8.Функції психіки

Психіка виконує когнітивну (пізнавальну), регулятивну, мотиваційну та комунікативну функції. Когнітивна функція виявляється в активізації всіх пізнавальних процесів при виконанні виробничого завдання. У процесі праці людина сприймає і переробляє інформацію, приймає і реалізує рішення, осмислює різні варіанти дій, використовує засвоєні знання, навички і вміння, прогнозує можливі ситуації, вдосконалює способи діяльності. Регулятивна функція психіки в процесі праці реалізується в станах оптимальної мобілізації резервних можливостей працівника, необхідному рівні його активності, концентрації і спрямуванні пізнавальних процесів та вольових зусиль на досягнення поставленої мети. Мотиваційна функція психіки пов’язана з спонуканням працівника до активності та підтримання останньої на певному рівні. Комунікативна функція психіки в процесі праці реалізується у спілкуванні працівників, яке є основою міжособистісних відносин, способом організації спільної діяльності та методом пізнання людини людиною.

9.Мозок і психіка

Психіка є властивістю мозку відображати довкілля і регулювати поведінку та діяльність людини.

Органом психіки є мозок. Мозок працює рефлекторно.

Рефлекс - це відповідь живого організму на той чи інший вплив, який здійснюється через нервову систему, центральним органом якої є головний мозок. Відповідаючи на зовнішні впливи, організм пристосовується до зовнішнього світу.

Ідеї І. М. Сєченова про рефлекторну діяльність мозку розвинув і експериментально обґрунтував І.П. Павлов. Він розкрив низку закономірностей регулювання мозком взаємодії тварин і людини з навколишнім світом.

Мозок людини - надзвичайно складна система, яка працює як диференційоване ціле. Функції різних його відділів пов'язані з тонкою, мікроскопічною будовою- цитоархітекнонікою.

Психіка і мозок – дві нерозривні сторони єдиного по суті зв’язку психіки з її матеріальними основами. Ми розчленовуємо їх, щоб розкрити внутрішній взаємозв’язок нервової системи, мозку (матеріального субстрату) як механізму поведінки, з самою поведінкою, або діяльністю, яка при цьому здійснюється.

10. Нервова система, її виникнення, удосконалення та роль у розвитку форм відображення у філогенезі.

Нервова система - цілісна морфологічна і функціональна сукупність різних взаємозв'язаних нервових структур, яка спільно з гуморальної системою забезпечує взаємозв'язану регуляцію діяльності всіх систем організму і реакцію на зміну умов внутрішнього і зовнішнього середовища. Нервова система діє як інтегративна система, зв'язуючи в одне ціле чутливість, рухову активність і роботу інших регуляторних систем (ендокринної та імунної).

Філогенез - це процес історичного розвитку виду.

Філогенез нервової системи в коротких рисах зводиться до наступного. У найпростіших одноклітинних організмів нервової системи ще немає, а зв'язок з навколишнім середовищем здійснюється за допомогою рідин, що знаходяться всередині і поза організмом, - гуморальна, до нервова, форма регуляції.

Коли виникає нервова система, з'являється і інша форма регулювання - нервова. У міру розвитку нервової системи нервова регуляція все більше підкоряє собі гуморальну, так що утворюється єдина нейрогуморальна регуляція при провідній ролі нервової системи.

Остання в процесі філогенезу проходить ряд основних етапів:

- сетевидна нервова система

- вузлова нервова система.

11.Механізми відображувальної діяльності на різних стадіях розвитку психіки

1. Сенсорна. Це стадія елементарної чутливості. Характерна для тварин з сітчастою та вузловою нервовою системами (медузи, черви). Механізми відображувальної діяльності – інстинкти (система безумовних рефлексів).

2. Перцептивна. Стадія предметного сприймання. Характерна для ссавців, в яких розвинений головний мозок, забезпечує здатність синтетичного відображення дійсності. Механізми – навички (умовні рефлекси), які дають можливість як відображати ситуацію, так і прогнозувати її.

3. Стадія найпростішої інтелектуальної діяльності. Характерна для вищих тварин (мавпи, дельфіни), забезпечує можливість виконання так званих «двофазних завдань», коли є стадія орієнтування та стадія виконання. Механізми – елементарні мислительні дії, що встановлюють зв’язки та відношення між предметами.

12.Відмінності психіки людини від психіки тварин.

1. Тварина може діяти лише в межах ситуації, яка сприймається безпосередньо, її мотивація завжди біологічна. Людина здатна передбачати події, чинити відповідно до необхідності свідомо, користуватись досвідом, який вироблений людством завдяки мові.

2. Тварини здатні використовувати предмети як знаряддя, але лише люди створюють ці знаряддя та зберігають їх.

