37. Створення університетів в XIX та їх місце в культурному житті України

На кінець XVIII ст. внаслідок політики російського царизму було остаточно ліквідовано автономію України – Гетьманщини, її права, вольності та привілеї. Із скасуванням гетьманства та полково-сотен-ного устрою вона стала просто адміністративною одиницею, зведе-ною за станом до звичайної російської провінції. Україна перестала існувати як окремий державний організм із самостійним внутрішнім життям, на всій її території насильно встановлювалися органи уп-равління Російської імперії. Вона була остаточно, за висловом Петра І, «прибрана до рук» Росією. Зникли всі особливості місцевого устрою, які відповідали народному характеру і складали кращі набуття на-ціональної культури. Це – організація народної освіти, своєрідний устрій церковно-релігійного життя. Вони поступилися своїм місцем загальноросійському порядкові, який тримався на трьох китах: цен-тралізмові, абсолютизмі, бюрократизмі.

Україна втратила навіть своє ім’я. Його офіційно заступила «Ма-лоросія». Поволі втрачалася самоназва українців. Замість того вво-дився офіційно-бюрократичний термін «малоросіянин» – у співвідно-шенні до Московської держави – «Великої Русі».

Незважаючи на несприятливі умови (не було державного захис-ту української культури), процес творення на українській землі «і під чужими урядами» ні на мить не припинявся, не уривався, за висловом Михайла Драгоманова, «поступ цивілізації» народу нашо-го. Це знайшло свій прояв у розвитку освіти.

 

На початку XIX ст. в Наддніпрянській Україні єдиним вищим навчальним закладом лишалася Києво-Могилянська академія. Вона не могла забезпечити належного розвитку вищої освіти. Згодом відо-мий український вчений-економіст, винахідник, просвітник і гро-мадський діяч Василь Назарович Каразін (9.02.1773–6.11.1842) доміг-ся згоди царського уряду на заснування університету в Харкові, організував серед дворянства збір коштів на його утримання, напи-сав проект першого статуту.

17 січня 1805 р. відбулося відкриття Харківського університету. До нього було зараховано 33 казеннокоштних та 23 своєкоштних сту-денти. Усього ж протягом першої половини XIX ст. цей заклад закін-чило 2800 чоловік. Університет одержав широку автономію на зра-зок тодішніх західноєвропейських університетів. Структура його зазнавала численних реорганізацій і лише в 50-х роках усталилася. Навчання проводилося на чотирьох факультетах: історико-філологіч-ному, фізико-математичному, юридичному, медичному.

В.Каразін прагнув забезпечити навчальний процес в університеті кращими науковими та педагогічними силами. Йому самому належать наукові праці з кліматології, агрономії, метеорології, гірничої справи. Він був винахідником парового опалення, сушильних апаратів, печі для сухої перегонки дерева, технології видобування селітри, конст-руктором сільськогосподарських машин. Сучасники слушно прозва-ли його «українським Ломоносовим».

В університеті працювали два відомі професори математики – Тимофій Федорович Осиповський (1765–1832) та його учень, ака-демік Петербурзької Академії наук та кількох іноземних академій Михайло Васильович Остроградський (24.09.1801–1.01.1861). У 1813 р. Т.Ф.Осиповський став ректором університету. Виданий ним у Пе-тербурзі тритомний «Курс математики» протягом кількох десятиліть служив вітчизняним підручником з цієї важливої галузі.

В університеті були викладачами: відомий письменник Петро Гулак-Артемовський (1790–1865), історики Микола Іванович Кос-томаров (1817–1885) та з 1882 р. – Дмитро Іванович Багалій (1857– 1932).

З Харківським університетом пов’язане й ім’я відомого філолога-славіста, професора Ізмаїла Івановича Срезневського (1812–1880). Крім педагогічної, І.Срезневський займався науковою роботою. В 1833–1838 рр. він видавав у Харкові «Запорожскую старину» –

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

фольклорну й історико-літературну збірку, яка була дуже популяр-ною на той час. Всього вийшло 6 книг. Тут вміщено історичні пісні й думи ХVI–ХVIII ст., уривки козацьких літописів, переказів, урив-ки з «Історії Русів». Крім того, І.Срезневський включив до збірки і свої статті й стилізації під фольклор. Він же першим виступив в 1834 р. у пресі за якнайширше використання української мови, висловивши тверде переконання в тому, що її чекає літературна слава.

