3. Проблема боротьби з міжнародним тероризмом на сучасному етапі.

Тероризм МІЖНарОДНИЙ — явище світової політики, пов'язане із застосуванням крайніх форм насилля, що породжують ефект страху і т. ч. дестабілізують міжнародні відносини. Мета Т. м. як форми політ, насилля полягає в нагні­танні в суспільствах окремих країн й у світовому співтоваристві відчуття страху та невпевненості шляхом проведення терористичних актів. При­чина Т. м. полягає в зростанні міжнар. кри­зових явищ, нездатності міжнар. співтова­риства ефективно регулювати складні міжнар. процеси, встановленні радикальних політ, цілей в умовах разючого дисбалансу в силі. Т. м. є формою асиметричного конфлікту (див. Конфлікт міжнародний), який виявляється в залякуванні і придушенні аж до фізичного знищення політ, супротивників за допомогою збройних засобів. Ця форма характерна як для внутр., так і для міжнар. конфліктів, коли існує велика нерів­ність у співвідношенні сил і більш слабкий суб'єкт не може вести відкриту збройну б-бу. Основним суб'єктом таких конфліктів, як пра­вило, виступають соц. групи, хоча в міжнар. прак­тиці є приклади, коли як суб'єкти виступають соц. прошарки й навіть д-ви (держ. тероризм). До Т. м. вдаються д-ви, орг-цїї, політ, рухи чи інші суб'єкти, коли вони не в змозі відкрито протистояти більш могутньому противнику.

Т. м. ідеологічно вмотивований, за ним стоїть певна політ, мета (якою може бути відплата у відповідь на політ, чи екон. домінування су­перника, залякування його, аби підірвати могут­ність, зокрема морально-політ. потенціал). Він спрямований на підрив внутр. безпеки та ство­рення екстремальних ситуацій серед широких прошарків населення д-ав світу. Терористичні орг-ції можуть діяти як проти того або іншого соц. прошарку в певній д-ві, так і проти самої д-ви з метою реалізації конкретних зовн.-політ, інтересів. Із кінця XX ст. міжнар. практика багата терористичними актами локального масштабу, які були скоєні ісламськими фундаменталістсь-кими групами в арабських д-вах, арабськими й палестинськими екстремістськими угрупован­нями проти провідних країн НАТО. Проявом глобального тероризму стала широкомас­штабна терористична акція ісламської фунда-менталістської групи «Алькаїда» проти США 11.09.2001. Встановлення системи однополяр-ного світу практично виключає виникнення світової війни чи широкомасштабних регіональ­них конфліктів. Натомість така система пород­жує асиметричні насильницькі дії у формі Т. м.

З розвитком світових інтеграційних і дезінтеграційних процесів порушився традиційний баланс сил, що обумовлювався нарощуванням збройних сил США та Радянським Союзом. Старі протиріччя між державами, притаманні біполярній системі міжнародних відносин, знайшли своє нове відображення і дали поштовх процесу етнотериторіальних конфліктів. Вагомими чинниками розповсюдження тероризму є численні міжнародні та регіональні конфлікти. На сьогоднішній день це, насамперед,–арабо-ізраїльський,індо-пакистанський, грузино-абхазький, військове протистояння на території Іраку та інші. Серед регіональних конфліктів можна виділити військові події у Чечні, Боснії, Косово, Таджикистані, Афганістані, в Нагірному Карабаху, Дагестані тощо. Поруч з послабленням конфліктів між лідируючими країнами світу, відносини між якими в період “холодної війни” характеризувались протистоянням блоків та ідеологічним антагонізмом, спостерігається активізація внутрішньодержавних конфліктів. Акти насилля, інтенсивність та масштаби яких стають складовою міжнародних відносин постають тим інструментом світової політики, який здатні використати, як могутні, так і економічно нерозвинені країни світу.

Трагічні події 11 вересня 2001 року в США, “Норд-Осту” та Беслану в Російській Федерації, терористичні акти в Іспанії, на острові Балі, Філіппінах, Узбекистані, Панамі, Ізраїлі свідчать про постійне розширення кола суб’єктів терористичних спрямувань, перехід від індивідуальних замахів одинаків та невеликих груп до все більш системного і масового терору, здійснюваного добре організованими та оснащеними угрупуваннями та формуваннями, тісно пов’язаними з певними політичними силами. Це дає підстави зробити висновок, що тероризм набуває міжнародного характеру, стає довготривалим фактором сучасного політичного життя, відносно стійким суспільним явищем у багатьох країнах. Розростаючі вогнища тероризму, які охоплюють все нові регіони планети і втягують у вир терористичного протистояння широкі маси населення, є переконливим тому підтвердженням, що посягають не тільки на безпеку окремих громадян та держав, а створюють реальну глобальну загрозу. Тероризм стоїть на порозі трансформування в терористичні війни, в зв’язку з чим зростає актуальність своєчасного виставлення заслону можливому поширенню цього явища, створення національних та єдиних міжнародних систем протидії тероризму, які б передбачали комплекс політичних, правових, організаційних та інших спеціальних заходів.

Білет №18

1. Початок Другої світової війни. „Дивна війна” на Заході, „особливі відносини ” СРСР та Німеччини.

