Архітектура операційних систем. Механізми і політика.

В ОС насамперед необхідно виділити набір фундаментальних можливостей, які надають її компоненти; ці базові можливості становлять механізм (mechanism).

З іншого боку, необхідно приймати рішення щодо використання зазначених можливостей; такі рішення визначають політику (policy). Отже, механізм показує, що реалізовано компонентом, а політика - як це можна використати.

Коли за реалізацію механізму і політики відповідають різні компоненти (механізм відокремлений від політики), спрощується розробка системи і підвищується її гнучкість. Компонентам, що реалізують механізм, не повинна бути доступна інформація про причини та цілі його застосування; усе, що потрібно від них, - це виконувати призначену їм роботу. Для таких компонентів використовують термін «вільні від політики» (policy-free). Компоненти, відповідальні за політику, мають оперувати вільними від неї компонентами як будівельними блоками, для них недоступна інформація про деталі реалізації механізму.

Прикладом відокремлення механізму від політики є керування введенням-ви- веденням. Базові механізми доступу до периферійних пристроїв реалізують драйвери. Політику використання цих механізмів задає програмне забезпечення, що здійснює введення-виведення.

Керування процесами і потоками. Створення і завершення потоків. Особливості створення потоків

Процедура створення потоків має свої особливості, пов’язані насамперед із тим, що потоки створюють у рамках вже існуючого адресного простору .

Якщо процес створюється за допомогою системного виклику fork (), після розподілу адресного простору автоматично створюється потік усередині цього процесу (найчастіше це — головний потік застосування).

Можна створювати потоки з коду користувача за допомогою відповідного системного виклику.

Під час створення потоку система повинна виконати такі дії.

Створити структури даних, які відображають потік в ОС.

Виділити пам’ять під стек потоку.

Встановити лічильник команд процесора на початок коду, який буде виконуватися в потоці; цей код називають процедурою або функцією потоку, покажчик на таку процедуру передають у системний виклик створення потоку. Під час створення потоків, на відміну від створення процесів немає необхідності виділяти нову пам’ять під адресний простір, тому зазвичай потоки створюються швидше і з меншими затратами ресурсів.

Локальні змінні функції потоку розташовані у стеку потоку і доступні лише його коду, глобальні змінні доступні всім потокам.

Особливості завершення потоків

Під час завершення потоку його ресурси вивільняються ; ця операція звичайно виконується швидше, ніж завершення процесу. Потік може бути завершений, коли керування дійде до кінця процедури потоку; є також спеціальні системні виклики, призначені для дострокового припинення виконання потоків.

Як і процеси, потоки можуть виконуватися синхронно й асинхронно. Потік, створивши інший потік, може призупинити своє виконання до його завершення. Таке очікування називають приєднанням, потоків. Після завершення приєднаного потоку потік, який очікував його завершення, може дістати статус виконання. Під час створення потоку можна визначити, чи підлягає він приєднанню (якщо потік не можна приєднати, його називають від’єднаним — detached). Якщо потік не є від’єднаним (nondetached або joinable, такий потік називатимемо приєднуваним), після завершення його обов’язково потрібно приєднувати, щоб уникнути витікання пам’яті.

Дамо деякі рекомендації щодо розробки багатопотокових програм.

Не можна визначати порядок виконання потоків, не подбавши про його підтримку, тому що швидкість виконання потоків залежить від багатьох факторів, більшість із яких програміст не контролює.

Для потоків не підтримується така ієрархія, як для процесів. Потік, що створив інший потік, має рівні з ним права. Розраховувати на те, що такий потік сам буде продовжувати своє виконання після завершення потоків-нащадків, немає сенсу.

Стек потоку очищається після виходу із функції потоку. Щоб цьому запобігти, не слід, наприклад, передавати нікуди покажчики на локальні змінні такої функції.