Храм Святого Сімейства (1884—1926 р.Р. [2026 р.?])

Див. також Храм Святого Сімейства

Храм Святого Сімейства (Храм Святої Родини)

Храм Святого Сімейства (Храм Святої Родини, кат. Temple Expiatori de la Sagrada Família)  — кульмінація творчості Антоні Ґауді. Цю величну церкву почали будувати ще у 1882 році на пожертви віруючих, хоча сам Ґауді був залучений до проекту лише 1884 р. До самої смерті весь свій час він присвятив цьому будівництву, відволікаючися зрідка на інші проекти, а з 1914 року повністю зосередившися на соборі.

Трагічна загибель архітектора у 1926 р. не зупинила будівництво, воно продовжується й дотепер. Грандіозність задуму можна оцінити лише з того факту, що завершення його планується лише на 2026 рік.

Модель завершеного Храму Святої Родини

Храм Святого Сімейства за задумом мав стати архітектурним втіленням Нового Заповіту, непорушності християнських вірувань. Звідси й глибокий символізм храму. Згідно з проектом, храм має три фасади, кожний з яких має власну назву: західний — Різдва, східний — Страстей Христових, та південний —Вознесіння. Кожен фасад має чотири вежі висотою понад 100 метрів. Всього заплановано дванадцять башт, що символізують кількість апостолів. З трьох фасадів за життя Ґауді майже збудований був лише один. Він має три входи, що символізують Віру, Надію та Милосердя, які прикрашені скульптурними групами за євангельськими сюжетами.

Окрім башт, за проектом Храм увінчується ще чотирма — більш високими — вежами, що символізують чотири Євангелія. Головна дзвіниця Ісуса Христа, увінчана хрестом, матиме заввишки 170 метрів, а друга за висотою дзвіниця Діви Марії — 120 метрів.

34.Архітектура київської русі

За призначенням архітектура поділялась на житлову, культову та оборонну. Пам'яток житлової архітектури не збереглося, але археологічні знахідки свідчать про багатий архітектурний декор будинків заможних верств населення. Археологічні дослідження та літописи дають певні уявлення про особливості міської забудови. Споруди будували із дерев'яних зрубів. В основному, це були двокамерні будинки з житловими приміщеннями, що опалювалися глинобитними пічками, та з холодними сінями — перед входом. Більшість таких будинків мали нижній господарський поверх — підкліть, що трохи заглиблювався у землю. Перші давньоруські храми були дерев'яними, і тому жодної пам'ятки не збереглося. На зміну дерев'яному будівництву у кінці X ст. прийшло кам'яне монументальне зодчество. Цьому сприяли вихід Київської Русі на міжнародну арену, вплив візантійської культури і поширення християнства.

Кам'яні собори в Київській Русі були великою рідкістю і будувалися строго за візантійськими зразками. Візантійські майстри приїздили у Київську Русь і здійснювали тут будівництво. Культові муровані споруди будувалися за системою давньоруської мішаної кладки: чергування цегли-плінфи на вапняному цемяночному розчині з шаром дикого каменю. Інтер'єр культових споруд прикрашали мармуровими колонами, капітелями, мозаїками та фресками.

Перший період[ред.]

Кінець X — 30-і роки XI століття, коли під впливом візантійської будівельної техніки і архітектури зароджується і починає свій розвиток кам'яна монументальна архітектура. Це був час будівельної діяльності Володимира Великого у Києві та його сина Мстислава у Чернігові.

Другий період[ред.]

Охоплює 30 — 50-і роки XI століття. Це був час будівництва Ярослава Мудрого. Розширюється територія міст, зводяться міцні укріплення, створюються ансамблі князівських центрів, будуються палаци, гридниці в Києві, Новгороді, Полоцьку, зводяться великі собори. Головною особливістю споруд стає об'ємнопросторовий центричний характер їх композицій і багатоповерхове завершення.

Третій період[ред.]

Друга половина XI — початок XII століття, коли будуються храми, які найбільше відповідають потребам і канонам православної церкви та з'являються місцеві архітектурні школи. При всіх технічних і художніх особливостях, архітектура Київської Русі в ці часи мала вплив традицій середньовізантійської архітектури, так само як і інші країни Східної Європи.

