- •1.Періодизація історії улм
- •4.Староукраїнська (давньоукраїнська) літературна мова (IX – перша пол. XIV ст.)
- •18. Граматичні унормування 19 ст.
- •12. Боротьба в Галичині за літературну мову на народній основі („РусалкаДністровая”)ї
- •Грамматики XIX століття
- •5.Етапи розвитку староукраїнської мови
- •22.Переклади Пересопницького Євангелія, Крехівських Апостолів
- •21.Правовий статус української мови. Поняття “державна” і“офіційна” мова.
- •10.Формування нової української літературної мови. Роль наріч
- •14.Т.Шевченко
- •7.Перші лексикографічні словники
- •8. Мова віршів мандрівних дяків. Мова віршів і.Некришевича.
- •9. Роль Сковороди у становленні української літературної мови.
- •15. Мова творчості Лесі Українки.
- •6.Характеристика грамматик
- •Грамматики XIX століття
Грамматики XIX століття
1818 у Петербурзі надруковано «Грамматика малороссійскаго нарЂчія» О. П. Павловського, а 1822 — його ж «Прибавленіе къ ГрамматикЂ малороссійскаго нарЂчія». У них уперше описано фонетичну систему й морфологічну будову живої української мови. Більше в Східній Україні, як і в Росії узагалі, у XIX ст. граматики української мови не з’являлися, українська мова була повністю усунена зі школи й офіційного вжитку, не раз російський уряд забороняв українське друковане слово (див. Валуєвський циркуляр 1863, Емський акт 1876). В той же час на західноукраїнських землях, що перебували під владою Австрії, на початку XIX ст. посилюється увага до рідної мови, виявом чого, зокрема, стало вивчення її граматичної будови. Так, відомий галицький культурний діяч І. Могильницький протягом 1822 — 1824 написав «Грамматику языка славеноруского», у передмові до якої аргументовано, на рівні тогочас. науки, довів самостійність української мови серед інших слов’янських мов. Однак його граматика залишалась (до1910) не опублікованою (крім вступної статті, що вийшла друком 1829 у Львові у скороченому варіанті польською мовою і 1838 — російською у Петербурзі).
5.Етапи розвитку староукраїнської мови
Після поневолення України монголо-татарськими ордами мовою юриспруденції, літератури залишалася давньоруська писемна мова, але в неї все більше проникають елементи живої усної мови. Унаслідок цього сформувалася староукраїнська літературна мова.
900/1000 – 1150 християнізація
Запроваджується християнство, яке й дало поштовх розвитку писемності. З*являються перші школи, скрип торії. Мова має свої лексико-граматичні властивості; представлено дружинним епосом, літописами.
1180-1240
Характеризується виділенням протиукраїнського, протобілоруського та 2 проторосійських діалектів. Після занепаду Києва староукраїнська мова панує на південного Сході, на Закарпатті – латинська ділова літературна мова. У цей час велика кількість грецизмів, тюркських та старошведських слів проникають до неї.
1240-1350 Галицьким-Волинська доба
Це доба латино-угорських і польських впливів, на півночі – болгарських та литовських впливів.
Староукраїнська мова з середини 14 до 16 ст. була державною літературно-писемною мовою Литовського князівства. Поряд з білоруським діалектом вона забезпечувала потреби ділового письменства, судочинства. В основу її лягли південно-західні укр. говори. На території інших князівств у культово-релігійному письменстві продовжував вживатися книжно-слов*янський тип давньоруської мови, однак він помітно українізувався і мову стали називати славенороською.
22.Переклади Пересопницького Євангелія, Крехівських Апостолів
Видатною пам*яткою староукраїнської літератури є Пересопницьке Євангеліє. Переклали його М.Василевич та архімандрит Григорій в 1556-1661 роках. Нараховувала 960 сторінок, написаних правильним уставом. Мотиви й елементи орнаменту запозичені з чеських та польських літописів. Це не звичайна копія церковнослов*янського тексту, а переклад, написаний живою народною мовою. Народнорозмовну лексику введено до тексту переважно за допомогою глос. Вони, як правило, ставляться поряд із словами оригіналу, але обрамляються «прямокутниками»; виписані «дробним» письмом. Це, здебільшого, старослов'янські слова (наприклад, «чресла» — стегна, «бдѣти» — не спати), але є українські глоси до українських же слів На Пересопницькому рукопису відбився так званий південно-слов'янськийвплив, особливо вплив болгарського письма (змішування юсів; вживання азамість я; написання ъ (ь) з плавними після плавних; вживання букви (зкрапкою по середині) і сербського письма (вживання ь замість ъ дуже часто)і вживання значка "над и (и), іноді над и (и).
