15. Історичний аспект проблеми Яхве versus Ісус Христос.

Далі маємо зважать на історичний аспект нашої проблеми. Інформація про минуле Яхве та його батьків відсутня, хоча декотрі історики згадують Бога на ім’я Ел, котрого начебто замінив Яхве, тобто відбулася драма на кшталт давньогрецької – Кронос змістив Урана, а Зевс Кроноса. Однак, це скоріше гіпотеза, що не набула подальшого розвитку. Натомість встановлено, що Танаке сформувалася з двох вавилонських талмудів і Тори; найстаріший текст у Танаке – пісня Дебори, яка датується приблизно XIV ст. до нашої ери, а головний корпус іудейської Біблії оформився приблизно в ХІ ст. до н.е. Інша справа з Ісусом Христом. Більшість дослідників вважать його історичною фігурою, проте достовірних фактів про нього обмаль. Вся інформація почерпнута з одного джерела – оповіді Джозефа Бен Матіаса, котрий очолив був повстання іудеїв проти римлян, але воно зазнало поразки, а Джозеф, рятуючи власне життя, став догоджати властям. Тож його розповідь, можливо, заангажована. Втім саме з його історії ми знаємо про батьків Ісуса, його молодшого брата Якова, про хрещення, велику популярність рабі серед народу, страту від руки Понтія Пілата тощо.

Г. Блум, ставлячи під сумнів ці дані, наводить такі контраргументи: «дивні» слова розіп’ятого Ісуса Христа «Боже, навіщо Ти мене полишив?», які зродили дуже багато версій, в тому числі й таку, що на хресті стратили не Ісуса, а когось іншого, адже Бога неможливо принизити, бо Бог не може сам себе розіп’яти; по-друге, рабі з Назарету проповідував любов до ближнього і навряд чи міг вв’язатися у збройний конфлікт із владою. А коли таке і трапилося, то харизматична людина, що майстерно володіла магією еківока та енігматики, запросто могла б звільнитися від Понтія Пілата; по-третє, Ісус пишався своїм шляхетним родоводом, і смерть у 33 роки його навряд чи вабила. Кінець-кінцем, Блум наводить розхожу легенду, за якою Ісус справді уник переслідувань з боку Пілата, подався до елліністичної Індії (Північ країни) і прожив там свій вік безжурно.

Чотири ж Євангелії, як гадає більшість істориків, з’явилися після руйнації другого храму Яхве у 70-ті роки н.е. Відтак, Євангеліє від Матвія написане було наприкінці 70-х років, від Марка – у 80-ті роки, від Луки – у 90-ті роки. Ці книги звуть синоптичними, тобто, схожими за строєм і змістом. Четверте Євангеліє від Іоанна було написане приблизно через сто років потому і відрізняється стилістикою і тлумаченням.

Проте, літературознавці не згодні з істориками. На їхню думку, всі чотири Євангелії напрочуд різноманітні. Марк – найближчий до Танаке, Матвій пом’якшує Марка, Лука різниться від Марка, змальовуючи Ісуса макабричнішим, Іоанн – завше скептичний та амбівалентно-іронічний. Нерідко кажуть, що «людина – це символ євангеліста Марка, чия книга є найпростішою і найлюдянішою; лев – символ євангеліста Матвія, бо він, як ніхто інший, бачив у Ісусі Месію і лева коліна Іуди; віл – символ євангеліста Луки, тому, що вола використовують і для служіння, і для жертвоприношення, а Лука вбачав в Ісусі великого слугу людей і універсальну жертву за все людство; орел – символ євангеліста Іоанна, бо саме орел здатен дивитися на сонце, не заслпнувши, а Іоанн чи не найпроникливіше здатен сягати глибин Біблійного тексту». Композиційно, Танаке (і Ст. Заповіт) – це різноманітні історії, біографії, легенди. Новий Заповіт – одна й та сама історія, викладена з чотирьох, а точніше, з сімох «точок зору»: Павла, Матвія, Марка, Луки (та Діянь), Якова, Іоанна та апокаліпсису.

За Г. Блумом, Яхве та Ісус – найбільші іроніки у світі, що зчаста говорять загадками. «Гамлет, К’єркегор, Кафка – іроніки, що наслідують Ісуса».

Принципово втаємниченим – але по-своєму – є ім’я Ісуса Христа. Jeshua в перекладі означає довершеність, любов; Christ – богопомазаний. Але все це людські знаки. На питання іудеїв хто він є, Ісус відповідає: «Перед тим, як був Авраам, Я єстьм» (Іоанн. 8: 56-58). Вважають, і не без підстав, що Іоанн тут стверджує не лише вищість Ісуса над Авраамом (і Мойсеєм), але й його (Іоанна) зверхність щодо Яхвістського автора. Втім, процитований текст є поки що «weak misreading» Танаке, бо саме в Іоанна зустрічаємо часто-густо дуже «сильне» перетлумачення духу єврейської Біблії. Приміром, Ісус каже: «Якби моє царство належало цьому світові, мої слуги билися б за те, аби мене не передали до рук іудеїв» (І, 18:36). Отже, Ісус – не іудей, а іудеї – вороги. Яка вже тут любов і довершеність? 4-те Євангеліє, як знаємо, було створене в часи розпуки, коли релігійні іудейські нормативи послабли, викривилися, запанував скепсис, болюче чуття несправджених надій. Фрустрація спричинилася й до певної специфіки тексту.