2.Охарактеризуйте виконавчі органи держави

Кабінет Міністрів України — відповідно до Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.

До системи центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ) України входять міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Викона́вчий о́рган місце́вого самоврядува́ння — створюваний представницьким органом місцевого самоврядування орган, що є підконтрольним і підзвітним відповідній раді, а з питань здійснення делегованих йому повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідному органу виконавчої влади. Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад в Україні є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

У розділі ІІ Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виділені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сферах:

соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку (ст. 27);

бюджету, фінансів та цін (ст. 28);

управління комунальною власністю (ст. 29);

житлово-комунального господарства (ст. 30);

будівництва (ст. 31);

освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту (ст. 32);

регулювання земельних відносин та охорони навколишнього середовища (ст.33);

соціального захисту населення (ст. 34);

Білет 19

1.Політичний лідер як суб’єкт політичного процесу

Особистість як суб'єкт політики - це індивід, що приймає активну і свідому участь в політичній діяльності і надає певний вплив на політичний процес. Щоб стати реальним суб'єктом політики, особистість повинна володіти певним політичним капіталом, мати свої (групові) політичні цілі та інтереси і займатися політичною діяльністю для їх реалізації. Можна виділити наступні варіанти участі (неучасті) особистості в політиці:

активну діяльну участь, коли політика є для особистості професією, покликанням чи сенсом життя;

ситуаційне участь, коли індивід бере участь у політиці, вирішуючи свої особисті або групові проблеми, які виконуючи свій громадянський обов'язок, наприклад беручи участь у виборах або висловлюючи позицію соєю соціальної групи на політичному мітингу;

мотивоване неучасть, як протест проти політики, що проводиться;

мобілізаційне участь, коли примушують індивіда брати участь у тих чи інших суспільно-політичних заходах або події. Така участь є найбільш характерним для тоталітарних і авторитарних режимів влади;

відсторонення від будь-яких політичних подій, небажання брати участь у політичному процесі, обумовлене особистої аполітичністю і пасивністю.

Переважна більшість пересічних громадян має можливість стати (відчути себе) суб'єктами політики лише в певні періоди, наприклад під час виборів, референдумів, політичних демонстрацій та ін. В звичайний час суб'єктивна політична діяльність є монополією професіоналів, які, на думку П. Бурдьє, виробляють і пропонують вибирати громадянам політичний «продукт», відповідає насамперед інтересам монополістів. Тому реальним суб'єктом політики може бути лише особа, що має підтримку певної частини політичної еліти або широких соціальних верств.

У російській політичній системі кількість простих громадян - суб'єктів політики досить обмежена, так як немає достатньо розвинених інститутів громадянського суспільства та відповідної нормативно-правової бази, які б сприяли залученню громадян у політичну діяльність.