3. Полягає у почуттях. Тварини здатні переживати як позитивні, так і негативні емоції, але лише людині властиві «вищі» почуття: моральні, естетичні, інтелектуальні тощо.

4. Розвиток психіки тварин обумовлений біологічними законами, розвиток психіки людини – суспільно-історичними.

Суттєво також зазначити, що в тваринному світі процес спілкування здійснюється за допомогою першої сигнальної системи, а у людей здійснюється за допомогою другої сигнальної системи.

13.Свідомість та її структура. Свідоме та несвідоме в психічній діяльності людини.

Свідомість – це вища, властива лише людині, форма суспільного відображення об’єктивних стійких властивостей та закономірностей довкілля, формування внутрішньої моделі світу, в результаті чого досягається пізнання та перетворення оточуючої дійсності.

Структура свідомості:

1. Відображення навколишнього світу за допомогою пізнавальних процесів (відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, уява). Порушення діяльності цих пізнавальних процесів призводить до розладу свідомості.

2. Розрізнення суб’єкта та об’єкта. Це розрізнення «я» та «не-я», яке відбувається в процесі формування самосвідомості.

3. Забезпечення цілеутворюючої діяльності. Людина розкриває причинно-наслідкові зв’язки, ставить перед собою мету, приймає вольові рішення.

4. Наявність емоційно-оцінних ставлень до дійсності, інших людей, до самої себе. Це визначається системою почуттів людини як стабільних ставлень до дійсності.

Несвідомі психічні явища – це сукупність психічних явищ, станів і дій, відсутніх у свідомості людини, що лежать поза сферою розуму, непідзвітні їй принаймні в даний момент, та не піддаються контролю.

14.«Мова» та спілкування тварин

В тваринному світі процес спілкування здійснюється за допомогою першої сигнальної системи.

Перша сигнальна система характеризується тим, що сигнальну функцію виконують предмети і явища зовнішнього світу, їх різноманітні властивості, які безпосередньо діють на рецептори.

"Мова." запахів — найдавніша, мабуть, з усіх "мов", адже нею й досі користуються тварини, які раніше за інших з'явилися на Землі.

"Мова" звуків. Звуковий код тварин дуже різноманітний. Найчастіше ми чуємо "пташину розмову". Треба розме¬жовувати пісню птахів і сигнали, які вони подають у різних випадках життя.

"Мова" жестів. Рідко звуковий сигнал тварин не супроводжується якимись жестами. А іноді "німа розмова"зрозуміла і без будь-яких "слів".

"Мова" фарб і вогників. За допомогою кольорів тварини ховаються від ворога, лякають його, маскуються, підкрада ючись до здобичі, "говорять".

15.Методи загальної психології.

Категорії психологічних методів за Ананьєвим, який в основу категорії методів поклав ідею завершеного циклу психологічних досліджень:

I. Організаційні методи:

1. Лонгітюдний (тривале дослідження, не менше 3-5 років)

2. Порівняльний (співставлення характеристик декількох груп досліджуваних)

3. Комплексний (усестороннє обстеження об’єкта)

II. Емпіричні методи, або методи збору наукових даних:

1. Обсерваційні (методи спостереження та самоспостереження)

2. Експериментальні (різні види експериментів: природні, лабораторні тощо)

3. Психодіагностичні (опитування, тестування, проективні методики)

4. Праксиметричні (методи аналізу процесів та продуктів діяльності)

5. Біографічні (вивчення життєвого шляху особистості, документації).

III. Методи обробки результатів:

1. Кількісні (на основі математичної статистики)

2. Якісного аналізу (контент-аналіз, розробка типологій, опис випадків).

IV. Інтерпретаційні методи:

1. Генетичний (пояснення результатів в категоріях розвитку)

2. Структурний (характеристика типів зв’язку між окремими компонентами структури).

16.Відчуття, як первинна форма орієнтування організму в довкіллі.

Відчуття – це сенсорні процеси відображення окремих конкретних властивостей, якостей предметів та явищ дійсності в момент їхньої безпосередньої дії на органи чуття.

Фізіологічною основою відчуттів є нервовий імпульс, який виникає при дії подразника на адекватний йому аналізатор.

Анатомо-фізіологічною структурою, в якій відбувається виникнення відчуття, є аналізатор

В організмі функціонує система аналізаторів, які забезпечують формування відчуттів певної якості – зорових, слухових, температурних, м’язових тощо. Аналізатор складається з периферійної частини – рецепторів, провідникових нервових шляхів - та центральної частини в корі та підкорці головного мозку. В рецепторах відбувається перетворення енергії фізичних і хімічних подразників, що діють на організм, у нервове збудження. Провідникові шляхи складаються з нейронів, розміщених на різних рівнях нервової системи, які поєднуть рецепторну периферію з мозковим центром. У центральній частині аналізатора здійснюється основна обробка нервових імпульсів, що надходять з периферії.

