Отже, можна зробити висновок, що електронна комерція (на відміну від її різновиду Інтернет комерція) існує вже досить давно. Термін «Електронний бізнес» виник практично одночасно з появою ЕОМ у 50-60 роках. Це була епоха «Mainframe-based» програм.

Початком ери електронного бізнесу вважається 1960 рік, коли з’явилась перша система бронювання та продажу квитків на поїзди та літаки - SABRE - Semi Automatic Business Research Environment (напівавтоматичне устаткування для комерційних досліджень). Ця система працювала на базі телефонної мережі загального користування.

У ті ж самі роки почали з’являтися перші форми електронного бізнесу: АСК, АСК ТП і т.д., які булі спрямовані на автоматизацію бізнес-процесів підприємства. Цілком зрозуміло, що для ведення електронного бізнесу або електронної комерції були потрібні засоби електронного обміну, які мали високу вартість, спеціальні стандарти які б регламентували процес електронного обміну і т.і. Більш того, на даному етапі була відсутня така властивість, як загальнодоступність. Тому для розвитку електронного бізнесу та електронної комерції було необхідно розробляти нові стандарти, протоколи, системи, тощо. Отже, розглянемо етапи розвитку систем електронного бізнесу та комерції.

Історія розвитку електронного бізнесу та комерції

Розвиток систем електронної комерції (ЕК) та електронного бізнесу пов’язаний із значною кількістю подій, практично еволюція систем ЕК повторює розвиток комп’ютерних мереж. Тому розглянемо найбільш впливові.

1968 рік.. У США створено спеціальний комітет TDCC (Transportation Data Coordination Committee), головним завданням якого стало погодження 4-х існуючих різних індустріальних транспортних систем, які використовувалися для автомобільного, авіаційного, залізничного та водного транспорту. Результатом роботи цієї комісії була розробка нового стандарту обміну електронними даними між організаціями - EDI (Electronic Data Interchange), який отримав назву - ANSI Х.12 (host-based).

1970 рік. У Англії розпочато пошук універсального стандартного рішення для електронного обміну даними. Однак в даному випадку головна орієнтація цього стандарту була спрямована на торгівлю. Внаслідок цієї діяльності з’явився набір стандартів Tradacoms для міжнародної торгівлі. Саме цей набір стандартів Європейська економічна комісія UNECE (United Nations Economic Commission for Europe) прийняла в якості міжнародних стандартів GTDI (General-purpose Trade Data Interchange standards).

1974 Рік. У сша розпочато випуск пластикових платіжних карт, а також починається розробка системи електронного переказу грошей eft.

1977рік. Офіційне відкриття мережі передачі міжбанківських фінансових повідомлень S.W.I.F.T. (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunication - спільнота всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікації).

Середина 80х. На базі стандартів GTDI розроблено міжнародний стандарт EDIFACT (Electronic Data Interchange for Administration, Commerce and Transport), прийнятий ISO (ISO 9735). В якості транспортного середовища EDIFACT використовується стандарт електронної пошти Х.400 (Х.435).

1992 Рік. Зняття заборони уряду сша на комерційне використання мережі Інтернет. Розробка технології www.

1994 Рік. Створення першої електронної платіжної системи Інтернет - First Virtual.

1996 Рік. Створення відкритого стандарту захищених Інтернет- розрахунків з використанням пластикових карт - set.

В 1997році було розроблено ще один стандарт - OBI (Open Buying on the Інтернет). Цей стандарт декларує принципи, яким повинно відповідати програмне забезпечення для ЕК, які підтримують відкриті Інтернет-стандарти. OBI торкається великого класу питань стандартизації усіх форм взаємодії між організаціями, які беруть участь у повному циклі купівлі - продажу - постачань.

Електронний Ринок та Електронний бізнес

Електронний ринок (ЕР) - в загальному випадку можна визначити як розвиток господарчих процесів на базі Інтернет-технологій (Інтернет- практик) з комерційною формою реалізації - Web-сайтами.

Особливостями електронного ринку є:

• ліквідація неінформаційних посередників, прямий контакт клієнта і виробника (будь-який суб'єкт може торгувати на ЕР);

• можливість формувати в масштабі реального часу будь-які доступні конфігурації виробів за бажанням споживача;

• умови взаємодії для всіх однакові: нові невеликі та агресивні компанії часто можуть на рівних конкурувати з великими і добре відомими;

• мас-медіа електронного ринку - сприятливий для реклами простір, мережний інтерактивний маркетинг серед аудиторії Інтернету.

Розвиток електронного ринку призвів до необхідності змін методів керування підприємствами. Головною метою цих змін є реорганізація та підготовка компанії до особливостей та умов роботи на електронному ринку. Зміни методів керування відбуваються поступово, сьогодні виділяють чотири етапи таких змін:

• Перший етап - Інтернет - це додатковий маркетинговий інструмент. Створюються Web-сайт і база даних клієнтів. Поліпшується лише маркетинговий потенціал компанії.

• Другий етап - Інтернет - це інструмент бізнесу, який здійснює зв'язок постачальника, компанії та споживача. Споживач може управляти складом постачальника і формувати замовлення виробництву.

• Третій етап (найважливіший) - непрофільні функції компанії передаються спеціалізованим фірмам (на аутсорсинг) через Інтернет. Три основні неаутсорсингові бізнес-функції компанії:

• розробка продукту і «ноу- хау»;

• продаж;

• обслуговування клієнта.

Логістика, маркетинг, виробництво (інформаційних продуктів і послуг), управління фінансами - усі ці функції можна передати для аутсорсингу.

• Четвертий етап - конфігурацію продукту цілком формує замовник; комбінація модулів у віртуальну компанію відповідає актуальним запитам споживача. Панування віртуальної моделі фірми конкуренція на світовому ринку.

Традиційні компанії послідовно проходять перші три етапи, інтегруючись в «нову економіку». Інтернет-компанії відразу потрапляють на третій етап, оскільки нічим, окрім «ноу-хау» і клієнтів, вони не обмежені.

Якщо компанія починає роботу на електронному ринку, то вона починає проводити електронний бізнес (електронну комерцію). Поняття електронного бізнесу (e-business) та електронної комерції (e-commerce) часто ототожнюють, але електронний бізнес - більш широке поняття, та включає до себе електронну комерцію як складову частину.

За визначенням ЮНІДО (комісія ООН з промислового розвитку) чотири основні компоненти бізнесу це:

• маркетинг;

• виробництво;

• продаж;

• платежі.

Якщо дві або більше складових реалізуються із застосуванням ІКТ, бізнес є електронним.

Електронний бізнес - (e-business) - це будь-яка ділова активність, що використовує можливості інформаційних мереж для перетворення внутрішніх і зовнішніх зв’язків компанії з метою створення прибутку.

Як ми вже зазначали що електронний бізнес - це більш широке поняття, яке включає до себе декілька інших понять, таких як:

• електронна комерція;

• Інтернет комерція (для її реалізації використовуються тільки засоби мережі Інтернет);

• електронні банки;

• електронна реклама;

• електронне страхування;

• електронна освіта.