20. Ставлення до релігії і церкви.

Про релігію Франко писав, що релігією називається не тільки віра в якійсь надземні, вищі істоти, обдаровані вищою силою, ніж люди; не тільки віра в те, що і в людях є частина тої найвищої істоти (душа) і що люди повинні своїм життям і своїми учинками наближуватись до тої істоти. До релігії належить також чуття, любов до тої вищої істоти і до інших людей, любов до добра і справедливості, а вкінці також добра воля. Постанова жити й самому так, щоб наближувати себе і інших до тої вищої істоти. Саме ці складові релігії є, на його думку, найважливіші для розбудови суспільства. Франко стверджував, що Бог створив людину для людей і тому лише з людьми може бути щасливий. Якби Сотворитель хотів аби людина служила лише Йому, створив би її ангелом. Проте Бог дав людині найбільший дар - любов до людей і лише через неї можна осягнути Бога. Бога – це піднесена до найвищого ідеалу любов до людей. Бог є лише витвором людини на образ і подобу власних ідеалів. І. Франко, аналізуючи національні і релігійні аспекти суспільного життя, був упевнений, що не слід ототожнювати певне віросповідання з народною ідеєю. Кожна людина і спільнота особисто або спільно повинні вирішувати, що для них є більш первинним – релігія чи національність. Франко вважав, що для українців на першому місці має бути не віра, а національність, хоч й у цьому йшов всупереч думці більшості галицької інтелігенції. Тим не менш Франко ніколи не заперечував важливість релігійного чинника як духовного феномену національного життя.

21. Проблеми суспільного розвитку та прогресу Франка

Іван Якович Франко (1856-1916) у працях "Що таке прогрес?", "Роздуми про еволюцію в історії людства" він намагався простежити розвиток від живої природи, від простих частинок живої матерії до людини. Ідею розвитку він поширював і на суспільство, де один суспільний лад змінюється іншим, більш прогресивним. Франко визнавав об'єктивну закономірність суспільного розвитку. На думку І. Франка, як природа, так і суспільство перебувають у постійному русі. Суспільний розвиток вчений розглядав як закономірний процес поступу (поступального руху), в основі якого лежить суспільна праця, те плідне начало, що наповнює життя людей сенсом, пов'язуючи усіх людей, як дітей, в єдину сім'ю. Він повністю підтримував марксистське положення про те, що економічне становище народу є основою його життя, прогресивного розвитку суспільства. Аналіз розвитку суспільства І. Франко розпочинає з його родового стану, зазначаючи, що основною суперечністю, яку покладено в основу цього розвитку, була суперечність між потребами збереження та забезпечення людського роду і можливістю задоволення цієї потреби природою, конкретизуючись у суперечність між людиною і навколишнім середовищем. Тільки тоді, коли вирішення цієї проблеми стало можливим на основі трудової діяльності через виготовлення знарядь праці, існування людського роду було забезпечене, зумовивши перехід від первісного суспільства до античності. Кроком уперед в історичному розвитку суспільства був його перехід від античності до Середньовіччя. Економічно це виявилося в поділі суспільства на замкнуті стани із суворим приписуванням кожному із них функціонального розподілу праці, де кожна трудова одиниця виконує певну функцію і тільки праця всіх одиниць створює завершений продукт.

Саме в розподілі праці І. Франко вбачав основний важіль суспільного прогресу, зазначаючи водночас, що перехід до середньовіччя був і кроком назад у духовному розвитку, причина чого — дуже примітивний розвиток продуктивних сил. Виникнення різних форм нерівності, особливо майнової, призвело до політичної тиранії як безкрайньої влади тирана та його оточення. Наведені процеси відбуваються нерівномірно, а сам поступ проходить зигзагоподібно.