17. Фізіологічна основа відчуттів

Фізіологічною основою відчуттів є нервовий процес, який виникає при дії подразника на адекватний йому аналізатор.

Аналізатор - нервовий апарат, який здійснює функцію аналізу і синтезу подразників, котрі прийшли з зовнішнього і внутрішнього середовища організму.

За І.П. Павловим, аналізатор складається з трьох частин:

І) периферичної (рецептора), який є спеціальним трансформатором зовнішньої енергії в нервовий процес;

2) провідникової;

3) центральної, або мозкової.

Фізіологічний механізм відчуттів може бути охарактеризований як механізм умовно-рефлекторної діяльності аналізаторів, що виникає на базі обмеженої кількості безумовних рефлексів.

18.Класифікація та види відчуттів.

Відчуття – це сенсорні процеси відображення окремих конкретних властивостей, якостей предметів та явищ дійсності в момент їхньої безпосередньої дії на органи чуття.

За контактом з подразником: контактні (шкірні, смакові, органічні); дистантні (зорові, слухові, нюхові, вібраційні).

За розміщенням рецептора: інтероцептивні (рецептори розміщені всередині організму); екстероцептивні (рецептори розміщені на поверхні тіла) та пропріоцептивні (рецептори розміщені в м’язах, сухожилках).

19.Загальні закономірності відчуттів.

Закономірності відчуттів визначають умови, за яких стимул досягає свідомості.

Для відчуттів характерні пороги чутливості – характеристика залежності між інтенсивністю відчуттів та силою подразника. Нижній абсолютний поріг чутливості – це найменша сила подразника, яка діючи на аналізатор викликає ледь помітне відчуття. Верхній абсолютний поріг чутливості – найбільша сила подразника, за якої він ще сприймається аналізатором. Диференційний поріг, або поріг чутливості до розрізнення – найменше збільшення/зменшення сили подразника, яке викликає ледь помітну різницю відчуттів. Оперативний поріг – величина розрізнення між сигналами, при якій точність і швидкість відображення досягає максимуму.

Адаптація – пристосування, зміна чутливості під впливом постійно діючого подразника, яка проявляється у зниженні або підвищенні порога чутливості.

Взаємодія відчуттів – зміна чутливості однієї аналізаторної системи під впливом іншої, наприклад, деякі смакові відчуття підсилюють зорові.

Сенсибілізація – підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також систематичних вправ. Спостерігається у людей, які тривалий час займаються певними видами діяльності.

Контраст відчуттів – зміна інтенсивності і якості відчуття під впливом переднього чи супутнього подразника. Розрізняють одночасний контраст (за умови одночасної дії двох подразників), послідовний контраст – внаслідок попередніх відчуттів (наприклад, після холодного тепле здається гарячим).

Синестезія – це виникнення під впливом подразника одного аналізатора відчуттів, характерних для іншого аналізатора (зорово-слухова система, наприклад, під дією музики виникають зорові образи).

20.Властивості відчуттів

1. Якість. Це те, що відрізняє одне відчуття від іншого. Наприклад, кольори та їх відтінки.

2. Інтенсивність відчуття. Це кількісна характеристика відчуття, яка визначається силою подразника та функціональною здатністю рецептора.

3. Тривалість відчуття. Це часова характеристика відчуттів, залежить від строку впливу подразника.

4. Локалізація. Відчуття пов’язані з просторовим розташуванням, вони співвідносяться з джерелами в просторі.

21.Поняття про сприймання.22. Взаємозв’язки аналізаторів у процесі сприймань.

Сприймання (перцептивні процеси) – це психічний процес відображення предметів та явищ дійсності в сукупності їхніх властивостей та частин при безпосередній дії на органи чуття.

ФІЗІОЛОГІЧНОЮ ОСНОВОЮ СПРИЙМАННЯ є умовно-рефлекторна діяльність внутрішньоаналізаторного і міжаналізаторного комплексу нервових зв'язків, обумовлюваних явищ. Суттєво, що у людини результати і процес сприймання опосередковуються другою сигнальною системою, завдяки чому людина усвідомлює предмети, які відображує і регулює формування перцептивних образів.

Фізіологічна природа сприймання – це аналітико-синтетична діяльність кори півкуль головного мозку. Виділяють чотири рівні перцептивної дії: знаходження об’єкта, розрізнення, ідентифікація (ототожнення об’єкта з відомим об’єктом), впізнання (передбачає категоризацію, тобто віднесення предмета до певного класу).