7. Скупний попит та сукупна пропозиція.

Сукупний попит. Модель економічного кругообігу дає загальне уявлення про економічну рівновагу. Тому вона не може відповісти на питання, яким чином ринковий механізм забезпечує цю рівновагу. Щоб відповісти на це запитання потрібно уявити все виробництво товарів та послуг як один сукупний товар, тобто як реальний ВВП (національний продукт) і розглянути такі категорії, як сукупний попит і сукупна пропозиція. Сукупний попит (СПо) – це реальний обсяг національного продукту, який економіка має намір закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб. У грошовій (номінальній) формі сукупний попит визначається сукупними витратами економіки на закупівлю товарів та послуг, які складаються із споживчих витрат, валових інвестицій, державних закупок і чистого експорту. Співвідношення між сукупним попитом і сукупними витратами можна виразити формулою: Спо · Ц = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ, де Ц – середня ціна на товари та послуги.

Сукупна пропозиція. Сукупна пропозиція (СПр) – це такий загальний обсяг національного продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку.

Потенційна величина сукупної пропозиції залежить від запасу капіталу та технологічного рівня виробництва. В межах потенційної величини сукупна пропозиція є функцією товарних цін та середніх витрат (СеВ), тобто витрат на виробництво одиниці товару: СПр = f (Ц; СеВ).

У макроекономічній науці немає єдиної думки стосовно форми зв'язків між ціною і сукупною пропозицією. В залежності від того, як ціни впливають на сукупну пропозицію, існують дві моделі: класична і кейнсіанська. Розбіжності між цими моделями випливають із різних уявлень їхніх прихильників стосовно гнучкості цін і зарплати.

Історично першою є класична модель. Фундаментальним положенням класичної теорії є те, що економіка постійно тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу виробничих можливостей економіки. У верхній точці економічного циклу економіка, згідно з класичною моделлю, може дещо перевищувати межу виробничих можливостей, в періоди падіння, вона навпаки досягає параметрів, величина яких набагато менша від межі її виробничих можливостей. Але всі ці коливання є тимчасовими. Ринок володіє механізмом швидко повертати економіку до потенційного рівня виробництва. Головним механізмом який виконує цю роль, є механізм гнучких цін і зарплати.

8. Сукупний попит. Концепція сукупного попиту.

Споживчий попит виступає провідним фактором економічного росту індустріальних країн. Його вплив більше значно в малих країнах, де доволі обмежений потенціал внутрішнього ринку виробничих товарів. Активний споживчий попит створює передумови, щоб збільшити зайнятість, тому що звичайно основна маса робочої сили зосереджена на підприємствах, економічна діяльність яких стимулюється попитом населення. Вони часто мають більш високу трудомісткість в силу їх соціальної та технологічної специфіки.

Структура приватного (особистого) споживання. Основу споживчої попиту складає особисте споживання (63-64%). Придбання товарів та виступає послуг невід'ємною частиною повсякденного життя жителів розвинених країн. Протягом тривалого історичного періоду основну частку споживацьких витрат населення складали продукти харчування і одяг. В Англії наприкінці XVIII ст. вони перевищували 93%, до початку XX ст. - 91, в кінці 30-х років - понад 35% витрат домашніх господарств.

За останні десятиріччя відбулися суттєві зміни у структурі вартості особистих потреб. Щодо скоротилися первинні потреби, у той час як потреби більш високого порядку розширилися. Це призвело до посилення еластичності між попитом й рівнем доходів.

У речової структурі попиту важлива роль належить споживчих товарах тривалого користування, до яких належать предмети домашньої обстановки, побутові електроприлади та радіоелектроніка, автомобілі, книги, коштовності, спортінвентар. Найбільше місце за об'ємом попиту займають автомобілі й побутова техніка, зокрема, персональні ЕОМ. У ряді країн персональні комп'ютери стали масовим споживчим товаром. Переважно вони використовуються для розваг, а також для інформації та розрахунків з домашнього господарства. Найважливішим товаром, поглинає значну частину споживчого попиту, виступає житло.

Висока залежність від споживацького попиту у третинного сектора економіки розвинених країн, в тому числі у зв'язку з тим, що експлуатація товарів тривалого користування неможлива без організації мережі послуг.

Темпи приросту приватного споживання розвинутих країн у 80 - 90-і роки сповільнилися в порівнянні з попередніми десятиліттями. На це вплинули насичення ринку первинних потреб, досягнення досить високого рівня соціально обумовлених потреб а також зміна соціально-економічної ситуації.

Фактори споживчого попиту. Структура і масштаби особистого споживання визначаються рівнем багатства і доходів населення. Для економіки функцію споживання - З виглядає:

С = aW + / 3 Y, де aW - гранична за схильність до споживання національного багатства; (5 Y - гранична за схильність до споживання доходу.

У короткостроковому періоді загальна економічна обстановка відіграє провідну роль у розвиток споживчих ринків. У довгостроковому плані на нього більший вплив чинять зміни у структурі населення і робочої сили, яка визначається віком і пристроєм життя, структурою домашніх господарств, міграцією населення. Найбільший вплив на споживчий попит робить населення віком 25-45 років. У цей період життя людей домашні господарства формуються і досягаються високі доходи.