Український фольклор, зібраний І.Срезневським, зацікавив Ми-колу Васильовича Гоголя (1809–1852), який мріяв тоді написати істо-рію України. Високо цінував публікації молодого вченого Михайло Олександрович Максимович (1804–1873), який постійно з ним лис-тувався. Своє захоплення збірником «Запорожская старина» вис-ловив в листі до П.Корольова 22.05.1842 р. Т.Г.Шевченко: «Лежу п’яту добу і читаю «Старину», добра книга, дякую вам і Срезневсь-кому. Я думаю дещо з неї зробити, якщо здоровий буду, там багато такого, від чого навіть облизуєшся, дякую вам».

Російський Харківський університет став не просто науково-освітнім центром Слобідської та Лівобережної України, а й провідни-ком, колискою нової української романтичної культури, одним з перших осередків українського національно-культурного відродження XIX – початку XX ст. При університеті була заснована друкарня та книгарня, започатковано видання газет, журналів, альманахів. У Хар-кові з 1816 до 1819 р. випускався перший в Україні літературно-ху-дожній, науковий і громадсько-політичний журнал «Украинский вестник», який проголосив своїм девізом: «Сприяти всебічному підне-сенню науки й літератури». Часопис першим започаткував друку-вання українською мовою. Він радив широко її використовувати на сторінках друкованих видань, публікувати нею друковані праці вче-них, які, «можливо, змагатимуться з найосвіченішими народами Європи». В січні 1816 р. почав виходити перший в Україні журнал сатири і гумору «Харьковский Демокрит».

Заснування першого у Східній Україні університету, видання пер-ших українських журналів, діяльність найвизначніших культурних сил того часу сприяли тому, що на початку XIX ст. Харків став най-більшим культурним центром в Україні.

У Києві єдиним вищим навчальним закладом до 1834 р. була духовна академія, відкрита в 1819 р. у Братському монастирі, де до 1817 р. існувала Києво-Могилянська академія. Київська духовна

 

академія проіснувала 100 років. На початку 1920 р. зі встановленням радянської влади вона була ліквідована. Багато її випускників не залишалися на церковній службі, а влаштовувалися працювати до світських установ. Деякі з них стали відомими діячами української культури: письменник І.С.Нечуй-Левицький (1838–1918), компо-зитор П.Є.Козицький (1893–1960), хоровий диригент і композитор О.А.Кошиць (1875–1944), академік ВУАН К.Г.Воблий (1876–1947), академік УАН М.І.Петров (1840–1921).

Справа заснування університету в Києві затягнулася на декілька десятиліть. Цьому протидіяли польські сили, які не бажали втрачати свої традиційні впливи на Правобережній Україні. Лише після при-душення польського повстання 1830 р. відбулося відкриття в «Півден-но-Західному краї» російського університету. Це набуло великого політичного звучання. Київський університет було відкрито 15 лип-ня 1834 р. замість польського ліцею, переведеного з Кременця, під офіційною назвою «Університет св. Володимира». За сподіваннями уряду, він мав остаточно «придушити дух окремої польської націо-нальності і злити її з загальним російським духом» і, таким чином, виконував функції форпосту для поширення російської освітньої системи в західних губерніях. Про українців уже ніхто не згадував. Але незважаючи на це, університет долучився до справи українсько-го національно-культурного відродження.

Спочатку університет мав у своєму складі два факультети – філо-софський і юридичний, на яких вчилися чотири роки. Філософський факультет ділився на історико-філологічне і фізико-математичне відділення, які в 1835 р. виділилися у самостійні факультети. В 1841 р. було відкрито медичний факультет. Студентський контингент в університеті протягом 1834–1841 рр. збільшився з 62 до 651 чоловік. До 1861 р. з нього вийшло 1500 вихованців. У 1860 р. при універси-теті засновано дворічні педагогічні курси для підготовки вчителів.

До 1842 р. університет, не маючи власного приміщення, містився на Печорську в кількох приватних будинках. В 1842 р. він був пере-ведений у нове приміщення, побудоване в стилі російського класи-цизму за проектом і під керівництвом архітектора, академіка Вікен-тія Івановича Беретті (1781–1842).

Першим ректором Київського університету став професор М.О.Максимович – вчений-енциклопедист, природознавець, історик, фольклорист і літературознавець, друг М.В.Гоголя і Т.Г.Шевченка.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

До Києва М.Максимович працював професором кафедри ботаніки в Московському університеті. Відома його двотомна книга «Основи бо-таніки». Крім того, М.Максимович був пристрасним шанувальником історії та культури українського народу. Він стояв біля витоків ук-раїнської фольклористики, яку, по суті, започаткував своїми фолькло-ристичними працями («Малоросійські пісні», 1827 р.; «Українські на-родні пісні», 1834 р.; «Збірник українських пісень», 1849 р.).