На правописі Пересопницького рукопису позначився також вплив білоруського письма: вживання (хоч і не часто) е на місці ь.
в написахусіх глав і в тексті.
В лексичному складі Пересопницького євангелія, при великій кількостіу ньому елементів спільноруськіх і досить значній церковнослов'янських, єбагато елементів специфічно українських. Особливо рясно просочується врукописах українська лексика тоді, коли мова йде не про суто церковно -релігійні предмети і явища.
У фонетіці пам'ятки слід відзначити такі найголовніші явища:
1. В рукопису ь найчастіше вживається правильно, за традіцінім церковнослов'янських листом.
2. Давні о і е звичайно зберігаються за писаною традицією, і тільки в окремих випадках на місці їх знаходимо у (оу) або ю
3. Рукопис відбиває змішування и та і, наприклад: "і крикнулі"; "ввійшов у них тое слово закрито"; "коториі то плакали і ридала".
4. Яскраво виявлене повноголосся
В рукопису Пересопницького євангелія багато виявлена морфологія живоїнародної української мови:
1. Закінчення 2 особи однини теперішнього часу дієслів на-ш
(правописної частіше-шь);
2. 1 особа множ. теперішнього і майбутнього часу переважно на-мо;
3. 2 особа множ. наказового способу з закінченням-ьте, а 1 особа-мо;
4. давальному відмінок однини іменників чол.роду часто закінчення-ові
(-еві) пастиреве, родічове;
5. в називному відмінку множини цих же іменників закінчення-ове (- Єві) і в родовому відмінку однини іменники чоловічого роду часто на
-у та інші.
6. Вживання прислівників на е типу поспьшне; в лексиці це польські слова і вирази на зразок барзо, южь, соукні, пань, але перемешкалі, коу Вечерова і под.)
Заслуговують на увагу й деякі синтаксичні явища пам'ятки . З нихнайголовніші такі:
1.Поряд із зворотами знахідного відмінку іменника (з прийменники)часто для означення часу вживається конструкція родового відмінка іменникабез прийменника, наприклад: "і сталося єдиного дня ..."; "було бо яко бмісцевої прийшла аж до своїх "та інші.
2. Зустрічається стара давньоруська конструкція (властива й народній мові) - подвійний знахідній відмінок, наприклад: "і в суботу еи здорову вчинив"; "і уздрьл його іс засмучений і рекл".
2. Звичайні для синтаксису пам'ятки також конструкції із знахіднім - називного відмінком множини назв творін, наприклад: "послав його до села свого аби пасли свііn".
3. Майбутній час складений, поряд з утворенням його з формою інфінітіва, буває іноді з формою минулого часу на л.
На графіці рукопису позначився другий південнослов’янський вплив. Рукопис багато орнаментований: різнокольорові з золотом високохудожні мініатюри, заставки, ініціали, кінцівки з українськими мотивами.
3. Джерела вивчення ІУЛМ.
1-м джерелом вивченняІУЛМ вваж.збірник законів “Руська правда” Я. Мудрого.Це один із найстаріших творів Київ. Русі. Одним із дослідників збірника був Селищев. Основ. фонет. особл.чергування-жд-ж (вежа-вежа),чергув.повногол.форм-голва-голова.Лексичні особл.-вжив.соц-екон.лексики,введення соц.юрид.термінології.Відсутність поет.елементів.Морфологічні-відсутність імперфекта і аориста.Синтаксичні-вжив.сполуч.запозичень з давньорус.м.,вел.кількість складнопідр.речень.Отже, РП напис.д-р літ.м.з елементами народ.м.
2-м. “Повість временних літ” д-р.літопис.(Лаврентіїв.список).Мова літопису поєдн.елементи м.ділового письменства і л-ри худ.оповіді.
Фонет.-паралельне вжив.повногол.і неповногол.форм град-город.Лексика-вел.кількість церковнослов янізмів. Морфол.-наявність імперфекта і аориста.Синтаксис-наявн.синтакс.самост.зворот.Багата фразеологія,приказок,прислів їв. Мова –д-р.
