4. Психологія юнацького віку

Психологія юнацького віку - один з найскладніших і найменш розроблених розділів вікової психології.

Юність - період завершення фізичного дозрівання людини, бурхливого зростання його самосвідомості, формування світогляду, вибору професії і початку вступу в доросле життя.

Вікові межі умовні - від 15-16 до 18-21 року. Це період життя, коли людина проходить шлях від невпевненого, непослідовного підлітка того, що претендує на дорослість.

Юнацький вік несе в собі визначену внутрішню кризисність, зміст якої і пов'язано із становленням процесів самовизначення (як професійного, так і особового), рефлексії, способів самореалізації в соціальному просторі.

Найважливіший психологічний процес юнацького віку - становлення самосвідомості і стійкого образу «Я», відкриття свого внутрішнього світу. Процес знаходження ідентичності відбувається упродовж юнацького віку і представлений значними змінами самосвідомості, а саме, когнітивною і емоційною його сторін і системами саморегуляції особи. Юнацький вік характеризується більшою розгалуженістю емоційних реакцій і способів вираження емоційних станів, а також підвищенням самоконтролю.

Проміжність громадського положення і статусу юнацтва визначає і особливості його психіки. Перед юнаками стоїть завдання соціального і особового самовизначення, яке означає зовсім не автономію від дорослих, а чітке орієнтування і визначення свого місця у дорослому світі. Вітчизняні психологи розглядають самовизначення як основне психологічне новоутворення раннього юнацького віку.

Це припускає зміни в інтелектуальній сфері, але разом з диференціацією розумових здібностей і інтересів, потрібний розвиток інтеграційних механізмів самосвідомості, виробітка світогляду і життєвої позиції, а також психосексуальних орієнтацій.

І.В.Дубровина відмічає, що інтерес до вчення, розвиток інтелекту у юнаків тісно пов'язаний з процесом самоудосконалення - прагненням підвищити свій культурний рівень, бажанням стати цікавою, «багатозначною» людиною. Г.С.Абрамова пише, що період вступу в ранню юність, в цілому, пов'язаний з підйомом інтелектуальної активності на якісно новий рівень. Це проявляється в зростанні інтересу і здатності до абстрактної думки, до узагальнення, прагненні зрозуміти сенс дійсності. Цю думку розділяє І.С. Кон, підкреслюючи що, у старшокласника з'являється непереборне тяжіння до абстракції, теоретизування стає насущною психологічною потребою. Л.І. Божович відмічає, що в старшому шкільному віці інтелектуальна діяльність учнів набуває особливого афективного забарвлення, пов'язаного з самовизначенням [7].

Вітчизняні і зарубіжні психологи відмічають, що значне якісне зрушення в психічному розвитку старшокласника відбувається завдяки формуванню наукового і морального світогляду. Світогляд є фундаментальним утворенням досить зрілої психіки, що включає найважливіші знання людини про світ і відношення до нього, з позиції яких він виробляє цільові програми свого життя, оцінює різні явища і події.

Розвиток інтелекту і самосвідомості у юнаків пов'язаний з прагненням виробити самостійні погляди і судження, як про навколишніх людей (в першу чергу - батьки), так і про самих себе. Це визначає новий рівень сприйняття і оцінювання старшокласниками батьків і їх відношення до них.

Юність безкомпромісна, для юнака типове прагнення бути самим собою, жадання саморозкриття. Інтимна дружба, що дозволяє зіставити переживання, мрії, ідеали, навчитися говорити про себе, має важливе значення. Сучасні юнаки бояться високих слів і проявів ніжності, їх дружнє спілкування частенько нарочито заземлене. Проте від цього воно не втрачає свого високого призначення, а самі юнаки і дівчата вважають дружбу найважливішою з людських відносин [15].

Головні новоутворення юнацького віку — саморефлексія, усвідомлення власної індивідуальності, поява життєвих планів, готовність до самовизначення, установка на свідому побудову власного життя, поступове вростання в різні сфери життя. Процес цей йде з середини на зовні: від відкриття Я до практичного втілення його в різних видах життєдіяльності.

Дорослішання як процес соціального самовизначення багатовимірний і багатогранний — це і процеси формування життєвої перспективи, і становлення відношення до праці, і моральної самосвідомості. В якості головного результату самовизначення психологи виділяють потребу юнака зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідомити себе в якості члена суспільства, визначити себе у світі, тобто зрозуміти себе і свої можливості разом з розумінням свого місця і призначення в житті [14].

