87. Поняття звільнення від покарання та його відбування

Досягнення мети покарання передбачає не тільки обов'язковість його застосування до винного, а й достатність його виконання. Під достатністю розуміється такий обсяг застосування покарання, який свідчить про досягнення його мети. При перевищенні рівня достатності досягнута мета покарання може бути втрачена. Цей інститут кримінального права одночасно є проявом гуманізму з боку держави до осіб, які засуджені за вчинення злочину .

Звільнення від покарання застосовується виключно відносно осіб, які визнані винними обвинувальним вироком суду і засуджені до відбування покарання.

Усі передбачені розділом XII КК види звільнення від покарання та його відбування можуть бути поділені на два види;

звільнення від покарання;

звільнення від відбування покарання.

Звільнення від покарання включає в себе:

звільнення від покарання у зв'язку із втратою особою суспільної небезпечності;

звільнення на підставі актів про амністію або помилування.

Звільнення від відбування покарання об'єднує всі залишені види:

звільнення від відбування покарання з випробуванням;

звільнення від відбування покарання з ви пробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років;

звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку;

умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

заміна невідбутої частини покарання більш м'яким;

звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

звільнення від відбування покарання за хворобою.

Крім цієї класифікації, вказані види звільнення від покарання та його відбування можуть бути поділені так:

безумовні;

умовні.

До безумовних видів звільнення від покарання та його відбування належать:

звільнення від покарання у зв'язку із втратою особою суспільної небезпечності;

звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку;

звільнення від відбування покарання за хворобою;

амністія І помилування.

До умовних видів звільнення від покарання та його відбування належать:

звільнення від відбування покарання з випробуванням;

звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років;

умовно дострокове звільнення від відбування покарання. Амністія і помилування за загальним правилом не входять до жодної з цих груп, хоча найчастіше вони застосовуються як безумовні види звільнення. Разом з тим, теоретично можливі випадки видання актів амністії й помилування, які передбачають відповідні умови їх застосування.

88. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

Звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звільненні засудженого від основного покарання за умови, що він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням допускається тільки: 1) при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк п'ять років чи менше; 2) з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи.

Отже, цей вид звільнення від відбування покарання не може бути застосований, якщо; а) особі призначено основне покарання у виді штрафу, громадських робіт, арешту, тримання в дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців, позбавлення волі на строк більше п'яти років; б) у суду з урахуванням обставин справи не виникло переконання в тому, що для виправлення особи немає необхідності в реальному виконанні покарання.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо неповнолітнього може бути застосоване лише у разі засудження його до позбавлення волі на строк п'ять років чи менше (ч. 2 ст. 104).

Крім тяжкості вчиненого злочину, про особу винного можуть свідчити її вік, стан здоров'я, поведінка до вчинення злочину в побуті, за місцем роботи чи навчання, визнання її учасником війни, наявність у неї нагород, наявність судимості, адміністративних стягнень тощо. До інших обставин, які враховуються судом при застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням, належать: сімейне становище винного, наявність на його утриманні інших осіб, тяжкі захворювання членів сім'ї, громадянство і місце проживання винного тощо. Про врахування тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи див. також коментар до ст. 65.

Умовами, за яких випробування буде вважатися успішним (ч. 2 ст. 75, ч. 2 ст. 78) є: 1) невчинення засудженим нового злочину протягом визначеного, судом іспитового строку; 2) виконання протягом цього ж строку покладених на нього обов'язків (про Їх зміст див. ст, 76 та коментар до неї); 3) невчинення засудженим систематично правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення (про поняття таких правопорушень див. коментар до ст. 78). Дотримання зазначених умов свідчить про те, що засуджений довів своє виправлення.

Согласно ст. 77 у разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Оскільки ухилення засудженого від цих покарань тягне відповідальність за ч. 1 ст. 389, то в разі такого ухилення протягом іспитового строку суд призначає винному покарання за правилами, передбаченими ст. ст. 71 і 72, і направляє засудженого для відбування покарання.

Вчинення засудженим протягом іспитового строку дисциплінарних правопорушень, а також адміністративних правопорушень, які не були систематичними, та/або не потягли за собою адміністративні стягнення, та/або не свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення, за змістом ст. ст. 75, 76 і 78 не береться судом до уваги при визнанні випробування успішним.

Ч. З ст. 75 визначає тривалість іспитового строку, протягом якого засуджена особа повинна довести своє виправлення, - від одного до трьох років. Цей строк законом не диференціюється залежно від виду і міри призначеного покарання. Проте суд при встановленні тривалості іспитового строку на свій розсуд може враховувати тяжкість злочину, особу винного, вид і міру покарання та інші обставини.

При звільненні від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього іспитовий строк встановлюється тривалістю від одного до двох років (ч. З ст. 104).