Комедія «міщанин-шляхтич»

Одна з найвідоміших комедій Мольєра — « Міщанин-шляхтич » — була написана в 1670 р. на замовлення самого короля Франції Людовіка XIV. Прем'єра п'єси відбулася 14 жовтня 1670 р. в заміському королівському замку Шамбор.

Історична основа. Появі п'єси Мольєра передували такі — події. У 1669 р. до Парижа прибуло турецьке посольство. За переказами, турецький посол нібито заявив, що на коні його повелителя коштовного каміння більше, ніж на самому королі Франції. Ображений Людовік XIV замовив Мольєру п'єсу, яка б висміювала турецькі церемоніали і традиції. Спочатку Мольєр придумав комічну сцену посвячення в сан турецького «мамамуші», яку король схвалив і яка стала поштовхом до створення сюжету майбутньої комедії. Події твору зав'язуються навколо особи обмеженого і марнославного міщанина Журдена, який прагне набути шляхетних манер і стати дворянином, а натомість перетворюється на загальне посміховисько; кульмінацією стає сцена появи турецьких послів і псевдопосвячення героя в турецькі «мамамуші».

Сюжет. Згідно з правилами класицизму комедія «Міщанин-шляхтич» має п'ять дій.

Дія 1. Експозиція. В будинку пана Журдена збираються вчитель музики та вчитель танців, яких він най няв, щоб навчитися того, що вміють представники аристократичного світу. Вчителі всіляко вихваляють Журдена, але не тому, що насправді цінують його здібності, а тому, що сподіваються дістати від господаря більшу винагороду.

Дія 2. Зав'язка. Журден домовляється з учителями про те, що вони підготують балетну виставу, оскільки до нього завітає шановна гостя, маркіза Дорімена, шлюб з якою надав би Журденові право називати себе дворянином. Тим часом учителі

музики і танців посварилися з учителем фехтування, а також і з учителем філософії, бо кожний з них намагався ствердити свій пріоритет, а отже, й право найбільшого впливу на Журдена і його гаманець. Після занять з учителем філософії Журдена оточують кравець та його підручні, які вдягають на нього кумедний костюм, переконуючи, що саме таке вбрання носять модні паризькі аристократи. Журден щедро їх обдаровує.

Дія 3. Розвиток дії. Після сварки з дружиною та служницею, які не можуть збагнути «високих» намірів Журдена стати шляхтичем, з'являється граф Дорант. Через Доранта Журден намагається зблизитися з Доріменою, але насправді Дорант використовує його. Дорант хоче одружитися з Доріменою і бере гроші в Журдена, щоб робити маркізі коштовні подарунки.

Заклопотаність Журдена власними справами намагається використати його дружина, щоб улаштувати шлюб доньки Люсіль з Клеонтом, у чому їй допомагає служниця Ніколь, закохана в слугу Клеонта Ков'єля. Але Журден проти, оскільки Клеонт — міщанин, а він воліє для доньки руки дворянина. Тим часом розпочинається балет, на який з'являються Дорант і Дорімена.

Дія 4. Кульмінація. Під час обіду Журден намагається виявити свої почуття до маркізи, але його люб'язності перериває дружина і проганяє гостей. З'являється перевдягнений Ков'єль, який вихваляє Журдена і розповідає, що в його доньку закохався син турецького султана, що він прийде просити її руки, а заразом збирається посвятити пана Журдена в найпочесніший дворянський сан «мамамуші». Журден радіє, що стане дворянином, і починається комічна церемонія, яку проводять «турки — найняті Клеонтом актори і він сам, вдаючи сина турецького султана.

Дія 5. Розв'язка. Один за одним з'являються всі головні дійові особи — дружина Журдена, донька Люсіль, Дорант, Дорімена — і, дізнавшись, що відбувається, включаються в гру, кожний по-своєму використовуючи обдуреного Журдена. Журден дає згоду на одруження Люсіль з Клеонтом, гадаючи, що видає її за сина турецького султана, Ніколь залишається з Ков'єлем, а Дорант бере шлюб з Доріменою, переконуючи Журдена, що це хитрість, яка дозволить відвернути від його почуттів до Дорімени увагу пані Журден. «От йолоп так йолоп! — характеризує у фіналі п'єси ошуканого Журдена Ков'єль. — Другого такого й у цілому світі не знайдеш!» (переклад І. Стешенко). Комедія закінчується яскравим балетом.

