Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ответи 31 50.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

40. Розвиток наукових знань в Україні в XIX ст..

Мережа вищих навчальних закладів у Наддніпрянській Україні розширювалася повільно і не встигала за потребами суспільства у висококваліфікованих спеціалістах. У першій половині XIX ст. на Наддніпрянщині діяли Харківський і Київський університети. У другій половині XIX ст. до них додався Новоросійський університет, відкритий в Одесі у 1865 р. Кількість студентів невпинно зростала. Змінювався їх соціальний склад: зменшилося число вихідців з дворян і збільшилося представників духовенства, купецтва, інтелігенції, підприємців, а подекуди навіть селян і робітників. Навчання було платним, що гальмувало доступ до вищої освіти дітям недостатньо ма-теріально забезпечених батьків. З відкриттям у Києві в 1878 р. жіночих курсів зароджується вища жіноча освіта. Але проіс-нували ці курси недовго.

З'явилися вищі спеціальні навчальні заклади для підготовки фахівців із різних галузей промисловості й духовної сфери. Ніжинський юридичний ліцей у 1875 р. був перетворений на Історико-філологічний інститут, який готував учителів для середніх шкіл. У Харкові в 1885 р. відкрили перший в Україні технологічний інститут. Через 13 років по тому з'явився політехнічний інститут у Києві, а ще через рік - Вище гірниче училище в Катеринославі. Харківське ветеринарне училище в 1873 р. було реформоване у ветеринарний інститут.

В 1875 р. було засновано Чернівецький університет, а в 1877 р. Львівську технічну академію перетворено на політех-нічний інститут. У 1897 р. у Львові засновано Академію вете-ринарної медицини.

Відкриваючи нові вузи і підтримуючи вищу освіту в Україні, уряди Російської і Австро-Угорської імперій, крім забезпечення мінімальних потреб краю у кваліфікованих спеціалістах, переслідували ще одну мету: сформувати у місцевому населенні міцну опору своєї влади. Українська мова і культура, як правило, не допускалися в вузи. Для того, щоб одержати вищу освіту, зробити кар'єру і забезпечити пристойний матеріальний рівень, українцеві слід було сприйняти мову і культуру іншого народу. В багатьох випадках так і було. Але серед українців, попри всі несприятливі умови, залишалося немало таких, які свій талант і здобуті знання без найменших вагань віддавали на службу рідному народу.

З одного боку, натхнені блискучими науковими відкриттями початку XIX ст., а з іншого, відкидаючи емоційність романтизму й туманну метафізичність ідеалізму, інтелектуали Російської імперії на-прикінці XIX ст. звернулися до позитивізму, що обіцяв дати конкретні й достовірні докази й виміри фізичних та суспільних явищ. Розвиткові цього напряму сприяло те, що в російських університетах надавали великого зна-чення лабораторним дослідам, які стимулювали викладачів і студентів працювати спільно над вирішенням наукових проблем. Це особливо стосувалося таких наук, як хімія, фізика, геологія, ботаніка, біологія, а також математика. Іншою причиною зростаючої популярності цих наук (на противагу гуманітарним та суспільним) було те, що вони навряд чи могли привести до ідеологічних конфліктів із невсипущим урядом.

Розвиток природничих наук

Друга половина XIX ст. ввійшла в істо-рію української науки багатьма видатни-ми досягненнями. В цей час в Україні працювало чимало видатних учених-природознавців. Професор Харківського університету Олександр Ляпунов (1857— 1918) посідав провідне місце в розробці проблем стійкості й рівноваги руху механічних систем. Значних успіхів досягли українські математики й фізики.

Світову славу в розвитку біологічної науки здобули вчені молодого Новоросійського (в Одесі) університету, видатний зоолог і анатом, вихованець Харків-ського університету Ілля Ілліч Мечников (1845-1916), працюючи в Одесі, створив теорію утворення багатоклітинних організмів з одноклітинних, довів, що між безхребетними й хребетними тваринами існує еволюційний зв'язок. Він відкрив явище фагоцитозу — поглинання клітинами організму мікробів. Разом з українським біологом, своїм учнем Миколою Гамалією (1859—1949) вони в 1886 р. створили в Одесі першу в країні бактеріологічну станцію. Це була друга в світі станція після пастерівської, створеної в Парижі роком раніше. Не знайшовши належного розуміння на батьківщині, Мечников переїхав до Парижа й там став першим лауреатом Нобелівської премії з України. Щодо Гамалії, то, продовжуючи справу свого вчителя, він зробив великий вклад у боротьбу з такими жахливими хвороба туберкульоз, сказ, впровадив у практику щеплення. Світової слави своєю працею тіла», а також винайденням багатьох м зажив хірург Ю. Шимановський. Західноукраїнський фізик Іван Пулюй (1845—1918), вчений світового рівня, у різні роки працював у про-відних наукових центрах Європи і відзначився дослідженнями рентгені-вського випромінювання. Пулюй був знавцем стародавніх мов і у співпраці з Пантелеймоном Кулішем і Іваном Нечуєм-Левицьким переклав з старо-єврейської мови Псалтир та з грецької - Євангеліє.

Розвиток гуманітарних наук

На новий рівень в другій половині XIX ст. піднеслися гуманітарні науки.

Перш за все це стосується історії. Микола Костомаров своїми працями «Богдан Хмельницький», «Руїна» та ін. започаткував наукову розробку історії України із залученням матеріалів як вітчизняних, так і зарубіжних архіво-сховищ.

Великий вплив на розвиток історичної науки справив історик, археолог, етнограф і археограф Володимир Антонович. У своїх працях «Про походження козацтва», «Бесіди про часи козацькі на Україні» та інших учений обґрунтував національну особливість минулого українського народу.

Наприкінці XIX ст. почалася дослідницька робота видат-ного українського історика Михайла Грушевського. Одним з найавторитетніших дослідників історії українського козацтва став Дмитро Яворницький (1855-1940). Його тритомна «Історія запорозьких козаків » привернула увагу як фахівців, так і широко-го читацького загалу своїм багатющим матеріалом і новими підходами до висвітлених питань.

Розвивалися філологічні науки. Великий авторитет мали мовознавчі праці професора Харківського університету Олександра Потебні (1835-1891). Діяльності вчених на Україні значно сприяли. численні наукові товариства, комісії, часописи, а також бібліотеки, архіви, що з'явилися після 1861 р. Очолювана протягом 10 років невтомним Антоновичем Археографічна комісія, що існувала з 1843 по 1917 р., опублікувала десятки томів архівних документів із минулого України. У1873 р. історичне «Товариство Нестора-Літописця» зайнялося вивченням української історії, а у 1882 р. українофіли «Старої громади» заснували «Киевскую Старину» — цінний часопис українських студій (виходив російською мовою). Після революції 1905 р. виникло Київське наукове товариство, що відкрито заявило про свої наміри розвивати й популяризувати різноманітні галузі знань, користуючись українською мовою. Кількість його членів швидко росла — з 54 у 1907 р. до 98 у 1912 й до 161 у 1916 р. Проте уряд усе ще знаходив способи обмежувати видання українських книжок. Унаслідок цього з 5283 книг, що вийшли друком у 1913 р., тільки 176 були україномовними.