11. Біологічне майбутнє людства: смерть – безсмертя (м.Федоров)

Обов’язок людини- досягнення над морального. Завдяки знанню і діяльності людина повинна перетворити всі сліпі і часто ворожі сили природи в знаряддя і органи людства. Встановивши панування над природою,людство переможе смерть. Більше того,людство може і повинно поставити перед собою завдання воскресіння всіх своїх прабатьків. Розкладання тіла і повне зникнення його частинок не є абсолютною перешкодою до їх возз’єднання оскільки частинки тіла не можуть вийти за межі простору.

Першим воскресять, вважав Федоров, щойно померлого. Але поступово почнуть воскрешати і давно померлих. "З кожним новим воскресіння знання буде рости", відроджені почнуть теж підключатися до "спільної справи", і вже праотців воскресять найбільш легко.

Майбутнє людства Федорову бачиться в трьох можливих варіантах: або вічне "неповноліття" в бездушному прогресі (і тоді "настане кінець світу"), або несвідома історія примусить людину до заняття воскресінням (хоча і уявним), або народи свідомо об'єднаються і приступлять до "спільного справі ".

12. Особистий зріз етики космістів (любов. Проблема статі , родинні стосунки)

Напрям російського космізму принадливий не тільки вірою в безмежні можливості людського прогресу. Суттєвим моментом є те, що цей прогрес, як правило, не мислився без єдності всього людства та його невпинного морального самоудосконалення.

Взагалі космізм виникає як одна із форм сприйняття та розуміння змісту нової історичної ситуації, нового (гуманістичного) стану речей, за якого людина стає подібною до Бога і не шукає підтримки ні в кого, крім самої себе.

Космізм вперше починає обстоювати ідею об´єднання людей, звертаючись за аргументами не до соціально-політичних та ідеологічних теорій, а до економічних ідей. Відносно природи люди виступають як єдине ціле незалежно від соціально-економічних і політичних розходжень, і тому вони повинні знати, що можуть зробити як частки єдиного цілого.

Космісти піддають сумніву мораль смертної людини. По-перше, не існує таких законів природи, які робили б загибель людства неминучою. Таких законів ніхто ще не відкривав. По-друге, усі ми - фізично смертні, але цей фізичний факт не детермінує спосіб існування моральної людини. Тобто маємо змогу жити так, наче ми безсмертні. Яка ж у нас тоді мораль? Ця мораль будується під знаком вічності, а не скінченності людського стану. Відгадка цієї загадки - у думці Федорова: людина - це істота вертикальна, а не горизонтальна. Люди тягнуться до Бога, а не до випадковостей природного відбору на землі.

Космізм, впроваджуючи уявлення про нескінченну кількість розумних світів, менш за все дбав про пошуки його логічної обгрунтованості. Це уявлення повинно було нагадувати людині про те, що вона не є центр Всесвіту, що її прагнення до надлюдського створює все ж не Бого-людину, а лише людину.

13. Ідея патрофікації м.Ф. Федорова

Федоров ставить перед людством надглобальне завдання - необхідно істинне тілесне "воскресіння всіх померлих" предків або, як називав їх сам Федоров - "батьків". Він упевнений, що люди настільки оволодіють знаннями, що зможуть "розсіяне зібрати, розкладене з'єднати, тобто скласти в тіло батьків", бо люди вже будуть вміти самосозізідать свої тіла з неорганічних речовин. Федоров вважав, що "патріфікація" (воскресіння предків) припускає повернення до життя "батьків" у новому, перетвореному духовному і тілесному стані. В результаті, Федоров стверджує, що борг "воскресіння" (або "супраморалізм") - це не тільки вища моральність, але і саме християнство, перетворене з сліпої віри в реальну дію. Не випадково в його трактуванні Бог постає всеблагим і люблячим "Богом батьків не мертвих, а живих".

14.ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ І ФІЛОСОФСЬКЕ СТАНОВЛЕННЯ (ІДЕЙНІ ДЖЕРЕЛА, САНОВЛЕННЯ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ, ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ІДЕЙ ТА ЕТАПИ ЇХ ТВОРЕННЯ) В. СОЛОВЙОВА

В.Соловйов – релігійний філософ, який розробив концепцію «філософії всеєдності». З дитинства в нього формувалося містичне ставлення до природи. Навчався на фізико-математичному факультеті Московського університету. Захистив магістерську дисертацію «Криза західної філософії» (проти позитивізму). Добре знав вчення Спінози, Шопенгауера, Гартмана, Шеллінга – сприяли створенню власної філософської системи. У1880р. він захистив докторську дисертацію «Критика відсторонених начал. В центрі його філософії ідея Бога. Існування Бога дається людині тільки вірою. Саме Бог уособлює всеєдність сущого – це ідея абсолютної єдності всього. У ІІ період своєї творчості Соловйов займається проблемами історіософії і ідеї теократії. Він уявляє історію у вигляді духовно-релігійної історії. Теократія – це рух усього людства до Хреста;рух від нього до Вселенської церкви. В ІІІ період своєї творчості, Соловйов повертається до суто філософських проблем. Шукає цілісності філ. системи. Філософія мала складатися з складових: 1) виправдання добра; 2) виправдання істини; 3)виправдання краси.