В мольєрівській комедії дотримано класицистичні вимоги: щодо поділу п'єси на п'ять дій з чіткою прив'язкою кожної з них до головних етапів розгортання сюжету; щодо трьох єдностей, адже всі події відбуваються в паризькому будинку пана Журдена (єдність місця), впродовж доби (єдність часу) і зосереджуються навколо особи головного героя (єдність дії). Персонажі п'єси поділяються на позитивних і негативних, у їхніх характерах чітко окреслюється певна домінуюча риса, а головна проблема, що її ставить комедія, має ви-ховну функцію.

Особливості жанру. Комедія Мольєра «Міщанин-шляхтич» за своїми змістовими ознаками належить до жанрової групи високої комедії, тобто до твору, в якому комічність зображуваних ситуацій поєднується з серйозною моральною проблематикою.

Вводячи до комедії численні пісні, танці, музичні інтермедії, Мольєр, проте, не перетворює свою п'єсу на суто балетне дійство.

Усі музично-танцювальні вкраплення в сюжет комедії насамперед доповнюють характеристики героїв, увиразнюючи ті чи інші їхні риси, створюючи необхідний авторові емоційний колорит і водночас пародіюючи тематику і стиль тодішньої салонної літератури. Вбирає до себе мольєрівська п'єса і жанрові ознаки поширених у той час комедії характерів і комедії звичаїв. Якщо в комедії характерів ставилось завдання розкрити морально-психологічний стан героя, то в комедії звичаїв висміювалися традиції, уподобання певного суспільного прошарку.

В «Міщанині-шляхтичі» головний інтерес глядача прикутий не стільки до сюжетної інтриги, яка вмотивовує розвиток подій, скільки до персони самого Журдена, його думок, переживань, а також до загальних норм та правил поведінки двох представлених у п'єсі прошарків тодішнього французького суспільства — буржуа (міщан) і дворян. Є в п'єсі Мольєра і відгуки італійської комедії дель арте та старофранцузького фарсу, зокрема в прийомі введення характерних для цих жанрів паралельних закоханих пар — господарів та їхніх слуг. І всі ці численні й різнопланові жанрові елементи побудови п'єси підпорядковані одній головній меті — створенню комедії, в якій би гармонійно поєднувались професійні художні якості комедійного жанру з високим громадянським покликанням митця — вказувати суспільству на моральні негаразди, які потребують виправлення.

Дон Жуан (повна назва - "Дон Жуан, або Кам'яний бенкет") - комедія в п'яти актах Мольєра, написана в 1665 р. Вперше представлена 15 лютого 1665 р. в театрі Пале-Рояль.

Після заборони в 1664 р. п'єси «Тартюф» Мольєр кидає новий виклик суспільству та духовенству. Він бере популярний у Франції сюжет про Севільського розпусника Дон Жуана і створює на його основі зухвалу за своїм часом комедію звичаїв.

Прем'єра відбулася 15 лютого 1665 р. у парижському театрі Пале-Рояль, але після п'ятнадцяти вистав Мольєр зняв п'єсу з репертура, побоюючись нового скандалу. При житті Мольєра комедія більше не виконувалася на сцені і не публікувалася (перша публікація з цензурними вилученнями датується 1682 р.). Вже після припинення вистав у Парижі було видано пасквіль пана де Рошмона "Міркування щодо однієї комедії Мольєра під заголовком" Камінний бенкет", де автор звинувачував Мольєра в безбожництві та ідентифікував його з заголовним персонажем комедії.

У 1677 р. з ініціативи вдови Мольєра, актриси Арманди Бежар, комедія була зіграна у віршованому перекладенні Тома Корнеля. Ця редакція побутувала на сцені до 1847 р., коли оригінальний мольєрівський текст був повернутий на підмостки в паризькому театрі Комеді Франсез.

У Росії комедію вперше поставив Александрінський театр в Санкт-Петербурзі 5 травня 1816 р. (Дон Жуан - р-н Сосницький, Ельвіра - г-жа Валберхова). Перший переклад комедії під назвою «Дон Жуан, або Кам'яний гість» був виконаний І. Вальберхом в 1816 р.

