7.Єдність людини і природи у повісті-притчі»Старий і море»

Ернест Хемінгуей у повісті «Старий і море» свідомо уникає описів природи, застосовуючи художній прийом «потоку свідомості», внутрішні монологи старого рибалки, які надають твору «ефекту присутності» читача. Рибалка спостерігає, як світяться тропічні водорості у западині завглибшки в сімсот морських саженів; як у вирі, що утворюється від зіткнення стрімкої глибинної течії з урвищами дна, кишить сила-силенна всякої риби; як вихоплюється з води летюча риба, яку переслідує великий морський хижак. Він жаліє тендітних морських ластівок, які залітали далеко в море за поживою і майже ніколи її не мали. Старий рибалка «подумки називав море lа mar, як кажуть іспанською ті, хто його любить». Часто море було для людини суперником, іноді морогом. «Та старий завжди думав про море, як про жінку, про живу істоту, що може й подарувати велику ласку, і позбавити її, а коли чинить щось лихе чи нерозважне, то лише тому, що така вже її вдача». Море для Сантьяго було зрозумілим і рідним, він читав його, як книгу: птах-фрегат вказував на скупчення риб, летюча рибина — на зграю стрімкої макрелі. Рибалка дивився вниз і через товщу прозорої поди бачив «червонястий серпанок планктону й химерні відблиски сонячного світла», «зграйку крихітних рибинок», що вільно плавали серед довгих щупалець медузи; згадував, як колись бачив черепах, які заплющували очі й поїдали медуз разом із отруйними щупальцями. Він жалів тих черепах, бо більшість людей не мали жалю до цих істот. Старий думав: «Адже і в мене таке саме серце, та й ноги-руки подібні до їхніх».

8.Прокоментуйте думку «людину можна знищити,а здолати не можна»(«Старий і море»)

Герой повісті «Старий і море» — старий рибалка Сантьяго — прожив велике життя, сповнене боротьби, радості перемог і гіркоти поразок. Але він ніколи не здавався, боровся до останнього. Далеко в морі він згадує, як одного разу боровся на руках з молодим дужим негром. Добу вони сиділи один проти одного, зчепивши руки, кров виступала з-під нігтів, але Сантьяго не поступився супротивнику і виграв те змагання. Таким же впертим, упевненим у своїх силах він залишився до старості. Сантьяго мріяв зловити велику рибину, найбільшу з тих, що ловив він сам і його товариші. І ось на 85-й день доля зглянулася над старим: величезна меч-риба стала здобиччю рибалки. Та її ще треба було перемогти. Старий свідомий того, що може загинути у цій боротьбі, але не здається. Він об'єктивно оцінює свого супротивника, розуміє, що рибина «не така розумна, як ми — ті, хто вбивають її, зате куди благородніша і спритніша».

9.Відомий письменник,Лауреат нобелівської премії Кавабата Ясунарі-«красою Японії народжений»

 КАВАБАТА ЯСУНАРІ        (1899-1972)        "Красою Японії народжений" лауреат Нобелівської премії з вишуканою простотою відтворював у свої творах красу японської культури. Зі сторінок його творів віє ностальгія за колишнім національним устроєм. Усе змінюється - Японія також намагається стати цивілізованою державою західного зразка. Головною проблемою творів є пошук гармонії людини і природи. Повість "Тисяча журавлів" є вершиною творчості Кавабати Ясунарі. Інші твори письменника: повісті "Танцівниця з Ідзу" (1926), "Веселі дівчата з Асакуса" (1929), "Країна снігу" (1927), романи "Стогін гори" (1953), "Дальня столиця" (1954).  Кавабата Ясунарі - письменник-модерніст, особливості його художнього мислення пов'язані з естетикою дзен - сприйняття світу не через розум, а завдяки природній безпосередності, гармонії з національним довкіллям.  Кавабата - "красою Японії народжений"  (вплив національної етики та естетики на його творчість) Кавабата прожив досить довге життя, написав понад 400 романів, повістей, есе. Він перший японський письменник, якому було присуджено Нобелівську премію (1968) "за письменницьку майстерність, яка з великим почуттям передає суть японського способу мислення". Творчість Ясунарі Кавабата - складна і багатогранна. У молодості він захоплювався неосенсуалізмом (явище японського модернізму). Так з'явилася перша збірка "Наряд почуттів", до якої увійшли 36 оповідань. Використання асоціацій за контрастом, відтворення суб'єктивних відчуттів, "яскравих і повних життя в умовах мінливої дійсності", метафоричність - ці особливості поетики неосенсуалізму притаманні Кавабаті-початківцю. У його оповіданнях "краса - прохолодна і пронизлива", "безсонні ночі нагромаджувалися, як гори". Героєві здається, що "кохану дівчину прибиває до нього хвилею".