179Дати характеристику основним законодавчим, нормативно-правовим актам з питань охорони праці в Україні.

Розглядаючи правове і норм.рег.ох.праці, слід знати, що заг.законами У-ни, що визначають осн. положення з ох. праці, є Конституція У-ни, Кодекс законів про працю та ЗУ «Про охорону праці».

Осн.законом, що гарантує права громадян на безпечні та нешкідливі умови праці є Конституція України. Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах.

Кодекс законів про працю (КЗпП) України*7 визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності.

Розглядаючи Кодекс законів про працю, слід визначити, що правове регулювання охорони праці не обмежується тільки главою ХІ «Охорона праці». Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України, таких як «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».

Закон України «Про підприємства в Україні» (ст. 25) визначає, що підприємство зобов’язано забезпечити всім працівникам на ньому безпечні та нешкідливі умови праці і несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров’ю та працездатності.

Законом України «Про колективні договори і угоди» (ст. 7) передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи та норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо умов охорони праці.

Законові «Про охорону праці» притаманні численні нововведення, такі як:

впровадження ек. методів управління охороною праці на зміну адміністративно-командним;

застосування ряду додаткових штрафних санкцій, а також пільг щодо оподаткування;

створення чіткої системи органів держ.управління і нагляду за ох.праці та системи організації цієї роботи безпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності;

суттєве розширення прав і соціальних гарантій працівників, насамперед осіб, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та сімей загиблих;

визначення місця й ролі колективного договору підприємства у виконанні завдань щодо поліпшення умов і безпеки праці, забезпечення встановлених законом прав і соціальних гарантій працівників, у тому числі на пільги й компенсації;

визначення правового статусу служб охорони праці на підприємствах і в органах державного управління всіх рівнів;

забезпечення навчання населення з питань охорони праці;

запровадження спеціального курсу «Охорона праці» в усіх навч.закладах системи освіти України, започаткування підготовки фахівців з охорони праці у вищих технічних навчальних закладах;

забезпечення активної участі профспілок та інших громадських формувань, широких кіл трудящих у вирішенні проблем охорони праці;

створення необхідних передумов для започаткування нових громадських інститутів і можливості обрання комісій з ох. праці підприємства та уповноважених трудового колективу з цих питань тощо.

В законі враховано основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної Організації Праці щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці в передових країнах, досвід охорони праці в Україні в попередні роки.

Особливу увагу при вивченні закону «Про охорону праці» слід звернути на такі статті:

Права громадян на охорону праці при укладенні трудового договору (ст. 1);

Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві (ст. 1);

Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань (ст. 2);

Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці (ст. 2);

Видача працівникам спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, змиваючих та знешкоджуючих засобів (ст. 3);

Відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їхнього здоров’я (ст. 4);

Відшкодування моральної шкоди (ст. 5);

Перегляд розміру відшкодування шкоди (ст. 5);

Охорона праці жінок (ст. 6);

Охорона праці неповнолітніх (ст. 6);

Охорона праці інвалідів (ст. 7).