55.Вольова регуляція поведінки

Функцією вольової регуляції є підвищення ефективності відповідної діяльності, а вольова дія постає як свідома, цілеспрямована дія людини щодо подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод за допомогою вольових зусиль.

Вольові якості особистості – відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою.

Вольові якості людини утворюють силу волі особистості.

Вольові якості характеризуються такими параметрами:

генералізованість (поширення якості на різні сфери особистості),

вираженість (інтенсивність прояву якості в певних видах діяльності чи поведінки).

Вольові якості особистості визначають також локуси контролю:

екстернальний (схильність людини приписувати відповідальність за результати своїх дій зовнішнім обставинам),

інтернальний (схильність людини приписувати відповідальність за результати своїх дій власним здібностям, прагненням, цінностям, зусиллям і т.д.).

Вольова слабкість, яка проявляється за межами норми – це абулія та апраксія.

ВИХОВАННЯ ВОЛІ – ЦЕ ПО СУТІ ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В ЦІЛОМУ, А НЕ ЯКОЇСЬ ОДНІЄЇ ЇЇ ЯКОСТІ.

Позитивне значення для виховання волі мають передусім свідомі цілеспрямовані вправи у здійсненні вольових дій, тобто вправи, пов’язані с свідомим прагненням людини навчитися володіти собою, опанувати вольові способи поведінки.

В цілому, виховання волі у людини відбувається як єдиний процес, у якому моменти усвідомлення, переконування і виправлення, набування досвіду взаємопов’язані та взаємозумовлені.

56.Простий і складний вольовий акт.

Розрізняють два типи вольових дій (вольового акту):

1) простий вольовий акт (спонукання до дії переходить в саму дію майже автоматично). Його структура: виникнення спонукання та усвідомлення мети; досягнення мети.

2) складна вольова дія (складний вольовий акт) – безпосередньо дії передує врахування її наслідків, прийняття рішення, складання плану його здійснення. Його структура: мета і прагнення її досягти; усвідомлення ряду можливостей досягнути мети; поява мотивів, що підкріплюють чи відкидають ці можливості; боротьба мотивів і вибір; прийняття однієї з можливостей у вигляді версії прийняття рішення; здійснення прийнятого рішення.

Прийняття рішення і його виконання викликають особливий емоційний стан, а саме вольове зусилля – це форма емоційного стресу, що мобілізує внутрішні ресурси людини (пам’ять, мислення, уяву) та створює додаткові мотиви до дії, які відсутні або недостатні, та переживається як стан значної напруги. В результаті вольового зусилля гальмується дія одних стимулів та підсилюється дія інших. Результат вольового зусилля – це емоційне задоволення, яке переживається як перемога над собою.

57.Класифікація основних вольових якостей особистості.

Вольові якості особистості – відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою.

Класифікація вольових якостей (за В.К. Каліним):

1. Базальні (або первинні) вольові якості. Вони становлять підґрунтя вольових якостей людини. Це енергійність (здатність вольовим зусиллям швидко підвищувати активність до необхідного рівня), терплячість (здатність підтримувати інтенсивність роботи при різних перешкодах), витримка (здатність швидко гальмувати дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення), сміливість (здатність при виникненні небезпеки – для життя, здоров’я чи престижу – зберегти стійкість організації психічних функцій та не знизити якість діяльності; це вміння протистояти страху, ризикувати).

2. Системні (або вторинні) вольові якості. За своєю будовою вони складні і включають в себе інші прояви (емоційні, інтелектуальні тощо). Основні: цілеспрямованість (уміння керуватись загальними стійкими цілями), наполегливість (здатність добиватись мети), принциповість (вміння керуватись стійкими принципами, точкою зору), самостійність (здатність обходитись без чужої допомоги), ініціативність (здатність знаходити нове рішення), рішучість (здатність сприймати обдумати рішення і послідовно втілювати їх в життя), організованість (вміння керуватись визначеним планом).

Вольові якості людини утворюють силу волі особистості.

Вольові якості характеризуються такими параметрами: генералізованість (поширення якості на різні сфери особистості), вираженість (інтенсивність прояву якості в певних видах діяльності чи поведінки).

58. Розвиток та виховання вольової активності

Активність вольового самоствердження розпочинається в підлітковому віці. Для підлітків виховання сильної волі часто виступає як самоціль. Це період складного і суперечливого становлення вольових якостей особистості. Цілеспрямованість, самостійність, рішучість, з якими підліток долає труднощі на шляху до здійснення мети, свідчать про те, що він з об'єкта волі інших людей поступово перетворюється на суб'єкт власної волі.