Четвертий період[ред.]

Охоплює 20-80-ті роки XII століття. У цей період остаточно формуються місцеві архітектурні школи, простежується певний відхід від візантійських традицій будівництва. Споруди будуються у романському стилі. П'ятий стильовий етап — кінець XII ст. — 30-ті роки XIII ст. В цей час у композиціях споруд зодчі звертаються до традицій, що йдуть від народних джерел. Пізніше ці традиції відіграють значну роль у формуванні національних рис української ренесансної та барокової архітектури. Церква стає не тільки храмом, а й окрасою міста. Розвивається будівельна техніка, виникають нові конструктивні прийоми.

Загалом у мистецтві Київської Русі, як і в мистецтві Західної Європи, архітектурі належало провідне місце. Живопис, різьблення по каменю, художнє лиття перебували у залежності від архітектурно-художнього задуму.

35.найвідоміші культові споруди київської русі

Софія київська києво Володимир ярослав мудрий

1011 1037 укр барокко

Це́рква Успі́ння Пресвято́ї Богоро́диці Десяти́нна (Десятинна церква) — церква, зведена в Києві наприкінці X ст., що вважається першою кам'яною церквою Київської Русі. Залишки фундаменту Десятинної церкви разом із містом Володимира є памяткою національного значення^[1].

986 996

печерська лавра

Успе́нська Ки́єво-Пече́рська ла́вра  — одна з найбільших православних святинь України, визначна пам'ятка історії та архітектури, а також діючий монастир Української православної церкви Московського патріархату зі статусом лаври.

Монастир заснований у 1051 році за князя Ярослава Володимировича монахом Антонієм, як печерниймонастир. Вважається одним з перших монастирів на Русі, що поклав початок руському чернецтву. 

36.софіївський собор

Собор святої Софії — Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський Собор — християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури та монументального живопису 11—18 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії.

Міститься на території Софійського монастиря i є складовою Національного заповідника «Софія Київська» (крім собору, до цього заповідника належать Золоті Ворота, Андріївська церква, Кирилівська церква в Києві та Судацька фортеця).

Собор як головний храм держави відігравав роль духовного, політичного та культурного центру. Під склепінням Св. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.

У «Повісті минулих літ» заснування Софійського собору значиться під 1037 роком. Натомість в Новгородському літописі ця подія позначена 1017 роком. У всякому разі, засновником собору літописні джерела визначають київського князя Ярослава Володимировича (Мудрого). Інші джерела дають можливість пов 'язувати заснування собору з іменем Володимира Великого. Сучасник будівництва собору митрополитІларіон Київський у своєму «Слові про Закон і Благодать», згадуючи Софійський собор, говорить, що в його створенні Ярослав завершив справу свого батька Володимира, а німецький єпископ Тітмар Мерзебурзький (пом.1018) згадує під 1017/18 рр. функціонуючий Софійський монастир у Києві. Останніми роками набула популярності гіпотеза про заснування Софії Київської князем Володимиром. Доктор історичних наук Надія Нікітенко, підтримана кандидатом історичних наук Вячеславом Корнієнком, висунула гіпотезу, що храм закладено 4 листопада1011, а освячено 11 травня 1018, тобто його спорудження розпочав Володимир Великий, а завершив Ярослав Мудрий. Ця концепція побудована на підставі нової інтерпретації світських фресок та знайдених на фресках собору графіті, датованих 1018/21, 1019, 1022, 1023, 1028, 1033 і 1036 роками, а також на підставі свідчень Іларіона та Тітмара^[1].

Ця гіпотеза дискутується^[2][3], але її знайшли достатньо переконливою для святкування у 2011 р. 1000-річчя заснування Софійського собору^[4]. Цей ювілей відзначили на міжнародному і загальнодержавному рівнях за рішенням ЮНЕСКО і за Указом Президента України^[5].

