17. Економічне обгрунтування рішень щодо обсягів виробництва продукції

Одним з найважливіших питань господарської діяльності і розвитку будь-якого підприємства є його виробнича програма(план виробництва продукції) – це конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції, визначеної номенклатури асортименту, а також належної якості на певний календарний період. виробнича програма підприємства має 2 складові:

• обсяг виробництва в натуральних вимірниках.

• вартість обсягу виробництва продукції.

Виробничу програму підприємства потрібно економічно обґрунтувати, тобто узгодити з необхідними виробничими потужностями цього підприємства, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Економічне обґрунтування виробничої програми зводиться до визначення потреби в ресурсах та ефективного їх використання. Обґрунтування рішень щодо використання ресурсів дає змогу підприємству використовувати ресурси до раціональної межі, не здійснювати їх марне витрачання, вміло комбінувати різні види ресурсів, знаходити ресурси, що дозволяють випускати найдешевшу продукцію. Види рішень щодо використання ресурсів:

1. «ресурс-продукт»

2. «ресурс-ресурс»

3. «продукт-продукт»

4. «ресурс-продукт-ресурс»

Рішення «ресурс-продукт». Технічний аспект – знайти межу доцільного використання ресурсу (це значить обґрунтувати рішення «ресурс-продукт»). розраховують граничну вартість граничного продукту.

Гранична вартість фактора – це додаткові витрати ресурсу на виробництво додаткової продукції, виражені у вартісній формі. правило: збільшуйте витрачання ресурсу на додаткову одиницю продукції до тих пір, коли вартість граничного продукту від додатково одержаної продукції перевищує граничну вартість фактора від додатково можливого ресурсу. Рішення «ресурс-ресурс» - це рішення про те, як правильно комбінувати взаємозамінні ресурси з метою досягнення максимального ефекту в заданих умовах. Економічне обґрунтування передбачає розрахунок таки показників: - гранична норма заміни – визначається як с піввідношення заміни споживання ресурсу, який заміщається до заміни споживання ресурсу, який додається: - співвідношення цін: Є правило: збільшується використання одного ресурсу за рахунок іншого до тих пір, поки його гранична норма заміни перевищує співвідношення цін на ці взаємозамінні ресурси. Обґрунтування рішення «продукт-продукт» дає змогу обрати ті види продукції, виробництво яких за певних умов є найбільш прибутковим. Вибір оптимального варіанту комбінування кінцевої продукції залежить від економічних ч инників.

В обґрунтуванні рішення «продукт-продукт» використовується показник гранична норма трансформації – це відношення (зі знаком «-») зміни обсягу продукції, яка замінюється до зміни обсягу продукції що замінює. Існує правило: збільшуйте обсяг виробництва одного виду продукту за рахунок іншого доти, поки гранична норма трансформації не перевищить співвідношення цін на ці види продукції. Важливим господарським рішенням є правильне обґрунтування обсягу випуску.

З цією метою розраховують:

• беззбитковий обсяг продажів;

• обсяг продажів, що гарантує підприємству необхідну суму прибутку;

• зону безпеки підприємства(запас фінансової стійкості).

Беззбитковий обсяг продажів і зона безпеки залежить від суми постійних і змінних витрат, а також від рівня цін на продукцію.

18. Економічне обгрунтування рішень щодо політики ціноутворення підприємства

Цінова політика – це діяльність підприємства, спрямована на досягнення його головної мети за допомогою цін; це сукупність організаційних та економічних заходів, спрямованих на досягнення за допомогою цін кращих результатів господарської діяльності, забезпечення стійкого збуту продукції, отримання достатнього прибутку. Основні напрямки цінової політики – це дії підприємства, спрямовані на завоювання певної долі ринку для своїх товарів і на швидке отримання виручки від продажу товарів з метою повернення понесених витрат. Розглядають 2 альтернативні шляхи до ціноутворення:

1. Витратний: продукт – технологія – витрати – ціна – цінність - покупець.

2. Ціннісний: покупець – цінність – ціна – витрати – технологія -продукт.

Етапи формування ЦП:

• становлення задач ціноутворення;

• визначення попиту;

• оцінка витрат;

• аналіз цін і товарів конкурентів;

• вибір методу ціноутворення;

• встановлення остаточної ціни.

Інформаційне забезпечення процесу ціноутворення:

• система інформації про ринок в цілому;

• система інформації про урядову політику;

• система інформації про витрати;

• система інформації про конкурентів;

• система інформації про покупців;

• система інформації про обсяги збуту і прибутку підприємства.

3 базові моделі, що відображають цінову політику підприємства: 1) Модель ціноутворення, що базується на витратах підприємства: метод надбавок, метод забезпечення цільового прибутку на інвестований капітал. 2) Модель ціноутворення: - метод максимізації поточного прибутку, -аукціон. 3) Модель ціноутворення, що базується на конкуренції

Цінова стратегія – це основні напрямки, заходи та методи, за допомогою яких може бути досягнута визначена мета цінової політики – це обґрунтований вибір ціни із декількох варіантів, спрямованих на досягнення максимального прибутку для діяльності підприємства. Розрізняють цінові стратегії, які об’єднані в три групи:

1. стратегія «низьких цін»;

2. стратегія «високих цін»;

3. стратегія нейтральних цін.

Ефективність стратегії низьких і високих цін залежить від 3 чинників: еластичність попиту, структура витрат на виробництво, рівень конкуренції. Політика ціноутворення – набір конкретних практичних способів управління цінами на продукцію підприємства, які використовуються для вирішення задач, поставлених перед спеціалістами з ціноутворення. До таких способів належать різні види цінових знижок і надбавок до цін.