Виховання волі - це процес виховання особистості загалом, а не певної якості.

59. Абулія. Апраксія.

Абулі́я — порушення волі, часткова або повна відсутність бажань і спонукань до дій. Абулія може бути вродженою (при тяжких випадках олігофренії) або внаслідок вольового зниження при певних психічних захворюваннях (при депресіях, станах ступору, органічних пошкодженнях головного мозку, шизофренії, певних формах наркоманії).

Апраксія— порушення довільних рухів та дій з предметами, що виникають при локальних порушеннях вторинних та третинних полів рухового аналізатора та не супроводжуються елементарними руховими розладами (паралічі, парези, тремор).

Види апраксій:

-Оптико-просторова апраксія,

-Кінестетична апраксія,

-Конструктивна апраксія,

-Кінетична апраксія.

60.Поняття про увагу. Функції уваги.

Увага (атенційні процеси) – це довільно чи мимовільно спрямованість і зосередженість свідомості на певному об’єкті чи діяльності.

Функції уваги:

1. Відбір релевантних (значущих) стимулів, які відповідають потребам людини.

2. Ігнорування (гальмування, знешкодження) побічних, супутніх впливів, які не пов’язані з потребами.

3. Утримання (збереження) зразків діяльності, поки вона не буде закінчена.

4. Регуляція та контроль перебігу діяльності.

Увага не самостійний психічний процес, це динамічна сторона інших психічних процесів.

Фізіологічні основи уваги:

1. Павлов визначив фізіологічні основи уваги через поняття «оптимальний осередок збудження» - коли збуджуються одні клітини мозку, інші гальмуються (людина здатна проявляти увагу до тих подразників, які викликали збудження).

2. О.О. Ухтомський уточнив це поняття і розробив «принцип домінанти» - збудження розподіляється в нервовій системі нерівномірно, кожна діяльність може викликати такі осередки, які відрізняються інтенсивністю та стійкістю. Домінанта – більш стійкий осередок підвищеної збудливості центрів кори головного мозку.

3. Сучасні погляди. Характер протікання уваги пов’язують із загальною активацією діяльності мозку. Механізми, які підтримують тонус кори півкуль головного мозку, пов’язані з такими утвореннями: гіпоталамічна система, гіпокамп, ретикулярна формація, яка знаходиться в стовбурі мозку та підкоркових ділянках і є фільтром для сигналів.

61. Природа уваги. Теорії уваги.

Теорії уваги:

1) Увага як результат рухового пристосування.

2) Увага як результат обмеженості обсягу свідомості.

3) Увага як результат емоції.

4) Увага як результат аперцепції.

5) Увага як особлива активна здатність духу.

6) Увага як підсилення нервової подразливості.

7)Теорія нервового пригнічення.

8) Рефлекторна теорія уваги.

Природа уваги.

Явище уваги породжується об'єктивними причинами, які діють за суб'єктивних умов, наявних у самому організмі. Вони тісно пов'язані з природним пристосуванням організмів до умов існування й утворенням орієнтувальних рефлексів, які спочатку реагують на різкі зміни середовища, але внаслідок нагромадження досвіду, тренувань і розвитку збагачуються більш тонкими й досконалими умовними рефлексами. Орієнтувальні реакції виявляються в установках на чіткіше сприймання нових явищ або тих, що мають певне значення для суб'єкта.

62.Види уваги.

За особливостями об’єктів: зовнішня увага (спрямованість на об’єкти довкілля), внутрішня увага (спрямованість на думки, переживання, відчуття тощо).

За метою: мимовільна увага (виникає незалежно від наміру чи мети), довільна увага (свідома спрямованість і регульоване зосередження на певних об’єктах внутрішнього або зовнішнього світу), післядовільна увага (виникає на основі пізнавального інтересу).

За формою організації: індивідуальна увага (увага суб’єкта на своєму завданні), колективна увага (зосередження уваги всієї групи), групова увага (увага певної частини людей в умовах колективу).

За синхронізацією: передувага (стан підвищеної готовності свідомості до включення в роботу, може виникати як мимовільно, так і під впливом інструкції), випереджувальна увага (цілеспрямований пошук та відбір інформації, який забезпечить реалізацію визначеного плану діяльності), запізніла увага (увага пасивна, виникає повільно, відстає від початку виконання діяльності).