Храм присвячено Софії — Премудрості Божій. Це одна з найскладніших абстрактних категорій християнського богослів'я, що має багато тлумачень. За апостолом Павлом, Софії символічно відповідає іпостась Христа — втіленого Слова Божого. Тільки пізніше, коли поширилося ототожнення Софії з Божою Матір'ю, храмове свято київського собору перенесли на 8 (21) вересня — день Різдва Богородиці. Художній образ Софійського собору мав втілити багатогранний зміст, вкладений у цей символ. Це пояснює його грандіозні розміри та надзвичайно ускладнена структура. Загально кажучи, інтер'єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, а зовнішній вигляд — образ Граду Божого — Небесного Єрусалима.

Реконструкція (макет) первісного вигляду Софійського Собору

За багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови.

Київський Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. Загальна ширина храму — 54,6 м, довжина — 41,7 м, висота до зеніту центральної бані — 28,6 м. Собор має 5 нав, завершених на сході апсидами. Він увінчаний 13 верхами з банями, покритими свинцевими листами, що утворюють ступінчастий пірамідальний силует, і оточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній має два яруси. Довгий час вважали, що галереї прибудовані до собору пізніше, але дослідження останнього часу довели, що вони пов'язані єдиним задумом і виникли водночас. Тільки хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до середини XII ст.

Стіни викладені з великих природних каменів — граніту й рожевого кварциту, ряди яких розділені рядами пласкої цегли — плінфи. Мурування виконували на рожевому вапняно-цем'янковому розчині. Первісно собор не був зовні потинькований і побілений.

1051 - на київський престол в соборі висвячений митрополит Іларіон.

1054 - в соборі похований Київський князь Ярослав Мудрий.

1055–1062 - собор розбудовував Великий князь Київський Ізяслав Ярославич.

1093 - в соборі поховали князя Всеволода І.

1113 - в соборі коронували Великого князя Київського Володимира ІІ Мономаха

1125 - в соборі поховали Володимира ІІ Мономаха

Софійський кафедральний собор, початок 1910-х років

1154 - в соборі відбувся похорон князя В'ячеслава.

1169 - Київ захопив і зруйнував владимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, який забрав із Софії всі золоті речі та церковні реліквії, зокрема, ікону Пресвятої Богородиці.

1240 - під час зруйнування Києва ханом Батиєм Софіївський собор встояв, але був пошкоджений і пограбований.

1375 - собор ремонтував митрополит Кипріян.

1416 - Київ розграбував і спалив хан Едігей, у 1482 — кримський хан Менглі-Гірей.

1497–1577 - собор залишався без догляду.

1577 - Богуш Гулькевич-Глібовський своїм коштом відремонтував собор.

37. Храм складається з трьох частин: притвор (інакше званий «трапезна частина храму» - у небогослужебное час там встановлювалися столи (за -грецьки «стіл» буде називатися «трапеза»), і християни там куштували їжу), власне храм (основна частина храму, в якій стоїть більшість віруючих під час молитви) і вівтар (особливо священна частина храму).

 Найдавніша та найпоширеніша концепція — це розуміння Церкви якКовчега, у якому світ спасається від потоку спокус. Попри це, більшість православних церков прямокутні за формою. Інший популярний вигляд, особливо для церков з великими хорами — хрестоподібна форма. Архітектурні зразки можуть варіюватися у формі та за складністю, іноді вони включають каплиці, розташовані навколо головної церкви, або потрійні вівтарі (Літургія може служитися лише один раз на день на одному вівтарі), але загалом, символічне значення церкви залишається тим самим.

38.Види давньоруського життя

Питання житлобудування є одним з найголовніших питань

для характеристики матеріальної культури населення країни.

Це питання є важливим і для населення Київської русі, зокрема

Західного Поділля, у давньоруський час. давньоруські житла Х–

Хііі ст. поділяються згідно з прийнятою типологією1

на напівземлянки

(глибиною від 0,8 до 1,5 м), землянки (глибші за 1,5 м) та наземні

будинки (від 0,2 до 0,8 м). наземні будинки можуть бути на підклітях

(заглиблена напівземлянкова частина житла, яка слугувала для

господарської та ремісничої діяльності).