Головне психологічне придбання ранньої юності — відкриття свого внутрішнього світу в його індивідуальній цілісності і унікальності. Юнаки і дівчата усвідомлюють себе в якості неповторної, не схожої на інших особи, з власним світом думок, почуттів і переживань, з власними поглядами і оцінками. Вони доки ще не підозрюють, що насправді ці погляди, точки зору, оцінки дуже часто властиві багатьом іншим їх одноліткам, відбивають ті віяння, які характерні для різних груп молоді цього покоління.

І цю свою особу як щось особливе, не схоже на інших, юна людина хоче ствердити серед навколишніх людей. Він хоче, щоб його як таку особливу особу помітили. Звідси — тенденція до маніфестації себе в різних формах: в манері рухатися, говорити, одягатися, у своєрідних оцінках явищ побуту, шкільного життя, творів літератури і мистецтва, у якихось особливих слівцях і виразах, в неприйнятті деяких загальноприйнятих положень. Прагнення виділитися серед однолітків приймає найрізноманітніші форми. Це можуть бути чисто зовнішні форми поведінки, прагнення проявити свою особистість в якихось властивостях характеру, в рисах умонастрою, в улюблених пристрастях, у відношенні до оточення.

Підводячи підсумок розгляду психологічних особливостей юнацького віку, необхідно відмітити, що інтенсивний розвиток інтелекту в юнацькому віці полягає не стільки в накопиченні умінь і зміні окремих властивостей інтелекту, скільки у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності. Центральним новоутворенням юності є самовизначення, як професійне, так і особове, припускаючи сформованість на високому рівні психологічних структур і усієї самосвідомості і Я-концепції. В процесі формування усіх цих структур виникає власна соціальна і політична позиція, яка визначає відношення до влади, погляд на структуру правління в країні, бажання бути причетним до сьогодення і майбутнього держави.

Висновки до першого розділу

У теоретичному огляді із заданої тематики було проаналізовано досить літературних джерел. Ми виявили, що образ політичної влади – це уявлення про державну владу в зв’язку з усіма чинниками, які впливають на формування індивідуального образу політичної влади :

1. Об'єктні: чинники, що відносяться до об'єкту сприйняття влади.

2. Комунікативні: чинники, обумовлені самим процесом розуміння і оцінки влади.

3. Ситуативні: соціальний, економічний і політичний контексти, в яких відбувається сприйняття.

4. Суб'єктивні: чинники, пов'язані з соціальними і психологічними особливостями сприймаючого індивіда.

Сімейне виховання також є важливим чинником завдяки якому формується образ влади. Стиль виховання це найбільш характерні способи відношення до дитини батьків, що застосовують певні засоби і методи педагогічного впливу, які виражаються у своєрідній манері словесного звернення і взаємодії. Найперша влада з якою стикається людина це вплив батьків. Виділили п’ять стилів: позитивний інтерес, директивність, ворожість, непослідовність, автономність.

Ми виявили, що становлення самосвідомості і стійкого образу «Я», відкриття свого внутрішнього світу, а також підвищенням самоконтролю впливають на соціально-політичну позицію людини і визначають його відношення до влади.

Ціннісно - мотиваційна сфера є центральним ядром особистості, що визначає стимулюючу сторону її поведінки. Завдяки вивченню цього напряму можна більше продуктивно будувати стосунки між владою і громадянами. Ми показали, що ціннісні орієнтації визначають потреби і бажання електорату.

На сьогодні в політичній психології існують багато досліджень. Всі вони діляться на три основні напрями.

Перший напрям розроблений відносно детально і концентрує увагу на вивченні образів самої влади і політичних лідерів (М. Херманн, Д. Кіндер, С. Барнер-Баррі, Ф. Грінстайн і інші). Основний акцент при цьому ставиться на аналіз особи політиків. Серед вітчизняних авторів пильним аналізом образів політиків займаються Є.В. Егорова-Гантман, Є.А. Соловйова, В. М. Шепель.

Другий напрям досліджує механізм політичного сприйняття. Напрямок розробляють представники теорій соціальної перцепції. А у вітчизняній психології К.О. Абульханова-Славская, Г.М. Андрєєва, О.О. Бодалев, М.І. Бобнева.

Третій напрям розглядає ситуації в яких відбувається сприйняття політичної влади пересічними громадянами. Нині існує досить велике коло робіт, присвячених аналізу соціально-політичного контексту сприйняття влади в сучасності. Особливо помітні роботи Г. Дилигенского.

Напрямок досліджувань сприйняття політичної влади в залежності від стилю сімейного виховання або ціннісних орієнтацій розроблений недостатньо. Тому дуже цікавим є саме результат вивчення зв'язку ціннісних орієнтацій, а також вплив стилю виховання в сім'ї на сприйняття політичної влади. Бо саме вплив і взаємозв’язок цих змінних не є вивченим.