4. Особливості, умови виникнення та етапи розвитку античної філософії.

"Античний" (з латин. "давній ") позначає поча­ток європ. культури та цивілізації, греко-римський давній світ. Відповідно до "античної філософії" входять філософські здобутки цього світу. Зауважимо, що поняття "антич­на філософія" ширше від поняття "давньогрецька філософія", бо охоплює, крім давньогрецької, ще елліністичну, римську й олександрійську філософії. Етапи розвитку:- натурфпіософський (фізичний) або рання класика: - висока класика; - пізня класика або завершальний цикл античної філософії. До нього входять періоди: • елліністична філософія; • олександрійська філософія; •римська філософія Найважливіші особливості античної філософії: - Набула автономного характеру розвитку; завдяки цьому вона вперше отримала тут свою назву; - Постала відкритою та доступною;всі вільні громадяни, окрім жінок, мали право займатися філософією; - Терпимо ставилась до різних ідей та позицій (окрім атеїзму); - Була надзвичайно пластичною, тобто здатною набувати різних форм та виявлень;- динамічна у розвитку тому, що приймалися різні позиції і відбувалося швидке нарощування ідей, знань, проблем. Умови, що сприяли появі феномену античної філософії ♦ географічно-кліматичні -розміщення Волконського півострова, де починаеся розвиток античної філософії, на перетині трьох конти­нентів (Європи, Азія, Африка); сприятливий клімат; наявність різно­манітних природних зон (гори, долини, ріки, морські затоки), що, врешті, створювало ефект своєрідної "природної лабораторії" для випробовування людської кмітливості, розумності та активності; ♦ культурно-історичні - Стародавня Греція перебувала є інтенсив­них контактах із давнішими цивілізаціями, зверталась до їх здо­бутків та вміла їх оцінити, переосмислити і використати; сама вона у цьому плані була "цивілізацією другого порядку"; ♦ соціальні- високий рівень розвитку соціальних стосунків та діяль­ності, різноманітність напрямів життєдіяльності; існування полісної (невеличкі міста-держави) форми організації життя та інтенсивні контакти між полісами; демократичний устрій життя у більшості полісів, що сприяло спілкуванню між людьми, культиву­ванню навичок формування ясних, виразних думок, їх аргументації та доведенню ; ♦ відносна зрозумілість античної міфології та її близькість до людини ; ♦ талановитість, активність та рухливість стародавніх греків. Отже, антична філософія є першою історичною формою європейської філо­софії;в античному суспільстві філософія вперше відокремилась від інших сфер життєдіяльності людини та набула автономного характеру розвитку; завдяки сприятливим умовам розвитку вона дала початок багатьом ідеям і напрямам європейської науки та філософії.

5. Ідеї, провідні школи та представники античної натурфілософії.

Натурфілософія- це осмислення природи. Отже, на першому етапі розвитку античної філософії природа постала як її об 'єкт, а першою проблемою цієї філософії - проблема пошуку вихідного початку буття. Першим філософом Стародавньої Греції був Фалес із Мілета. Від нього до нас дійшло дві тези: "Усе з води" іа "Усе має душу". мислитель висунув думку про першопочаток ("архе") світу. Друга теза засвідчує, що Фалес замис­лювався і над причинами змін та рухів, що відбуваються у природі, і шукав такі причини у внутрішній природі речей. Учень Фалеса - Анаксімандр , стверджу­вав, що "архе" це - "апейрон", невизначене та безмежне. Третій представник мілетської школи Анаксімен синтезував ідеї своїх учителів: початок буття має бути досить невизначений, але доступний для сприйняття, необх­ідний для життя і рухливий. На думку Апаксімена, саме таким є повітря. Головний здобуток мілетської школи - розроб­лення ідей про світобудову, таке розроблення, що виявляє рух людської думки від конкретного через абстрактне до поглибле­ного усвідомлення реальності. До того ж мілетці підготували ідейний грунт для появи дуже сміливої і дуже продук­тивної для науки та філософії тези про те, що "все подібне до числа або пропорції". Ця теза вводила в науку математичне обчислення, а належить вона Піфагору. Якщо вихо­дити з міркувань його попередників і вважа­ти, що "есе" є щось "одне", то тоді світ ("есе") стає однорідним, тобто постає в одній якості; у такому разі відмінності між речами вже не якісні, а кількісні, усе можна виміряти числом. ♦Піфагор уперше визначив умови застосування для пізнання мате­матичного обчислення, а також відокремив думку від наочного, адже число, хоч воно й пов'язане з речами, є невидиме само по собі, тобто абстрактне. Саме Піфагор уперше на­звав себе не мудрим, а любителем та шукачем мудрості (філософом).