для населення Західного Поділля Х ст. найбільш характерними

були напівземлянки, яких було 80%, та землянки (20%), Хі – початку

Хіі ст. – напівземлянки (64%), землянки (36%), для другої половини

Хіі–Хііі ст. – наземні житла (63%), з них наземні житла на підклітях

складають 25%, рідше трапляються напівземлянки (37%). Питання

кількості наземних жител на підклітях лишається відкритим. для

статистики автор вибрала лише ті житла, що мали в котлованах не

лише незруйновану стаціонарну піч, але й розвали печей, що впали з

верхнього поверху.

типовим житлом була напівземлянка або землянка переважно

каркасно-стовпової конструкції, але зустрічалися й зрубні заглиблені

житла. такі житлові споруди в комплексі з характерними для слов’ян

опалювальними пристроями та керамікою є добре датованими і

чітко прослідковуються з V до іХ ст.2

вони зберігається і в наступних століттях аж до першої половини Хіі ст. на межі Хіі–Хііі ст. різко

міняється конструкція не тільки жител, але й опалювальних споруд.

всього опрацьовано 40 жител Х–Хііі ст. (рис. 1, таблиця 1).

спільними рисами всіх типів жител Х–Хііі ст. є підквадратна або

підпрямокутна форма котловану, обов’язкова присутність в одному з

кутів печі для приготування їжі та опалювання споруди, переважно

у всіх випадках наявність стовпових ямок по периметрах стін від

каркасно-стовпової конструкції стін, вхід та господарські ями-

погреби.

житла Х ст. (рис. 2) є землянками квадратної або прямокутної

форми, стовпової (рідко зрубної – городниця і, ур. богит, житло

1, бакота, ур. на Клині, житло 39) конструкції, розмірами від

2,2×1,9 м до 3,2×3,2 м, площею від 4,2 до 10,2 м2

, глибина від денної

поверхні 1,2–1,6 м. опалювальними пристроями та пристроями для

приготування їжі в цих житлах були традиційні печі-кам’янки, які

займали переважно північний – північно-східний кути. розміри печей

складають від 1,1×0,70 до 1,3×1,55 м, площа 0,77–2,0 м2

, висота 0,4–

0,7 м, розміри черенів 0,5×0,3–0,8×0,4 м. розміри печей пропорційні розмірам жител. житло невеликого розміру (Крутилів VI, житло 1,

площа 4,4 м2

) обігрівається піччю площею 0,77 м2

, 1 м2

якої обігріває

5,7 м3

житла. житлу площею 10,2 м2

відповідає піч площею 2,0 м2

, 1 м2

якої обігріває майже такий об’єм житла (5,1 м3

). Печі підквадратної або

підпрямокутної форми будувалися на дні котловану. Конструктивно

в печі виділяються черінь, бокові та задня стінки, склепіння. Черені

переважно глиняні, але зустрічаються викладені кам’яною плиткою.

склепіння під час досліджень зазвичай не зберігається. нечисленні

випадки збереженого склепіння фіксуються лише тоді, коли для

нього (склепіння) використовували такі ж великі несучі плити, що і

для бокових та задньої стінок печі3

. будівництво печей починалося з

підготовки площадки в одному з кутів житла (переважно північному).

Площадку ретельно вирівнювали, приблизно за 0,80 м від бокової і

задньої стінок. По периметру підготовленої плями ставили на ребро

великі кам’яні плити. в конструкцію основи бокових та задньої стінок

також ставили великі камені. щілини між облицювальним камінням

заповнювали дрібним камінням, інколи битими черепками. найбільш

масивними будувалися задні стінки. Зазвичай під час дослідження

жител печі відстоять від стінок котловану на 0,20–0,30 м, що свідчить

про існування дерев’яної обшивки котловану, на яку спиралися

задня і зовнішня бокова стінки опалювальної споруди.

