1. 24. Основні інструменти вирівнювання доходів у суспільстві.

Суть рішення проблеми бідності

1. Створення умови праці для працездатного населення для поліпшення добробуту працюючих

2. Підвищення соціальних гарантій для істинно нужденних категорій населення

Існують 2 напрямки боротьби з бідністю:

Рішення проблеми бідності на основі встановлення прожиткового мінімуму для всіх членів суспільства. Проблема вирішується за допомогою введення негативного прибуткового податку. Цей податок замінює всі існуючі трансфертні посібники. Негативний податок передбачає встановлення єдиного гарантованого мінімуму доходу, нижче якого дохід сім'ї не повинен падати. Коефіцієнт податку скорочується (регресивна шкала) у міру наближення до гарантованого мінімуму у зв'язку з підвищенням особистого заробітку. Переваги такого підходу - це створення мотивації трудової діяльності, а негативний прибутковий податок замінює безліч різних трансфертних посібників.

Перспективний метод застосовується в США та Японії. Отримання посібників ув'язується із зобов'язанням їх одержувачів зайнятися роботою і навчанням. Скорочується пряме бюджетне фінансування соц. програм і здійснюється перехід до фінансування програм на принципах страхування. Зростає фінансування змішаних благ і сої послуг на принципі платності. Держава встановлює соц. гарантії лише для найбідніших членів суспільства. Доступ бідних верств населення до споживання певних суспільних благ супроводжується компенсаційними виплатами виробникам Отримання соц. трансферту жорстко пов'язано з рівнем доходу одержувача трансферту.

23. Нерівність у доходах та бідність: значення та способи оцінки

Виміряти бідність непросто. Є три основні підходи. Один полягає в оцінці споживання населенням основних продуктів харчування, товарів першої необхідності та одягу. Він самий грубий і не враховує різні рівні споживання. Наприклад, якщо якась азіатська країна з 10-мільйонним населенням виробляє або ввозить 10 млн т рису на рік, то це означає, що на одного громадянина припадає 2,7 кг рису на день. Це немало, про голод говорити не доводиться. Те ж, ймовірно, і в Росії, якщо враховувати весь споживаний картопля, хліб і макарони. Це, звичайно, схоже на показники минулих століть, але саме на підставі реального споживання продуктів і товарів розраховується так званий споживчий кошик і прожитковий мінімум.

Другий підхід - це офіційна статистика доходів і витрат населення, обумовлена ​​державним статистичним органом Росстатом (раніше Держкомстат) на підставі переписів населення, а в проміжку між ними за допомогою щорічних вибіркових опитувань домогосподарств країни. Останній великий таке опитування 44,5 тис. домогосподарств був проведений в 2003 р. ("Національне обстеження добробуту населення і його участі в соціальних програмах" НОБУС; багато оцінки наведені за його результатами.)

Такі статистичні опитування, "міні-перепису", це не опитування громадської думки, вони стосуються тільки фактичної сторони справи - скільки отримуєте, скільки витрачаєте і т.п.

Нарешті, третій підхід - це масові опитування громадської думки, які оцінюють не стільки фізичні показники доходів і витрат, скільки оцінки людей свого матеріального добробуту, матеріальних проблем і способу життя.

.Вимірювання бідності за Аткінсоном та Сеном

Сен розробив показник, який дозволив порівнювати моделі розподілу статків між людьми і вивчати зміни в розподілі добробуту.

Загальним макроекономічним показником бідності здавна вважається частка людей з доходом, нижчим за певну межу бідності у загальній чисельності населення.

Однак з теоретичної точки зору такий показник неточний, бо він ігнорує різні рівні зубожіння серед найбідніших. Як наслідок, навіть суттєве зростання доходів бідняків, не перетнувши встановленої межі бідності, не впливатиме на розмір даного показника.

Для подолання описаних дефектів Сен сформулював п'ять аксіом, з яких вивів формулу індексу бідності: P = H · [I + (1 - I) · G], де H - частка людей за межею бідності, G - коефіцієнт Джині, І - рівень розподілу доходу від 0 до 1. Останні два коефіцієнти розраховуються лише для людей, які перебувають за межею бідності.

Відтак, чим більш нерівномірно розподілені доходи серед бідних, тим вищим буде індекс бідності. Індекс бідності Сена широко використовується серед дослідників, а на основі його аксіом побудовано більшість альтернативних показників.

А. Аткинсон рассматривает один из самых простых подходов к определению абсолют-

ной черты бедности, который заключается в том, чтобы определить набор товаров (х*),

приобретаемых по ценам р. Формула имеет вид:

(1 + h)рх*,

где h – неэффективные расходы или потери, включающие также приобретение товаров,

не входящих в список х*. При определении необходимого набора продуктов питания,

когда физиологические нормы должны служить адекватной точкой отсчета, непросто с

точностью определить х*. Это связано с тем, что невозможно однозначно описать набор и

количество продуктов, необходимых для выживания и существуют сложности, связанные

с расхождениями между рекомендациями экспертов и реальным потребительским пове-

дением. Фактор h предназначен для отражения этого расхождения, но его значение зави-

сит от субъективного суждения исследователя.