11. Проблема пізнання у філософії. Види пізнання та їх співвідношення.

Пізнання здійснюється в процесі практичної діяльності людей, тобто знання не народжуються в свідомості людей самі собою. Пізнання може зростати лише на родючому ґрунті реальної справи. Реальні справи людей формують практику.

Практика — це суспільно-історична діяльність людей, спрямована на змінення природи, суспільства та самих себе з метою задоволення своїх потреб.

Практика включає всю розмаїту діяльність людей. У складному процесі пізнання практика відіграє надзвичайно важливу роль: по-перше, вона є основою пізнання; по-друге —рушійною силою його; по-третє — кінцевою метою пізнання; по-четверте — критерієм істини.

В процесі пізнання досить чітко проглядаються дві сторони - чуттєве відображення і раціональне пізнання. Оскільки вихідним у пізнанні виступає чуттєве відображення, остільки до останнього часу ці сторони звичайно позначали як ступеня пізнання, хоча це і неточно, оскільки чуттєве у ряді моментів пронизуються раціональним і навпаки. Що ж стосується ступенів або, точніше, рівнів пізнання, то це швидше емпіричний та теоретичний рівні, про що мова й тиме нижче.

Тут же слід підкреслити, що процес пізнання, як правило, має своїм вихідним моментом відображення дійсності за допомогою органів почуттів людини. Саме через органи почуттів ми отримуємо всю первинну інформацію про предмети і явища зовнішнього світу.

12. Методи емпіричного та теоретичного пізнання. Єдність чуттєвого й раціонального в пізнанні

 емпіричне дослідження — це особливий вид практичної діяльності, що існує в середині науки. Така діяль­ність потребує наявності специфічних здібностей: мистецтво експе­риментатора, спостережливості польового дослідника, особистої контактності і такту психологів і соціологів, які займаються проведенням досліджень та ін. Було б помилкою вважати, що емпіричне дослід­ження відбувається без впливу теорії.

Теоретичний рівень пізнання характеризується домінуванням по­нять, теорій, законів, принципів, наукових узагальнень і висновків. Теоретичне пізнання відображає предмети, властивості і відносини з боку універсальних внутрішніх, істотних зв'язків і закономірностей, що осягнуті раціональною обробкою емпіричних даних. Відбувається така обробка на основі форм мислення: поняття, судження, умовиво­ду, закону, категорії та ін. Головна мета теоретичного пізнання - збаг­нення об'єктивної істини, вільної від спотворення і суб'єктивності, пояснення і інтерпретація емпіричних фактів. Теорія оперує ідеалізо­ваними об'єктами (ідеальний газ, абсолютно тверде тіло, 'ідеальний тип, матеріальна точка та ін.), тому теорія користується аксіоматич­ним методом, гіпотетико-дедуктивним, системно-структурним, струк­турно-функціональним аналізом, еволюційним, редукціоністським, ме­тодом підіймання від абстрактного до конкретного. Емпіричне і теоретичне - різні рівні пізнання, знання, розрізняються за засобами ідеального відтворення об'єктивної реальності, гносеологічної спря­мованості, характером і типом здобуття знання, за методами, що ви­користовуються, і формами пізнання. І все ж жорсткої межі між емпі­ричним і теоретичним не існує. Емпіричне пізнання, досліджуючи властивості і відносини речей, здобуває нове знання, стимулююче по­дальший розвиток теорії. Теоретичне дослідження шукає стверджен­ня правильності результатів в емпірії. Дослід, експеримент завжди теоретично навантажений, теорія потребує емпіричної інтерпретації.

Процес пізнання слід розуміти як єдність чуттєвого і раціонального. Але цю єдність не слід розуміти як поділ людського пізнання на два ступеня: чуттєвий та раціональний. Почуття та мислення в людському пізнанні не є двома ступенями, роз'єднаними часовим інтервалом: спочатку людина пізнає чуттями без допомоги розуму, а потім – розумом без чуттів.

Чуттєве і раціональне не два ступеня, а два моменти, з яких складається знання про зовнішній світ.

Єдність чуттєвого і раціонального в процесі пізнання означає не проходження одного за другим, а обов'язкову участь того й іншого в нашому пізнанні. На якому рівні не знаходилося б наше знання, воно завжди є єдністю чуттєвого і раціонального.

Навіть тоді, коли ми просто спостерігаємо явище дійсності, ми мислимо, переводимо результати наших спостережень на мову думок. Тобто, весь процес пізнання є взаємозв'язком і взаємовпливом чуттєвого і раціонального.

Про чуттєвий та раціональний ступені пізнання е сенс говорити в генетичному, а не в логічному плані,

Пізнання здійснюється на основі суспільної практики людини, йде від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього – знову до практики.

Таким чином, першим моментом пізнання є живе споглядання або чуттєве пізнання – відчуття, сприйняття, уявлення. Саме з живого споглядання, і насамперед з відчуттів, починається пізнання об'єктів дійсності. Живий організм не може існувати без зв'язку з навколишнім середовищем. Формою цього зв'язку із зовнішнім світом є відчуття.