3-м. “Слово о полку Ігоревім” –найвидатніша пам ятка д-р літ,зберегл.в списку 15-16ст. Фонетика-повногол.оро,оло.Неповногол.форм мало.Лексика-широко предс.військова термінологія.Всі церковнослов янізми под..на 3групи -1)сл..,які вжив.освічені верстви населення Київ.Русі,2)сл.. староболгарської м. 3) сл.., вжив. З певною стиліст.вимовою. Синтаксис-вжив.сполуч.та без получ.речень.
Джерела вивч.УЛМ 14-15ст.є:
- пам ятки ділового письменства,
- переклади земських статутів,
- Євангеліє
16ст. є:
14. Шевченко – реформатор нової української мови. Нова українська літературна мова (кінець XVIII — 40-ві р.р. XIX ст.)
Поширення української мови на південний схід: виникнення українських степових і кубанських говірок. Виникнення на південному сході (Донбас) та півдні (Кривбас) у зв'язку з розвитком шахтарства й промисловості російського етнічного елементу. Заселення росіянами великих міст, російщення їх (військові гарнізони, чиновництво, російські школи, російська православна церква). Заборона української мови з опорою на тлумачення її як «діалекту російської чи польської мови»: переведення викладання в Києво- Формування української літературної мови, побудованої на народній основі. Історична роль у цьому процесі південно-східного наріччя і зокрема середньонаддніпрянських говорів.
Народна основа мови творів І.Котляревського. Широке, але переважно бурлескне використання І.Котляревським української розмовної мови і мовних багатств усної народної творчості в «Енеїді». Строкатість у мові творів І.Котляревського лексичних, фонетичних і граматичних явищ. Елементи давньої української літературної мови в «Енеїді», мова п'єси «Наталка Полтавка». Значення творчості І.Котляревського в історії української літературної мови.
.
«Граматика малороссийского наречия» О.Павловського (1818). Інші граматики та граматичні праці першої половини XIX ст. (І.Могильницького, Й.Лозинського, М.Лучкая, Й.Левицького). Словники української мови першої половини XIX ст.
Варіантність граматичних норм української літературної мови в першій половині XIX ст. Полеміка навколо питання граматичної і правописної нормалізації української літературної мови (М.Максимович, Г.Квітка-Основ'яненко).
Правописні системи першої половини XIX ст. в Східній і Західній Україні.
40-ві рр. XIX — початок XX ст.
Новий етап у розвитку української літератури й української літературної мови у зв'язку з появою «Кобзаря» Т.Шевченка. Мовотворчість Т.Шевченка, його погляди на художнє слово. Народні й книжні джерела мови Т.Шевченка. Семантико-стилістичне використання церковнослов'янізмів у мові Т.Шевченка. Синтез різнорідних складників у єдиній мовностилістичній системі, яка становить основу сучасної української літературної мови. Роль Т.Шевченка у створенні лексичних, фонетичних і граматичних (морфологічних, синтаксичних) норм української літературної мови. Мова поезії та драматургії Т.Шевченка. Багатство мовних засобів поезії Т.Шевченка, зумовлене ідейно-тематичними аспектами його творчості. Творчість Т.Шевченка у контексті слов'янських культур. Епохальне значення Т.Шевченка для розвитку української літературної мови. Т.Шевченко — основоположник нової української літературної мови і нової української літератури.
Загальна характеристика розвитку української літературної мови другої половини XIX — початку XX ст. Розширення сфер застосування української літературної мови на Східній та Західній Україні: а) художня література; б) проза і публіцистика; в) театр; г) частково наука і школа (в тому числі недільні школи кінця 50-х — початку 60-х рр. XIX ст. у Західній Україні).
Збагачення української літературної мови новими лексичними і стилістичними засобами у зв'язку з розвитком суспільно-політичних відносин, науки, техніки й мистецтва. Освоєння українською літературною мовою народнорозмовної лексики і фразеології. Формування і зростання наукової, філософської, суспільно-політичної й технічної термінології. Переосмислення старих слів і висловів, церковнослов'янізмів та діалектизмів. Розвиток словотворення. Основні засоби словотвору в різних стилях і жанрах української літературної мови. Збагачення стилістичних засобів і прийомів літературної мови.