2. Берлінські кризи 1948-1949 та 1958-1961.

3. Відносини між Україною та Росією. Стан і перспективи.

1.Початок Другої світової війни. „Дивна війна” на Заході, „особливі відносини ” СРСР та Німеччини.

20 серпня 1939 року Гітлер надіслав особисту телеграму Сталінові, наголошуючи в ній на «нестерпній напруженості» між Німеччиною й Польщею і просячи перенести дату візиту німецького міністра на 22 чи 23 серпня. Сталін телеграфував Гітлерові, що він згоден на 23 серпня.

Ріббентроп поїхав, наділений Гітлером повноваженнями для підписання договору, який набирав би чинності негайно. Це дозволяло дуже швидко провести переговори, що почалися зразу по приїзді Ріббентропа пополудні 23 серпня, а вночі пакт було підписано. Документ складався з двох частин. Першою з них був договір про ненапад, оприлюднений 24 серпня. В ньому заявлялося, що обидві країни хочуть зміцнити справу миру. Вони зобов'язувалися не брати участі в жодному акті агресії одна проти одної, не підтримувати жодної третьої строни, яка розв'язувала б війну проти однієї з них, не приєднуватися до груп держав, ворожих до тієї чи іншої з договірних сторін, проводити взаємні консультації, вирішувати конфлікти між ними тільки шляхом дружнього обміну думками або арбітражу. Договір, що вступав у дію негайно, укладено строком на десять років з автоматичним подовженням ще на п'ять років, якщо жодна зі сторін не денонсує його за рік до закінчення його терміну.

Набагато важливіший був таємний протокол, що складався з трьох основних статей. Стаття 1 відносила до російської зони впливу Фінлядію, Естонію й Латвію «в разі політико-територіальних змін». Литва входила до зони впливу Німеччини. Обидві країни визнавали інтереси Литви щодо Вільна. Стаття 2 визначала межу зон впливу в Польщі по лінії Нарев—Вісла—Сян, і в ній також додавалося: «Питання про те, чи бажано в інтересах обох сторін зберегти незалежну польську державу та як мали б бути визначені кордони цієї держави, може бути остаточно вирішене тільки в перебігу майбутнього політичного розвитку. В усякому разі обидва уряди розв'язуватимуть це питання шляхом дружніх домовленостей». Стаття 3 відзначала «інтереси СРСР щодо Бессарабії». Німеччина заявляла, що не має ніяких політичних інтересів у цьому регіоні.

Пакт Молотова-Ріббентропа розв'язав Німеччині руки для початку WWII, а СРСР дав можливість підготуватись до неминучного конфлікту з Німеччиною. В.Суворов взагалі стверджує, що Сталін планував нападати першим.

Д. с. в. розпочалась 1.09.1939 нападом Німеч­чини на Польщу 3.09.1939 Велика Британія та Франція оголосили війну Німеччині. У квітні — травні 1940 гітлерівські війська окупували Данію, Норвегію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, а в червні — Францію. 10.07.1940 у війну на боці Німеччини вступила Італія, війська якої в серп­ні - вересні захопили Брит. Сомалі, частину Кенії та Судану, вдерлись у Єгипет. У грудні вони були розбиті й у січні-травні 1941 вигнані зі Схід. Африки брит. військами. У квітні 1941 Німеччина захопила Грецію та Югославію, Японія окупувала півд. райони Китаю й півн. частину франц. Індо­китаю. 22.06.1941 Німеччина напала на СРСР (див. «Барбаросса план»). Період війни СРСР про­ти Німеччини під час Д. с. в. отримав назву Велика вітчизняна війна Радянського Союзу 1941-45.

Дивна війна — поширена назва подій на Зах. фронті Другої світової війни періоду з верес­ня 1939 по травень 1940, що характеризувались практ. відсутністю значних військ, операцій як з боку Німеччини, так і з боку союзників — Великої Британії та Франції. Оголосивши війну Німеччині після її агресії проти Польщі, Франція та Британія тримали на кордоні 110 ди­візій, яким протистояли лише 23 нім. дивізії. Однак Париж і Лондон уникали рішучих дій, сподіваючись на укладення миру з Німеччи­ною, обмежуючись війною на морі та заходами псих, тиску на супротивника. Період Д. в. за­вершився з початком масованого наступу нім. армії проти військ союзників 10.05.1940, який призвів до капітуляції Франції 22.06.1940. Сам термін «Дивна війна» був уперше вжитий франц. журналістом Доржелесом у жовтні 1939.

О А. Волошин

Димитров(Вітіігоу)Александр (1959, Софія)-болг. дипломат. Закінчив Техн. ун-т у Софії. 1984-89 — наук, співробітник Центр, ін-ту обчис­лювальної техніки в Софії; 1990-91 — консуль­тант нім. фірми «Мандауш» ООД у Франкфур-ті-на-Майні (ФРН); 1992-97 — ген. представ­ник «СОМ-РАЯЕХ-ВА8Р» у Софії; 1997-98 –голова Ради директорів готелю «Самоков-Боровец», експерт Комісії з питань екон. по­літики в Народному зібранні Республіки Бол­гарія. 1998-2002 — Надзвичайний і Повно­важний Посол Республіки Болгарія в Україні.