- •Дипломна робота бакалавра
- •2.2.3. Флуориметричне вимірювання сіалідазної (нейрамінідазної) активності IgG і (Fab)2 30
- •1. Огляд літератури
- •1.1. Аутологічні антитіла, їх продукція та характеристики
- •1.2. Функціональна активність аутоантитіл у нормі та при аутоімунних захворюваннях
- •1.3. Аутоімунні захворювання
- •1.3.1. Системний червоний вовчак – системна імунопатія
- •1.3.2. Розсіяний склероз
- •1.4. Антитіла із каталітичною ензимоподібною активністю – абзими
- •Полісахарид-гідролізуючі абзими;
- •Абзими, що володіють сіалідазною активністю.
- •1.5. Роль процесів сіалування/десіалування у функціонуванні імунної системи
- •1.5.1. Структура та функції сіалових кислот
- •1.5.1.1. Структура сіалових кислот
- •1.5.1.2. Значення сіалових кислот для функціонування імунної системи
- •1.5.2. Вплив процесів сіалування-десіалування на структуру та функції імуноглобулінів
- •1.5.3. Анти-сіалільні антитіла у нормі та при патології
- •1.5.3.1. Абзими, що володіють сіалідазною активністю
- •2. Матеріали і методи досліджень
- •2.1. Реактиви і матеріали
- •2.2. Методи досліджень
- •2.2.1. Очищення антисіалільних IgG-антитіл із сироватки крові хворих на счв та рс
- •2.2.2. Одержання (Fab)2 антисіалільних IgG-антитіл із сироватки крові хворих на счв
- •2.2.3. Флуориметричне вимірювання сіалідазної (нейрамінідазної) активності IgG і (Fab)2
- •2.2.4. Визначення сіалідазної (нейрамінідазної) активності IgG після ренатурації із пааг
- •2.2.5. Інгібування сіалідазної активності антисіалільних IgG-антитіл інгібіторами клітинних сіалідаз
- •2.2.6. Електрофоретичне розділення білків у пааг.
- •3. Результати досліджень та їх обговорення
- •3.1. Виділення та очистка IgG із сироватки крові хворих на счв та визначення їхньої сіалідазної активності
- •3.2. Виділення та очистка антисіалільних IgG-антитіл із сироватки крові хворих на счв
- •3.3. Дослідження сіалідазної активності та субстратної специфічності антисіалільних IgG-антитіл
- •3.4. Інгібування сіалідазної активності антисіалільних IgG-антитіл
- •3.5. Визначення сіалідазної активності антисіалільних IgG-антитіл, ренатурованих з пааг
- •3.6. Одержання (Fab)2 антисіалільних IgG-антитіл
- •3.7. Визначення сіалідазної активності (Fab)2 антисіалільних IgG-антитіл
- •3.8. Дослідження сіалідазної активності антитіл сироватки крові хворих на розсіяний склероз
- •4. Охорона праці Вступ
- •4.1. Аналіз стану умов праці
- •4.1.1. Характеристика лабораторії
- •4.1.2.Аналіз методів дослідження та характеристика обладнання
- •4.1.3. Характеристика об'єкту дослідження, речовин, їхніх небезпечних властивостей
- •4.2. Організаційно–технічні заходи
- •4.2.1.Організація робочого місця і роботи
- •4.2.2. Санітарно–гігієнічні вимоги до умов праці
- •4.2.3. Заходи щодо безпеки під час роботи з обладнанням, об'єктом дослідження і речовинами
- •4.3. Безпека у надзвичайних ситуаціях
- •4.3.1. Протипожежні та проти вибухові заходи
- •4.3.2. Організація евакуації працівників
1.5.3. Анти-сіалільні антитіла у нормі та при патології
У нормі антитіла до N-ацетилнейрамінової кислоти не утворюються, оскільки вона є нормальним компонентом клітинних мембран хребетних. В-клітини, клітинний рецептор (IgM) яких здатний до розпізнавання сіалованих гліканів, елімінуються ще в кістковому мозку [43, 45].
Хоча Neu5Gc не синтезується в організмі людини, вона у незначних кількостях надходить із продуктами харчування і депонується у клітинах різних тканин, а також захоплюється бактерією-консументом Haemophilus influenzae. Оскільки ця кислота є генетично чужорідною молекулою, у крові присутня деяка кількість анти-Neu5Gc антитіл, що можуть зумовлювати розвиток хронічного запалення. Ці антитіла належать до різних класів: IgA, IgM та IgG. Споживання червоного м’яса (баранини, свинини, яловичини), багатого на запаси Neu5Gc, підвищує розвиток таких захворювань, як карцинома, макулярна дегенерація, серцево-судинні порушення, що супроводжуються зростанням титру анти- Neu5Gc антитіл та генералізованим запаленням [43, 45, 56].
У статевій системі жінок титри IgG та концентрація компонентів комплементу подібні до таких у сироватці крові. Сперматозоїд, що проникає у статеві шляхи жінки і має на своїй поверхні Neu5Gc, може піддаватися атаці з боку анти-Neu5Gc антитіл, що у особливо великій концентрації присутні в матці. Ці антитіла також здатні уражати клітини ембріона, якщо вони несуть на поверхні Neu5Gc [45].
Антитіла із сіалідазною активністю виявлено при паразитарному ураженні [12, 37]. Вісцеральний лейшманіоз викликаний одноклітинним паразитом Leishmania donovani. Симптомами захворювання є: лихоманка, гепатоспленомегалія, панцитопенія, гіпергамаглобулінемія. У сироватці крові хворих на вісцеральний лейшманіоз виявлено високі титри антитіл, здатних зв’язувати О-ацетильовану сіалову кислоту. Ці антитіла переважно належать до підкласу IgG2 [37].
Людські антитіла, здатні до аглютинації тваринних еритроцитів, були вперше описані у 1920 році у пацієнтів, яким вводили тваринні сироватки. Вони мають назву Hanganutziu–Deicher-антитіл [39]. Пізніше такі антитіла були описані у пацієнтів із меланомою, різними видами карцином, запальними процесами та інфекціями. У подальшому виявлено, що основним субстратом дії цих антитіл є типова сіалова кислота ссавців – N-гліколілнейрамінова кислота (Neu5Gc). Антитіла із аналогічною активністю виявлено при інфекційному мононуклеозі.
Антитіла, що здатні реагувати із пухлино-асоційованими ганліозидами, виявлено як у онкохворих, так і в здорових донорів. Антитіла, специфічні до ганліозидів GM2 та GD2, наявні у сироватці крові хворих на меланому, а також у клінічно здорових людей. Окрім того, у здорових осіб виявлено антитіла до таких гангліозидів, як GM1, GD1a, GD1b, та GT1b. Антигангліозидні антитіла володіють цитотоксичністю щодо пухлинних клітин. Зокрема, мишачі анти-GM2 індукують каспазо-залежний апоптоз клітин лімфоми, меланоми, раку легень [61].
Людський Siglec-14 є трансмембранним білком, здатним до самоактивації, що експресується на поверхні нейтрофілів і моноцитів. Деякі особи не експресують Siglec-14 через генетичний поліморфізм, тому можуть синтезувати анти- Siglec-14 алоантитіла класу IgG при гемотрансфузіях. Існує гіпотеза, що ці антитіла задіяні у розвитку гострих негемолітичних трансфузійних станів та асоційованих із ними легеневих уражень [60].