17. Спеціальні(вільні) економічні зони(вез)

ВЕЗ – невелика частина національної території з особливо сприятливим правовим режимом, в першу чергу для іноземного капіталу, яка не має тісних зв’язків з національним ринком і орієнтована переважно на розвиток експорту.ВЕЗ – це частина національної території, на якій встановлюється спеціальний митний, податковий організаційно-правовий режим діяльності як для іноземних суб’єктів підприємництва так і для національних.

Класифікація ВЕЗ:

1. За місцем розташування щодо державного контролю:

• Внутрішні(всередині країни);Зовнішні.

2. За характером об’єкта заснування:

• Локальні зони(створені на невеликих територіях);Комплексні зони(значні за розміром та виконують численні функції);

3. За характером з економікою приймаючої країни:

• Інтеграційні;Анклав – створюються на невеликих територіях із незначним спілкуванням з рештою економіки.

4. За функціональним призначенням:

Зовнішньоторговельні – території, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита або з відстрочкою сплати:Вільні порти;Вільні митні зони;Митні склади.Торговельно-виробничі зони – існують у формі експортних виробничих зон де створюється насамперед експортне в-цтво, орієнтоване на переробку власної сировини і переважно складальних операцій та імпортно-орієнтовані, головна функція яких – розвиток імпортно-зовнішніх виробництв.Науково-технічні зони – діяльність цих зон спрямована на розвиток наукового та виробничого потенціалу, досягнення нової інноваційної якості економіки шляхом стимулювання фундаментальних та прикладних досліджень з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у в-цтво.Офшорні зони - це звичайні ВЕЗ, це територія або держава, де гарантовано низькі податкові ставки, відсутній жорсткий контроль за іноземним капіталом, високий рівень комерційної та банківської секретності.

18. Зробіть порівняльний аналіз способів реструктуризації зрвнішнього боргу.

Зовнішня заборгованість - це сума фінансових зобов’язань резидентів перед нерезидентами, що підлягає погашенню в обумовлені терміни.

Способи реструктуризації зовнішнього боргу:

1) списання коштів;

2) викуп боргу;

3) сек’ютуризація боргу;

4) СВОП боргу.

Списання коштів – застосовується у випадках, коли уряд приймаючої країни оголошує про неплатоспроможність (дефолт), коли позичальники мають критичні або близькі до них рівні кредитних ризиків.Це єдиний спосіб реструктуризації боргу,який використовується один раз.

Основні показники зовнішньої заборгованості:

1) відношення зовнішнього боргу до ВВП(40-50%);

2) відношення зовнішнього боргу до річного обсягу експорту(275 %);

3) відношення витрат на обслуговування зовнішнього боргу до річного обсягу експорту(30%);

4) відношення витрат на обслуговування і погашення боргу до річного обсягу експорту(20%).

Списання боргу вважається виправданим, якщо по 3 показниках з 4 має критичний рівень.

Викуп боргу - здійснюється безпосередньо позичальником тоді коли він має достатні золото-валютні резерви, абододатнє сальдо платіжного балансу. Борги продаються з процентом, але процент як правило знижений. Відбувається викуп лише частини боргу.

Сек’ютуризація боргу – означає,що старі облігації замінюються новими у відповідності із схемою даної реструктуризації.

СВОП боргу(капіталізація) – це обмін боргу на акції корпоративного сектора країни боржника або на інші ліквідні активи.

Реструктуризація зовнішнього боргу здійснюється в рамках Лондонського та Паризького клубів кредиторів.

Лондонський клуб кредиторів – це неформальне об’єднання банківських установ.

Паризький клуб кредиторів – це об’єднання представників найбільших держав кредиторів.