Елліністичне мистецтво

Характерні риси розвитку.

- Мистецтво елліністичних держав продовжувало грецькі традиції, але сам його характер під впливом Сходу зазнав змін.

- Архітектурні споруди відрізнялися грандіозними розмірами і пишністю оздоблення.

- Замість дорійських та іонійських колон набули поширення коринфські з верхів’ям, що нагадувало квітку.

- Скульптори доби еллінізму намагалися у своєї творах передати подібність з людиною, яка була їхньою моделлю.

- Прагнучи передати красу людського тіла, скульптори дедалі частіше зображували фігури богів та богинь оголеними. Досконалість тіла людини була предметом захоплення і зразком для наслідування.

Питання 5. Досягнення грецької науки

Гекатей Мілетський (кін. ІV – поч. V ст. до н.е.).

Давньогрецький учений, історик і географ. Автор „Опису Землі” (у 2-х книгах) – однієї з перших праць країнознавчого характеру, де розповідалося про Європу (перша книга) й Азію (друга книга). Вперше виокремив так звану „ойкумену” – відому грекам частину Землі з центром в Елладі. У „Генеалогії” (в 4-х книгах) описав тогочасні грецькі міфі та перекази.

Фалес (кінець VІІ – перша половина VІ ст. до н.е.).

Вважав, що вода є першоосновою, з якої було створено все існуюче в світі, а земля – це диск, який плаває у воді. Уславився тим, що напророкував сонячне затемнення 585 р. до н.е.

Анаксимандр (бл. 610 – бл. 540 рр. до н.е.).

Стверджував, що все в світі походить від невидного, невідчутного і безмежного першопочатку, який називав „апейроном” („безмежним”). Першим серед греків сконструював глобус і створив географічну карту.

Анаксімен (585 – бл. 528 р. до н.е.).

Давньогрецький філософ. Першоосновою всього існуючого вважав повітря, з якого при розрідженні утворюється повітря, а при згущенні – вітер, хмари, вода і земля. Повітря є джерелом життя. В повітрі, на думку філософа, висить плоска Земля, а небо – це твердий купол, у який вбиті зорі.

Ксенофан (бл. 570 – після 478 рр. до н.е.).

Давньогрецький філософ і поет. Учив, що все існуюче – єдине, вічне, незмінне. Різко критикував існування великої кількості богів, яким поклонялися греки, та наділення їх людськими рисами.

Піфагор (бл. 570 – бл. 500 рр. до н.е.).

В основі всього, на думку вченого, лежить число. На підставі свого вчення про число вчений створив оригінальну арифметику і геометрію. Першим визначив, що земля має форму кулі. Уславився як великий геометр, фізик, астроном, медик і педагог.

Геракліт (530 – 470 рр. до н.е.).

Вважав, що все у світі перебуває в безперервному русі, розвитку й зміні, що виключають для людини можливість „двічі ввійти у воду однієї й тієї самої річки”.

Анаксагор (500 – 428 рр. до н.е.).

Давньогрецький філософ, з ім’ям якого сучасні дослідники пов’язують початок античної науки. Він першим почав стверджувати, що небесні світила – це розпечені шматки скелі, які відірвалися від Землі, що Місяць світить відбитим сонячним світлом, пояснив походження сонячних затемнень, сформулював розуміння неба з фізичної точки зору.

Сократ (бл. 470 – 399 рр. до н.е.).

Видатний філософ. Вважав, що осягнути справжній, глибинний сенс речей людина може, ставлячи питання і шукаючи на них відповіді.

Демокрит (бл. 470 – 365 рр.).

Стверджував, що все існуюче складається з „атомів”, неподільних форм матерії і безмежної порожнечі, де безладно рухаються атоми. Життя на Землі, на думку вченого, виникло шляхом самозародження. Людина з’явилася в результаті виживання і пристосування до умов середовища.

Гіппократ (460 – 370 рр. до н.е.).

Вважається засновником наукової медицини. Сформулював правила спостереження за перебігом хвороби, які мають передувати визначенню діагнозу і призначенню лікування. Розробив етику поведінки лікаря („клятва Гіппократа”), що діє і сьогодні. Встановив наявність залежності між станом здоров’я людини й навколишнім середовищем.

Геродот (бл. 490 – бл. 430 рр. до н.е.).

„Батько історії”. Створив „Історію греко-перських воєн” у дев’яти книгах. Певний час жив в Ольвії і залишив нащадкам перший докладний опис народів, які в той час заселяли землі сучасної України (зокрема, скіфів).

Фукідід (бл. 460 – 400 рр. до н.е.).

Афінський історик. Автор „Історії” (у 8-ми книгах) – праці, присвяченої подіям Пелопоннеської війни. У ній Фукідід не лише послідовно виклав факти, пов’язані з військовим конфліктом між Афінською державою та Пелопоннеським союзом, а й спробував з’ясувати причини цих подій та мотиви поведінки окремих історичних осіб.

Ксенофонт (бл. 430 – 355 або 354 рр. до н.е.).

Давньогрецький історик і письменник. Його головна праця – „Грецька історія” (у 7-ми книгах) – містить виклад подій 411-362 рр. до н.е. з проспартанських, антидемократичних позицій.

Платон (420 – 347 рр. до н.е.).

Філософ. Учень Сократа. Започаткував філософію ідеалізму, вважаючи, що світ створений божественним розумом. У передмісті Афін у 388 р. до н.е. у гаю героя Академа створив школу для своїх прихильників, яка отримала назву „Академія”.

Аристотель (384 – 322 рр. до н.е.).

Мав надзвичайно різнобічні пізнання в різних галузях науки. Займався логікою, фізикою, біологією, риторикою, поетикою, політикою, історією, психологією. Узагальнив усі накопичені на той час наукові знання і поділив їх на окремі науки. Кожній з них він дав назви, якими ми користуємося й сьогодні: ботаніка походить від грец. „рослина”, фізика – від „природа”, політика – від „держава”. Вважав, що Земля – це куля, що перебуває в центрі Всесвіту. а Сонце й зірки обертаються навколо неї. Він також здійснив поділ літератури на окремі жанри.