10 Категорія щастя як моральний обовязок

Щастя можна розглядати і як своєрідний мотив діяльності, у цій своєї "іпостасі" воно первинне поотношению до неї, програмує її. Як мотиву щастясуществует чимось, належне, як і завждиосознаваемий фон діяльності, у тому чи іншою мірою (взависи мости від особи і обставин її буття) визначальний життєву стратегію, складним чином (інколи надзвичайно конфліктно) пронизуючий всієї системи індивідуальних цінностей.

Що ж до імперативній характеристики щастя, вона дуже умовний. Прагнення щастю - природне бажання, обумовлений природою людини; зовнішнє веління тут, сутнісно, відсутня, детермінація (коли про ній можна говорити) представлена яксамодетерминация.

Виокремлюючи ці три "образу" щастя, ми мають віддавати себе звіт, що у своєму реальному, конкретному бутті щастя существует як складний "сплав" оцінки, веління, мотивації, який специфічно виражається мовоюемоционально-психологического апарату людини.

Щастя можна як складневзаимоотношение об'єктивного і суб'єктивного, що маєразличние форми прояви. Будь-яке індивідуальне уявлення про щасливе життя, яким би своєрідним воно було, не уникло соціальних впливів,накладивающихсущест венний відбиток протягом усього систему ціннісними орієнтаціямиличности. Наявність соціальної, тобто. об'єктивної стосовно індивіду, детермінації особистісних поглядів на щастя та його практичної реалізації значить, звісно, фатальною обумовленості людської долі. Різні люди, як відомо, по-різному поводяться навіть у подібних соціальних умовах, проявляючи здатність (або нездатність) до під триманню своєї особистісної автономії, незалежності. (Активний, вольова людина здатний подолати навітьнеблагоприятное йому збіг, слабкий ж навіть у відносно пристойних умовах знаходить підстави длясетований долю).

Відповідь питанням: "Чи може щасливим людина,личние чиї інтереси суперечать громадським?", - негаразд простий, як здається здавалося б. Досвід свідчить, що егоїстична орієнтація лише з власніинтереси, найефективніше, можна вважати індивіду,ведущая його на щастя, насправді веде від цього.Эгоцен тризм - не так обраний напрям життєдіяльності, й тому він небезпечний як своїми наслідками іншим людям, а й завдає істотної шкоди своєму "носію". Вдоволення життям передбачає її соціальнузначимость, пов'язані з твердженням свого "я" у соціальній зв'язку. Для щастя, мабуть, необхідно жити "собі" разом із тим жити "й інших". Ця думка добре вираженаА.Толстим: "Щастя є відчуття повноти фізичних і духовних наснаги в реалізації їх громадському застосуванні".

Подолання себе (негативних особливостей своєї "природи") - спосіб самореалізації особистості, спосіб благодарний, але важкий, тому відома з давніх-давен істина (брати - отже втрачати, віддавати - отже набувати) є цінністю далеко ще не всім людей. Орієнтація "інших" має, зрозуміло, ставати самоціллю, перешкоджающей збереженню індивідуальності і перетворюючої істотавание людини у безупинне "самоприборкання". Ідеальний варіант - гармонія об'єктивного і суб'єктивного, особистого й суспільного, проте за наявності такий установки у свідомостіИндивида навряд чи очікується її простого,безболезненного затвердження на практиці. Різні варіантидис гармонії, що перешкоджають, зазвичай, досягненню щастя, визначаються, звісно, як особливостями особистості, а й несприятливими соціальними обставинами її буття. Історія етики, до речі, залишила нам різнірекомендации з досягнення щастя на умовах дестабілізований іншої середовища. Чимало їх ми цілком актуальні зараз. Принципово і вирішив негайно змінити їх навряд чи видасться можливим індивідуальними зусиллями, тоді як усвідомлення їх суті йопределение у цьому контексті своєї життєвої позиції - завданнядостижимая. У кожному разі дуже важливо ставити собіследующие питання: "Що з себе уявляю? Не чи є сам причиною свого нещастя?"

В понятті обов´язку відображається діалектика чуттєвого і раціонального, об´єктивного і суб´єктивного, об´єктивована  в суб´єкті у формі свідомої спонуки на виконання морально не­обхідного. На ґрунті обов´язку особа утверджується як свідо­мий суб´єкт моральності у декількох напрямках. По-перше, в діяльності самоудосконалення з моральної потреби відповіда­ти поняттю "людина". По-друге, в діяльності, пов´язаній з опа­нуванням і утвердженням суспільного досвіду як основи, дже­рела людяності. По-третє, в діяльності удосконалення роду людського власним творчим доробком. Щодо першого аспекту морального обов´язку, то він конкретизується у вигляді потре­би усунення суперечності двох природ людини для повноти мо­рального самоутвердження. Підпорядковуючи чуттєві спонуки розумно виробленим засобам самоутвердження, людина реалі­зує себе згідно з ними. Саме тут покладена підстава моральної стійкості перед будь-якими спокусами, що пов´язані з плинни­ми чуттєвими насолодами. Останні здатні підпорядковувати розум, примусити його задовольняти забаганки тіла, часто аж до повної втрати людської гідності.

Почуття обов´язку, спрямоване на пошану і збереження в собі людини, — найбільш ефективний засіб протистояння слабко-стям власної природи та звабливим обставинам. Сказане свід­чить, що людина зобов´язана, в першу чергу, перед собою самою. Зобов´язана реалізувати природою закладений у ній творчий потенціал, щоб зробити буття дійсним. Виконуючи обов´язок перед собою, що є обов´язком утвердитися людині, особа разом із тим виконує свій обов´язок перед людством. Виконує його тою мірою, якою власним буттям примножує моральні чесноти та загальний добробут людства. Цей аспект поняття обов´язку ґрунтовно розроблений в етиці Канта. Сформульовані філосо­фом моральні імперативи налаштовують особу на виконання моральних зобов´язань щодо себе самої.