М.Максимович був ректором всього рік – в 1834–1835 рр., потім – деканом філософського факультету. В 1845 р. він пішов у відставку і жив у себе на хуторі Михайлова Гора біля с. Прохорівка під Кане-вом.

На Півдні України центром освіти став Рішельєвський ліцей, зас-нований 1 травня 1817 р. в Одесі і названий в честь герцога А.Е.Рі-шельє дю Плессі – градоначальника Одеси і генерал-губернатора Новоросійського краю (1803–1814). До 1820 р. викладання в ліцеї велось французькою мовою.

Стан пореформеної країни гостро потребував створення на Півдні України вищого навчального закладу. Крім фінансових проблем, існували й інші. Одна з них була висловлена міністром освіти: «...Далекоглядність уряду вимагає ні в якому разі не створювати но-вих університетів у великих містах, де будь-який нагляд за студента-ми незрівнянно важчий і де вони перебувають під впливом дуже не-надійної частини населення». Лише в 1864 р. було прийняте рішення про заснування в Одесі Новоросійського університету, який було відкрито 1 травня 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею. У 1875 р. засновано університет у Чернівцях.

4 серпня 1820 р. Гімназію вищих наук було засновано в Ніжині. Кошти на це виділив російський державний діяч, виходець з України, сенатор, граф Ілля Безбородько (27.02.1756–15.06.1815). Першим і другим директорами цього навчального закладу стали українські вчені, вихідці із Закарпаття, які виїхали до Росії, – Василь Григоро-вич Кукольник та Іван Семенович Орлай, які були директорами: перший – п’ять місяців, другий – п’ять років. За час їхнього керів-ництва кількість учнів Гімназії зросла з 25 до 250. В 1828 р. Гімназію закінчив М.В.Гоголь. Крім нього, в ній здобув освіту інший пись-менник – Є.П.Гребінка.

Особливо теплими й зворушливими були стосунки І.Орлая з М.Го-голем, який про свого директора часто писав батькам. З останніми

 

І.Орлай був особисто знайомий, листувався з ними. Останні три роки свого життя І.Орлай був директором Рішельєвського ліцею. Помер він у лютому 1829 р.

За статутом Ніжинська гімназія мала дев’ять класів, які ділили-ся на три цикли. Учні старшого циклу називалися студентами і по закінченні одержували 14-й клас «табелі», як і після університету. У 1875 р. гімназія була реорганізована в історико-філологічний інсти-тут імені князя Безбородька. В 1920 р. відбулося перетворення істо-рико-філологічного інституту в педагогічний, а в 1939 р. йому при-своєно ім’я М.В.Гоголя.

Єдину в Росії школу бджільництва заснував у 1828 р. в с. Пальчи-ки Конотопського повіту на Чернігівщині учитель Петро Іванович Прокопович (10.07 1775–3.04.1850), яку і очолював до кінця свого життя. П.І.Прокопович увійшов в історію як геній світового пасіч-ництва. Він першим у світі створив його наукові підвалини. Цей український вчений-бджоляр є винахідником рамкового («втулково-го») вулика, автором наукових праць з бджільництва. Крім головно-го предмета – бджільництва, в школі викладалися квітникарство, садівництво, шовківництво, загальноосвітні предмети: читання, пись-мо і арифметика в обсязі початкової школи.

У другій половині XIX ст. в Україні почала розвиватися вища технічна освіта. В 1885 р. відкрито перший в Україні Південно-російський технологічний інститут у Харкові, в 1898 р. Київський політехнічний інститут, в 1899 р. – Катеринославське вище гірниче училище (за статусом вуз). Крім того, в 1873 р. почав діяти Харкі-вський ветеринарний інститут.

У відкритті політехнічного інституту в Києві взяли участь цук-розаводчики, які 18 лютого 1880 р. «вирішили за передплатою зібра-ти необхідний капітал для спорудження технічного навчального закладу. Рішення тут же було виконане, причому за передплатою було зібрано 20800 карбованців...»1.

Одним з найстаріших навчальних закладів України є Корос-тишівське педагогічне училище імені Івана Франка. 22 жовтня 1869 р. в Києві засновано вчительську семінарію Південно-Західного краю. В серпні 1873 р. її переведено до Коростишева, для чого було збудовано