30. Свобода та обовязковість договорів

Однією із засад договірних зобов’язань, як і засад приватного права взагалі, є свобода договору, яка є неодмінною ознакою, передумовою та умовою існування ринкової економіки (ст. 627 ЦК України), а тому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору визнається однією з фундаментальних засад правового регулювання договірних відносини у сфері приватного права, про що свідчить ст. З ЦК. Однією з основних засад цивільного права закріплено свободу договору (ст. З ЦК), яка полягає, зокрема, у тому, що сторони є вільними у: а) укладенні договору; б) виборі контрагента; в) визначенні умов договору; г) виборі способів забезпечення зобов’язань; г) вирішенні питання щодо зміни або розірвання договору; д) встановленні видів та меж відповідальності за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань. Проблема меж договірної свободи полягає у визначенні співвідношення актів цивільного законодавства і договору. Законодавство визначає, що свобода договору має здійснюватися з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК). Однак ці межі є загальними межами здійснення учасниками цивільних відносин своїх прав та обов’язків (ст. 13 ЦК). У новому ЦК України вперше закріплено спеціальну норму, що визначає співвідношення актів цивільного законодавства та договору (ст. 6 ЦК). Це співвідношення полягає в наступному: 1) сторони можуть укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства (непоіменований договір), основна вимога до таких договорів — їх відповідність загальним засадам цивільного законодавства; 2) сторони можуть урегулювати в договорі, який передбачений актами законодавства (поіменовані договори), свої відносини, які не врегульовані цими актами, тобто доповнити законодавче регулювання саморегулюванням; 3.) сторони можуть відступити від положень, передбачених актами законодавства, та врегулювати свої відносини на власний розсуд, за винятком випадків, передбачених законом: а) якщо в цих актах прямо зазначено про неможливість відхилення від норм закону; б) якщо обов’язковість положень актів цивільного законодавства для сторін випливає з їх змісту; в) якщо обов’язковість положень актів цивільного законодавства для сторін випливає із сул відносин між сторонами.

30. Порядок укладення та виконання господарських договорів

Укладання господарського договору - це зустрічні договірно-процедурні дії двох або більше господарюючих суб'єктів щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам, а також юридичне оформлення договору (надання цим умовам певної форми) як правового акта.Особливістю господарських договорів є те, що при їх укладанні застосовуються певні техніко-юридичні процедури, тобто порядок висловлення пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття її (акцепту) значною мірою формалізований.Договір визнається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо його істотних умов (тобто тих, які визнані такими за законом або необхідні для договорів такого виду), а також всіх умов, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Коли пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.Другою особливістю укладання господарських договорів є доарбітражне врегулювання розбіжностей, що виникають при цьому. Такі розбіжності між підприємствами, організаціями розглядаються керівниками чи заступниками керівників підприємств та організацій або за їх уповноваженням іншими особами.При наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація, які одержали проект договору, складають протокол розбіжностей, про що робиться застереження в договорі, та в 20-денний строк надсилають іншій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.Якщо підприємство чи організація, які одержали протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні, не передадуть розбіжності, що залишились неврегульованими, на вирішення арбітражного суду в зазначений строк, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. В інших випадках договір вважається неукладеним.Основним принципом виконання господарського договору є принцип належного виконання господарського договору. Це, зокрема, означає виконання його належним суб'єктом (боржником) відповідно до предмета виконання, визначеного у договорі, у належному місці, відповідним способом і т. ін.З цього основного принципу випливає другий принцип — реального виконання господарського договору. Він закріплений у ст. 208 Цивільного кодексу, згідно з якою зобов'язання повинно бути виконано в натурі. Це означає, що боржник має вчиняти дії, які передбачені господарським договором, а саме: передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо. Замінювати ці дії іншими можна лише за згодою кредитора, але це вже буде інший договір. Наступний принцип виконання господарських договорів - відповідність виконання вказівкам закону.