- •Дипломна робота бакалавра
- •2.2.3. Флуориметричне вимірювання сіалідазної (нейрамінідазної) активності IgG і (Fab)2 30
- •1. Огляд літератури
- •1.1. Аутологічні антитіла, їх продукція та характеристики
- •1.2. Функціональна активність аутоантитіл у нормі та при аутоімунних захворюваннях
- •1.3. Аутоімунні захворювання
- •1.3.1. Системний червоний вовчак – системна імунопатія
- •1.3.2. Розсіяний склероз
- •1.4. Антитіла із каталітичною ензимоподібною активністю – абзими
- •Полісахарид-гідролізуючі абзими;
- •Абзими, що володіють сіалідазною активністю.
- •1.5. Роль процесів сіалування/десіалування у функціонуванні імунної системи
- •1.5.1. Структура та функції сіалових кислот
- •1.5.1.1. Структура сіалових кислот
- •1.5.1.2. Значення сіалових кислот для функціонування імунної системи
- •1.5.2. Вплив процесів сіалування-десіалування на структуру та функції імуноглобулінів
- •1.5.3. Анти-сіалільні антитіла у нормі та при патології
- •1.5.3.1. Абзими, що володіють сіалідазною активністю
- •2. Матеріали і методи досліджень
- •2.1. Реактиви і матеріали
- •2.2. Методи досліджень
- •2.2.1. Очищення антисіалільних IgG-антитіл із сироватки крові хворих на счв та рс
- •2.2.2. Одержання (Fab)2 антисіалільних IgG-антитіл із сироватки крові хворих на счв
- •2.2.3. Флуориметричне вимірювання сіалідазної (нейрамінідазної) активності IgG і (Fab)2
- •2.2.4. Визначення сіалідазної (нейрамінідазної) активності IgG після ренатурації із пааг
- •2.2.5. Інгібування сіалідазної активності антисіалільних IgG-антитіл інгібіторами клітинних сіалідаз
- •2.2.6. Електрофоретичне розділення білків у пааг.
- •3. Результати досліджень та їх обговорення
- •3.1. Виділення та очистка IgG із сироватки крові хворих на счв та визначення їхньої сіалідазної активності
- •3.2. Виділення та очистка антисіалільних IgG-антитіл із сироватки крові хворих на счв
- •3.3. Дослідження сіалідазної активності та субстратної специфічності антисіалільних IgG-антитіл
- •3.4. Інгібування сіалідазної активності антисіалільних IgG-антитіл
- •3.5. Визначення сіалідазної активності антисіалільних IgG-антитіл, ренатурованих з пааг
- •3.6. Одержання (Fab)2 антисіалільних IgG-антитіл
- •3.7. Визначення сіалідазної активності (Fab)2 антисіалільних IgG-антитіл
- •3.8. Дослідження сіалідазної активності антитіл сироватки крові хворих на розсіяний склероз
- •4. Охорона праці Вступ
- •4.1. Аналіз стану умов праці
- •4.1.1. Характеристика лабораторії
- •4.1.2.Аналіз методів дослідження та характеристика обладнання
- •4.1.3. Характеристика об'єкту дослідження, речовин, їхніх небезпечних властивостей
- •4.2. Організаційно–технічні заходи
- •4.2.1.Організація робочого місця і роботи
- •4.2.2. Санітарно–гігієнічні вимоги до умов праці
- •4.2.3. Заходи щодо безпеки під час роботи з обладнанням, об'єктом дослідження і речовинами
- •4.3. Безпека у надзвичайних ситуаціях
- •4.3.1. Протипожежні та проти вибухові заходи
- •4.3.2. Організація евакуації працівників
1. Огляд літератури
1.1. Аутологічні антитіла, їх продукція та характеристики
Аутологічними антитілами (ауто-АТ) називаються антитіла, які володіють спорідненістю до антигенів власного організму. Перше повідомлення про ауто-АТ було зроблено у 1978 році. Д. Дресер виявив, що у селезінці мишей, імунізованих високими дозами ліпополісахариду, присутня значна кількість клітин, які продукують АТ до власних IgG [14, 64].
Наступними дослідженнями було встановлено, що за характерними ознаками (спорідненістю до аутоантигенів, належністю до відповідних ізотипів та властивістю кодуючих генетичних елементів) ауто-АТ можна розділити на три типи. До першого можна віднести ауто-АТ, що присутні як у організмі клінічно здорових людей, так і у хворих на аутоімунні та інші захворювання. Ці ауто-АТ, головним чином, належать до класу IgM і володіють вираженою перехресною реактивністю (поліреактивністю) щодо ендогенних та екзогенних антигенів різного походження. Характерною особливістю цих ауто-АТ також є низька спорідненість до антигенів (Кd ≥ 10-7 М). З’ясовано, що за продукцію поліреактивних ауто-АТ в організмі клінічно здорових людей відповідає особлива субпопуляція В-лімфоцитів, яка має на поверхні специфічний маркерний білок СD5. Субпопуляція СD5+ В-лімфоцитів (або В-1 В лімфоцитів) за рядом ознак суттєво відрізняється від інших В-лімфоцитів. Встановлено, що СD5+ В-лімфоцити головним чином знаходяться у черевній порожнині, де, крім ауто-АТ класу IgM, продукують також ауто-АТ класу IgA [57].
До другого типу відносяться ауто-АТ, в основі формування яких лежить принцип молекулярної мімікрії [51, 57, 59]. Цей принцип базується на тому, що гіперваріабельна ділянка молекули АТ (паратоп), яка є відповідальною за зв'язування з комплементарною ділянкою антигену (епітопом), розпізнається імунною системою власного організму, як чужорідна (є ідіотипом), і на неї виробляються відповідні анти-ідіотипові АТ (аіАТ). aіАТ є також антигенами і продукують аіАТ до свого ідіотипу (аіАТ другого порядку), які, в свою чергу, є джерелом утворення аіАТ наступного порядку. Взаємодії типу антиген-АТ-(аіАТ)n утворюють систему (антиідіотипову мережу Н. Ерне), яка, як відомо, регулює гуморальний імунітет у ссавців [51]. При такому принципі формування імунної відповіді, очевидно, первинні АТ можуть вважатися «відбитком інформації» (структурною реплікою) будови антигенної детермінанти, тоді як аіАТ першого порядку (а також 3-го, 5-го і т.д.) можуть відображати її структуру (копіюють «внутрішній образ» антигенної детермінанти).
До третього типу можна віднести тільки ті ауто-АТ, які виявлені у хворих на аутоімунні захворювання. Ці антитіла переважно належать до ізотипів IgG і IgA, специфічні тільки до одного із ауто-АГ і мають з ними високу спорідненість (Kd ≤ 10-8 M). Вони не володіють здатністю до зв’язування із структурно-чужорідними антигенами (не є поліреактивними) і є продуктами генів із великим числом соматичних мутацій. Вважається, що ці ауто-АТ є продуктами антиген-направленої селекції [57].