17.Історіософія. Ідея теократії(Соловйова)

Історіософія Соловйова метою і сенсом усього історичного про­цесу вбачає одухотворення людства, поєднання людини з Богом, вті­лення боголюдства. Але це поєднання повинно відбутися реально-практично, в масштабах усього людства. Первинна умова на шляху до боголюдства - прий­няття християнського віровчен­ня. Природна людина, не про­світлена божественною істиною, протистоїть людям як чужа і ворожа сила. Христос відкрив людині всезагальні цінності, створив умови для її морально­го удосконалення. Ставши послі­довником Христа, людина йде по шляху свого одухотворення, який займає весь історичний період життя людства. Якщо об'єднуючим началом стане втілений у людині Бог, який переміститься з центру віч­ності в центр історичного процесу, людство прийде до царства миру, справедливості та правди. Сучасне суспільство передбачає, на думку Соловйова, єдність «вселенської церкви» та монархічної держави, злит­тя яких повинно привести до утворення «вільної теократії».

Перш ніж викласти принципи прийдешньої вселенської теократії, Соловйов дає аналіз розвитку теократичної ідеї в історії єврейського народу; він розглядає Старий Завіт з точки зору зародження і етапів становлення національної форми теократії, предтечі теократії всесвітньої. Ця остання повинна бути здійснена християнськими народами, які об'єднаються під світською владою російського царя і духовною владою римського первосвященика. Першим кроком тут буде, за Соловйовим, возз'єднання східної та західної церков, сприяти якому філософ вважав найважливішою історичним завданням. Ідея теократії, що володіла філософом до середини 90-х рр.., Недарма була дуже дорога йому: по суті вона являє собою не що інше, як здійснення Царства Божого на землі.

Першість духовної влади по відношенню до світської - головний заповіт теократії. Відповідно і громадянське суспільство має перетворитися у царство Церкви, де здійснюється не просто закон і справедливість (принцип держави), але панує початок любові.

18.Моральнісна філософія. „виправдення добра”(Соловйова)

У «Виправдання добра» - найбільш обширному творі філософа - проблеми всеєдності розглядаються у етичному світлі. В основі етики є положення про існування у світі Добра як деякої ідеальної суті, як норми і належного. Важливою особливістю етики Володимира Соловйова є визнання передумов людської моральності, які знаходять своє найвище вираження в особистості і збірному, тобто сумісному і дедалі більше солідарному житті людей. Положення про нерозривний зв'язок добра з єдиним космоеволюційним процесом якісно відрізняє етику всеєдності від інших учень про моральність. Об'єктивно людина приймає участь у світовому процесі, у тому числі і в процесі моральному. У своєму ж духовному світі особа також спирається на конкретні початки, основи моральності: сором, жаль, симпатія, набожність, благочестя. Із різних «первинних початків» формується вся різноманітність моральних переживань, моральна свідомість особистості. Переживання сорому,співчуття і побожності - три кити моралі. Соловйов будує ще одну тріаду морального виховання. По-перше, усвідомлення моральної недосконалості, по-друге, наявність об'єктивного, поза людиною існуючого абсолютного добра, по-третє, прагнення до нього наблизитися. На думку російського філософа, гарантом порятунку людства можуть бути лише любов, єднання добра, істини і краси. Істину здатна осягти тільки високоморальна людина. Якщо наука стає аморальною, вона служить силам руйнування, війни у тому числі. Це справедливо і стосовно мистецтва, якщо в ньому відсутній моральний зміст. Людське життя є свого роду творчість, вільний рух до добра. Життя, стверджує мислитель, - подвиг одухотворення.