Питання "Що?" (Що є світ? Що є початком світу?) і "Як?" (Як слід мис­лити, щоб мати достовірні знання?) від часів Геракліта Ефеського стають основними питаннями піз­нання. На думку Геракліта, світ слід розуміти як потік, що весь час тече: "Усе тече, усе зміню­ється". Розгортаючи свої думки, він дає відповідь на запитання, що саме тече, як тече, куди тече. У течії, у становленні перебувають чотири світові стихії: вогонь, повітря, вода і земля. Вони переходять одна в одну, але не хаотично, а мірами, і за­галом виходить, що світовий кругообіг здійснюється через ви­міряний рух від протилежного до протилежного: від рухомо­го, світлого, гарячого вогню-до інертної, темної, вологої землі і навпаки. Енергію усьому рухові дає вогонь як найперша і найдинамічніша стихія. Оскільки світовий рух відбувається не хаотично, то це свідчить про наявність єдино­го світового закону - "логосу " - це слово, мовлення, хід думки, і, отже, - розумний порядок. Саме логос визначає міри поєднання протилежностей у світі. Такий погляд на світ, у якому він постає динамічним, змінним унаслідок боротьби та поєднання протилежностей, дістав на­зву діалектики. Отже, Геракліт є засновником діалектичного мислення, мислення, яке намагається різноманітність сущого звести до певної його вну­трішньої енергетики. У реальному світі логос проявляє себе у вигляді блискавки -особливої дії особливого вогню.Геракліт пояснював дією вогняної стихії все, у т. ч. душу людини (особливий, сухий і чистий вогонь) і роботу інтелекту (просвітлення, "спалахи" при усвідомленні).

4 школи:* Елейська школа. Найвідоміщі представники Парменід та Зенан. Парменід стверджував, що за належної уваги до процесу мислення ми змушені будемо визнати: "Лише буття є, а небуття узагалі немає". Бо про що б ми не мислили, думка буде непорожня. Навіть мислячи про небуття, ми вводимо його в ранг буття. Отже, усюди є лише буття, що дорівнює собі самому і є незмінне й невичерпне. Погляди на засади сущого як у своїй основі на нерухливі, незмінні, самототожні згодом (у нім. філософа Гегеля) дістали назву метафізичного світо­бачення, яке за вихідним спрямуваннями протистоїть діалектиці.Зенон спрямував свої зусилля на захист ідей Парменіда, які доводили немислимість руху і змін. • Школа атомізму. Найвідоміший давньогрецький атоміст Демокріт виходив із тези, що "ніщо не виникає з нічого і не перетворюється у ніщо". Якщо у світі не було б чогось стійкого і незмінного, світ не утримався б у бутті. Можна ділити і дробити речовину, але не нескінченно: край, межа можливого поділу - атом (неподіль­ний): його існування - запорука незнищенності світу. З атомів утворюються світові стихії, а з останніх - усе, що існує.Основні положення атомістичної теорії походження: - вся природа складається з атомів; - у атоми мають кількісні властивості і не мають якісних; - властивістю атомів є рух; - атоми відрізняються один від одного формою, місцем знаходження; - атоми рухаються в порожнечі, яка, як і атоми, є матеріальною. * Школа еволюціонізму. Розробив її ідеї Емпедокл, який вва­жав, шо всі процеси світу можна пояснити через взаємодію 4 стихій, або еле­ментів (вогонь, повітря, вода й земля), та 2 сил протилежного спрямування {любов і ворожнеча). Під дією любові подібне з'єднується із подібним, а під дією ворожнечі навпаки - у світі панують роз'єднання, розпад. Любов та ворожнеча почергово вста­новлюють своє панування у світі.* Школа ноології, або концепції всесвітнього розуму. Розробив її Анаксагор на думку котрого все, що існує, складається з частинок, які містять у собі всі якості та властивості світу, - із гомеомерій . Тому ми й бачимо різноманітність світу. Але конкретне поєднання гомеомерій зумовлене дією світо­вого розуму - Нуса, або Нооса.

# Отже, давньогрецька натурфілософія розвивалась динамічно, де­монструючи при цьому деякі загальні закономірності руху людсько­го мислення - від простого => до складного, від конкретного => до абстрактного, від недиференційоваиої проблематики => до диферен­ційованої, від неусеідомленого =з до усвідомленого, висунувши цілу низку продуктивних для європейської цивілізації ідей і теорій.