Сюжет

Акт перший

Сганарель у розмові з конюшим Ельвіри Гусманом лає Дон Жуана, кажучи, що він -

Найбільший нечестивець, якого тільки носила коли-небудь земля, головоріз, собака, диявол, турків, єретик, не вірить ні в загробне життя, ні в святих, ні в Бога, ні в чорта, провідний саме що ні на є скотиняче існування , борів Епікура, справжній сластолюбець, затикають вуха на всі християнські умовляння і який вважає нісенітницею все, у що ми віримо ... (Тут і далі - в перекладі В. С. Лихачова)

З'являється Дон Жуан. Він присвячує Сганареля в секрети своєї мінливості:

... Всі красуні мають право чарувати нас: наше серце належить всім їм по черзі, без винятку, як першої, так і останньої <...> любов до однієї не змусить мене бути несправедливим до інших <...> я кожній віддаю належне, як велить природа ...

Їх перериває раптова поява Ельвіри. Вона звинувачує Дон Жуана в зраді. Дон Жуан цинічно відповідає їй. Ельвіра віщує йому кару Небес. Але Дон Жуан байдужий до погроз, - його займає лише нова любовна пригода.

Акт другий

П'єро хвалиться перед своєю нареченою Шарлотою тим, що врятував з моря двох потопаючих людей, один з яких - вельможний пан. Знатним паном виявляється Дон Жуан, і, щойно побачивши гарненьку селянку, одразу пропонує їй стати його дружиною. П'єро незадоволений, але у відповідь отримує лише ляпаса. Дон Жуан бажає усамітнитися з Шарлотой, але зустрічає Матюріну, до якої теж встиг посвататися. Дівчата влаштовують сварку, але Дон Жуан заспокоює обох, адже кожна з них знає справжню правду. Бродяга Лараме попереджає Дон Жуана, що дванадцять вершників шукають його. Дон Жуан рятується втечею.

Акт третій

Дон Жуан, переодягнений селянином, і Сганарель, переодягнений в одязі лікаря, йдуть через ліс. Дон Жуан пропонує зустрічному жебракові богохульствувати за монету і шматок хліба. Жебрак відмовляється, вважаючи за краще голодну смерть. В далині Дон Жуан помічає розбійників, що напали на дворянина. Він поспішає на допомогу. Врятований дворянин, це дон Карлос, брат Ельвіри. Дон Алонзо вимагає негайно смерті для зрадника, але дон Карлос, в подяку за порятунок, відстрочує дуель. Продовжуючи шлях, Дон Жуан і Сганарель приходять до гробниці командора, вбитого Дон Жуаном. Дон Жуан, сміючись, запрошує статую командора на вечерю. Статуя киває головою.

Акт четвертий

У будинок до Дон Жуана приходить його кредитор, Діманш. Дон Жуан спритно відбивається від нього. Дон Луїс, батько Дон Жуана, переконує сина виправитися, але Дон Жуану слова старого не дають нічого. Ельвіра вже не молить повернутися до неї, але хоча б покаятися і звернутися до Бога. Дон Жуан пропонує залишитися з ним на ніч. З'являється статуя командора і запрошує Дон Жуана до себе на повторну вечерю.

Акт п'ятий

Дон Жуан оголошує батькові про своє каяття, але в дійсності, в його словах лише лицемірство. Він проповідує, що

Лицемірство - модний порок, а всі модні пороки йдуть за доброчесність. За нинішнього часу роль доброчесної людини - з усіх ролей найбільш вдячна і ремесло лицеміра - з усіх ремесел найвигідніша <...> лицемірство - порок привілейований; воно всім затискає рот і насолоджується безкарністю ...

Дон Карлос вимагає відповіді за образу, нанесені Ельвірі. Дон Жуан лицемірно виправдовує все велінням Неба. Дон Жуану з'являється привид у вигляді жінки під покривалом і у вигляді Часу з косою в руці. Привид попереджає, що якщо Дон Жуан не покається, його чекає загибель. Дон Жуан з шпагою кидається на привида. З'являється статуя командора. Блискавка, супроводжувана сильним ударом грому, вражає Дон Жуана. Земля розверзлася і поглинає його; з місця провалу виривається велике полум'я. Залишився один Сганарель зізнається, що йому

Нещасному, після стількох років служби нічого не перепало, крім однієї втіхи: на власні очі побачити, яка кара спіткала мого пана за безбожництво !