11. Розміщення основних внутрішньогосподарських доріг.

До внутрішньогосподарських відносяться дороги, що сполучають центральні садиби з центрами їх підрозділів, тваринницькими комплексами і фермами, польовими станами, пунктами заготівлі, зберігання і переробки продукції, іншими агропромисловими об'єктами, а також що забезпечують транспортне повідомлення з дорогами загального користування. Автомобільні дороги розділяють на п'ять категорій. Постійні внутрішньогосподарчі дороги підрозділяють на чотири групи: головні внутрішньогосподарські дороги; під'їзди; основні польові дороги; дороги і проїзди на території сільських населених пунктів. До I групи входять дороги, що сполучають центральні садиби сільськогосподарських підприємств з садибами виробничих підрозділів, іншими сільськими населеними пунктами, а також садиби виробничих підрозділів між собою, з автомобільними дорогами загального користування, залізничними станціями і пристанями. До II групи відносяться дороги, що сполучають садиби виробничих підрозділів і інші сільські населені пункти з тваринницькими комплексами, фермами, підсобними цехами, пунктами заготівки, зберігання і первинної переробки продукції, з складами добрив і отрутохімікатів, будівельними майданчиками, кар'єрами місцевих будівельних матеріалів і іншими об'єктами АПК. До III групи увійшли постійні польові дороги, що сполучають садиби виробничих підрозділів, комплекси, ферми, інші населені пункти і виробничі центри з сільськогосподарськими угіддями і окремими господарськими ділянками, польовими станами, пасовищними таборами, іншими сезонними пунктами і майданчиками (польова дорожня мережа). IV група доріг — предмет проектування при складанні генпланів забудови населених пунктів. При розміщенні внутрішньогосподарської дорожньої мережі вирішують наступні питання: визначення напряму доріг; встановлення категорії і типу покриття; розміщення трас і штучних споруд на них. В кінці визначають, вартість і черговість будівництва, економічну ефективність капітальних вкладень.

12. Розміщення основних об’єктів меліоративного і водогосподарського будівництва.

До об’єктів меліоративного і водогосподарського зрошення відносять масиви зрошуваних і осушуваних земель, ставки, водойми, лимани, основні магістральні канали, колектори та інші споруди. Їх розміщують, керуючись господарською доцільністю, задачами інтенсивного використання земель, технічними нормами і правилами. Межі масивів, що підлягають меліорації встановлюють з врахуванням вимог правильної організації як виділених так і прилеглих територій, зручного розміщення мережі каналів і взаємно погодженого розміщення полів, доріг, лісосмуг та інших елементів. При розміщенні масивів зрошуваних земель (сівозмін, садів, культурних пасовищ) і зрошувальної мережі враховують параметри дощувальних машин і установок, інші технічні вимоги. Оскільки землі, що зайняті відкритими каналами, дорогами, лісосмугами виключають із сільськогосподарського використання , їх площі приймають за мінімально–необхідними нормами, а де можливо, ці об’єкти проектують на менш цінних або не використовуваних ділянках. Проектування каналів на території масивів, передбачених до зрошення або осушення підлеглі технічним нормам та правилам, які застосовують при меліорації земель. Для зрошення і водопостачання використовують перш за все річки, озера, крупні водосховища. З цією метою, особливо для водопостачання, широко застосовують підземні води шляхом устрою шахтних колодязів і артезіанських свердловин. Великим резервом зрошення служать води місцевого стоку (поверхневого і підземного), що поступають до водозбірних площ в межах вододілів. Місцевий стік, який не вдалось затримати на полях і кормових угіддях шляхом снігозатримання, агротехнічних прийомів, терасування схилів, устрою лиманів або водоймах, затримують в ставках (водосховищах площею не більшою 1км2 ). Їх облаштовують в лощинах, балках, ярах (діючі яри попередньо закріплюють), на струмках і малих річках. Води ставків використовують для зрошення, водопостачання, культурно–побутових та інших цілей. Розміщуючи ставки, водойми і лимани при внутрігосподарському землеустрою, користуються схемами землеустрою і водопостачання району, раніше розробленими проектами на ці території, матеріалами проведених додаткових обстежень і вишукувань, укрупненими нормативними даними, будівельними нормами і правилами. При виборі місця під греблю враховують також наявність для устрою водозбірної споруди (земляного каналу, залізобетонної труби), можливість використовувати з цією метою в материковій частині греблі (збоку неї) пологої балки і невеликого рукава струмка, а у випадку її відсутності – устрою водозбірного каналу в відвід греблі з відсипкою ґрунту в її тіло.