39.житло українців в минулому

Первинною формою давнього житла були землянки і напівземлянки. Як

підтверджують археологічні розкопки, це досить прості конструктивні

споруди, зведені на невеликій глибині й навершені похилим чи двосхилим

дахом. Релікти таких будівель довгий час зберігалися в глибинних

поліських селах; до речі, саме тут і досі законсервувалися окремі форми

давнього житла – переростання землянок в однокамерне житло. Скажімо, зі

зведенням стін “у зруб” первинною формою було шестигранне в’язання

кутів. Воно можливе лише тоді, коли стіни зводили з неколотих, тобто

суцільних деревин, кінці яких скріплювали в замок з виступами. Такі

технологічні прийоми археологи разом з етнографами відкрили нещодавно

при дослідженні Золотих воріт у Києві. Ця техніка частково й дотепер

збереглася в традиційному поліському житлі.

Оселя, як правило, була однокамерною і опалювалася “по-чорному” – дим з

печі виходив безпосередньо в помешкання, піднімався до стелі (“висів”).

Це зумовлювалося кількома причинами: в такий спосіб краще зберігалося

тепло, проводилася своєрідна дезинфекція помешкання. Приміщення час од

часу провітрювали “воловими вікнами”. Невеличкий отвір, що пізніше

перетворився на вікна, регулювався засувною дощечкою; при потребі її

можна було відкрити, щоб надходило свіже повітря й світло.

Житлові умови в давніх однокамерних житлах були, м’яко кажучи, не з

кращих. Люди нерідко хворіли на легені (одушшя), запалення очей тощо.

Тому з часом мусили з’явитися вивідні димоходи в стіні, а згодоам і

комини. Та, проте, основний тип житла довгий час залишався традиційним.

У цьому можуть переконатися численні відвідувачі музеїв народної

архітектури та побуту в Києві, Переяславі-Хмельницькому, Львові та

Ужгороді.

У цьому

районі переважали каркасні та зрубні хати. Будівельним матеріалом були

солома, очерет, лоза, почасти камінь. На Уманщині до початку нашого

століття широко користувалися настінним розписом. Дахи на хатах мали

чотирисхилу форму з “дармовисом” – довгим виступом стріхи на причілку,

під яким зберігали господарське начиння, у тому числі й мажі.

40. Стебка — це дерев'яна наземна споруда зрубної конструкції, яка має глиняну долівку та дерев'яну стелю.

Стебка зазвичай опалювалась взимку і служила приміщенням для приготування їжі тваринам, зберігання трав та інших продуктів, які потребували тепла. Зараз це назразок складу тощо. Стебка була поширена в північних районах України. В різних областях вона мала відмінності у побудові. Більш детально познайомитись зі стебками та побачити їх вигляд можна у музеї «Архітектури та побуту України».

• По́куття, також покуть — куток в українській селянській хаті, розміщений по діагоналі від печі, та місце біля нього.

Кліть — прямокутний дерев'яний зруб, утворений покладеними один на одного вінцями з колод. Широко застосовується у дерев'яній архітектурі. Кліттю також називають неопалювану частину хати.

Дармовис-  прикраса, що підвішувалася на ланцюжку, чи мотузці. 

41.Російський класицизм

Видатні російські архітектори, такі як М. Козаков, І. Старов, А. Вороніхін, А. Захаров та інші, створили в кінці XVIII століття велику кількість споруд переважно громадського призначення, в яких поступово об’єднались риси нового стилю класицизму. В його основу російські архітектори поклали естетичні погляди античності на красу і гармонію цілого й частини. Вони застосували ордерну систему, побудовану на модульності і масштабності. Найвизначніші твори архітектури класицизму в Росії — будинок Пашкова і будівля сенату в Москві, Адміралтейство, будинки Головного штабу та Біржі в Петербурзі, численні споруди в царських і поміщицьких маєтках під Москвою, на Україні: в Одесі, Полтаві, Сокиринцях, у Качанівці та інші.

Великим досягненням російських архітекторів періоду класицизму, особливо А. Захарова та І. Старова, була розробка та практичне впровадження у життя будівництва за типовими проектами адміністративних, житлових та господарських будівель. Ці проекти, розроблені кращими зодчими, сприяли піднесенню рівня архітектури окраїн, а також впровадженню єдиних стильових прийомів.

