отримують власний доход. Частину доходу господарства отримують від оренди землі, надання кредитів та інших операцій.

Підприємства також є господарськими одиницями, тому що виробничий процес будь-якого підприємства складається з окремих господарських (виробничих) операцій. Вони пропонують предмети споживання, засоби й предмети праці, необхідні для виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг.

Особлива роль в господарській системі країни належить банкам, які надають підприємствам і господарствам фінансові послуги. Насамперед, вони здійснюють кредитування. Але кредити надаються лише успішно функціонуючим підприємствам і господарствам, які здатні вчасно повернути кредити і заплатити відсотки за них.

Метою будь-якого підприємства є отримання максимального прибутку, тобто різниці між виручкою від реалізації продукції, робіт і послуг та витратами на виготовлення продукції, виконання робіт й надання послуг. Виручка (оборот) є результатом множення обсягу збуту та ціни. Витрати- це грошова компенсація виробничих факторів, використаних у виробничому процесі (власних і запозичених). Прибуток також є результатом підприємницького ризику й проведених підприємством фінансових (кредитних ) операцій.

Чинниками, що стимулюють підприємництво, виробництво і збут, є змагання й конкуренція, які сприяють пошукам нових рішень, ресурсів, технологій, зниження витрат, підвищення кваліфікації кадрів. Це в свою чергу стимулює дослідно – конструкторські роботи, підвищує якість сервісу і, зрештою, дозволяє виготовляти нову продукцію, завойовувати нові сегменти ринків збуту.

Велику роль у справі зростання і розвитку будь- якого господарства відіграють капіталовкладення, які забезпечують підтримку, модернізацію та розвиток виробників і споживачів. Передбачається, що інвестиції в ринковому господарстві приносять прибуток. Але цей приток не гарантований, а ризик помилкових інвестицій бере на себе підприємство, підприємець чи інший власник певного виробничого об`акта. Джерелом внутрішніх інвестицій є прибутки підприємства, а зовнішніх - кредити банків та інших організацій, що функціонують на інвестиційному ринку. Реально кожне підприємство чи господарство, з яких складається конгломерат, ім`я якому господарство країни (її господарський комплекс), може користуватися обмеженими ресурсами.

В умовах ринкової економіки підприємства ведуть самостійний пошук ринків збуту, споживачів, випускають продукцію, яка дає найбільший прибуток. Підприємства також самі відповідають за власне фінансове становище.

Системи показників ефективності, що побудована з урахуванням визначених принципів, має включати декілька груп: узагальнюючи показники ефективності виробництва (діяльності підприємства); показники ефективності використання праці (персоналу); показники ефективності використання виробничих основних і оборотних фондів; показники ефективності використання фінансових засобів (оборотних коштів і капітальних вкладень). Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність(діяльності підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 1.1.).

Таблиця 1.1