58. Суспільний добробут і суспільний оптимум за утилітаристським підходом.

Теорія добробуту стосується вивчення методів організації господарської діяльності, спрямованих на максимізацію багатства. Її прийнято відносити до нормативної економіки, бо істинність цього поняття важко перевірити емпіричними методами. Як правило, поняття "нормативна економіка" і "економіка добробуту" ототожнюються, коли аналіз стосується конкретних щодо оцінення привабливості урядових рішень. За допомогою нормативної економіки оцінюють ефективність різних рішень і пропонують нові, які краще відповідають певним цілям. Головна проблема - вивчити критерії добробуту та визначити, хто має приймати рішення, що впливають на добробут. У теоріях добробуту часто виникали суперечності через неспроможність у повному обсязі простежити наслідки урядових програм, а також через розбіжності в поглядах на природу економіки, цінності й цілі.

Методологічний індивідуалізм є наріжним каменем утилітаристської течії започаткованої теоретиком лібералізму Джеремі Бентамом. З його точки зору суспільні інтереси є лише сукупністю приватних інтересів, а отже добробут суспільства є сумою корисностей, отриманих індивідуумами [3]. Передбачається, що в умовах перерозподілу суспільного продукту втрата одиниці доходу однією особою повинна супроводжуватися меншим скороченням корисності ніж зростання корисності другої особи що отримала додаткову одиниці корисності. Таким чином, на теоретичному рівні може виникнути ситуація коли суспільство погодиться на скорочення доходу найменш забезпечених верств населення, та збільшення доходу більш забезпечених верств, якщо сума корисностей цих верств буде зростати. У реальних умовах, в процесі реалізації соціальної політики та перерозподілу доходу на користь нужденних, можуть виникнути додаткові трансакційні витрати. У такому випадку, якщо сума втрат донорів та трансакційних витрат перевищить корисність що отримують реципієнти, держава може відмовитися від такого перерозподілу. Утилітарний підхід розглядає суспільний добробут як суму добробуту всіх членів суспільства. Принцип перерозподілу доходів ґрунтується на при-пущенні про спадну граничну корисність: для заможних членів суспільства корисність одиниці вилученого доходу спадає в меншій мірі, ніж зростає ко-рисність одиниці додаткового доходу для незаможних. У результаті суспіль-на корисність максимізується, Парето-ефективність досягається за більш рів-номірного розподілу доходів.

58. Суспільний добробут і суспільний оптимум за ролсіанським підходом.

В межах конкуруючої до утилітаризму концепції роулсіанства започаткованої Джоном Ролзом декларуються два головних принципи. Згідно з першим – будь яка особа повинна мати право на базові свободи, які у свою чергу не обмежують аналогічні свободі інших осіб. Держава повинна зберігати нейтралітет у регулюванні суспільного життя обмежуючі свої функції підтримкою базових свобод.

Другий принцип «відмінності» наголошує, що соціальна та економічна нерівність припустима тільки тоді, коли вона є корисною для осіб з найменшими перевагами. Дж. Ролз відзначає, що «соціальні та економічні нерівності повинні задовольняти двом умовам. По-перше, вони мають стосуватися становища і посад, доступних для всіх за умов чесної рівності можливостей; і, по-друге, вони мають бути якнайкорисніші для найменш забезпечених членів суспільства»

Таким чином ролзианська концепція стверджує, що добробут суспільства залежить тільки від добробуту (корисності) найбільш нужденного індивідуума. Будь яке поліпшення стану найбільш забезпечених верств не може компенсувати суспільству найменше скорочення добробуту найменш забезпечених верств. Ресурси від більш забезпечених до найбільш нужденних будуть передаватися заради покращення положення останніх, при цьому трансакційні витрати не приймаються до уваги. Роулзівський (концепція Дж. Роулза) підхід допускає існування нерівнос-ті, щоб не позбавити найпродуктивніших виробників стимулу до праці, але передбачає перерозподіл частини доходів більш продуктивних економічних суб’єктів на користь найбідніших членів суспільства.