Прикладом вдалого застосування таких проектів на Україні є Кругла площа (нинішня Жовтнева) у Полтаві.

Другою рисою класицизму, яка була виявом його прогресивності, є ансамблевість забудови. Чудові ансамблі створили російські зодчі в Петербурзі. Назавжди залишаються в пам’яті ансамбль стрілки Васильєвського острова з його монументальною спорудою Біржі і двома гігантськими колонами-маяками (арх. Т. Томон), які немов пов’язують масивну будівлю Біржі з величезними просторами повітря і Неви.

Створюючи ансамблі поміщицьких маєтків, зодчі вміло поєднували архітектуру будинку з малими формами, парковою скульптурою, водоймищами та самою природою, яка ставала активним елементом ансамблю.

Але були в стилі російського класицизму й інші риси, які привели кінець кінцем до занепаду, внутрішнього спустошення стилю. Річ у тім, що в класицизмі співіснували в діалектичній єдності два елементи, дві ідеї. З одного боку, прогресивні зодчі відбили в своїх спорудах прогресивні тенденції до свободи і гуманізму, до розквіту національної культури, які були особливо підсилені патріотичними і демократичними настроями періоду першої Вітчизняної війни. Ці ідеї знайшли свій вияв у повстанні декабристів, у творчості Пушкіна та Грибоєдова, Герце-на та Огарьова. З другого боку, в класицизмі відбилась ідея абсолютизму. Класицизм найбільш відповідав суворій монументальності імперської ієрархії царського самодержавства. Будівництво у всіх містах Російської імперії будинків з традиційними портиками і колонадами відповідало ідеалам дворян та крупних землевласників Росії.

Були в класицизмі і внутрішні творчі протиріччя. Архітектурні форми класицизму, особливо колони, портики, мало відповідали новим вимогам та будівельним матеріалам. Так, наприклад, колони будівель часто-густо робились з цегли або дощок, які штукатурились під білий камінь. Вони стали декоративним елементом, який втратив свою доцільність. На естетичні смаки почали вже впливати нові матеріали. Наприклад, метал, з якого побудовано перші металеві мости. Не відповідала ордерна побудова фасаду збільшенню поверхів будинків.

42.???????????????????????

43. Артинов

Всього, за даними архітектора та краєзнавця Людмили Денисової, у місті Вінниці збереглося понад 30 будинків, створених за проектами Григорія Артинова. З'ясовано, що перший міський архітектор брав участь у будівництві до 40 муніципальних проектів міста, хоча і ця цифра не є остаточною.

У 1900 році архітекторові доручають проектування Вінницької жіночої гімназії. У 1903 році будує нову синагогу. Артинов проектував будинки «прибуткового» типу — це 2-х, 3-х поверхові житлові будівлі, де на 1 поверсі були приміщення для магазинів. Міська бібліотека імені Гоголя збудована в 1902-1907. Лише протягом 1910 року за проектом архітектора були побудовані: церква Воскресіння Христова на православному кладовищі (нині храм по Хмельницькому шосе, 5), міський театр, шість будинків по центральній вулиці, нині Соборній. Будинок міської Думи був збудований у 1911 році, зведений у формах класицистичних, із застосуванням модернізованих елементів архітектури Ренесансу й ампіру (частину приміщень орендує торговельно-промислова палата; з 2009 р. заплановано на повернення із державної до комунальної власності міста). Для цієї будівлі архітектор сам займався внутрішнім облаштуванням і підбирав меблі.

Брав архітектор участь у проектуванні водопроводу і електрики. Не обійшлося без нього і будівництво трамвая в 1913 році.

Готель Савой, споруда 1912

Сьогоднішнє архітектурне обличчя міста досить важко уявити без таких споруд, як готель «Савой»(будівля 1912 року), міський театр (1910, перебудований у 1948-1950), Свято-Воскресенська церква (1910), приміщення 2-ї школи (1900, колишня жіноча міністерська гімназія), Вінницька торгово-промислова палата (1911, колишня міська Дума), будинок судових установ (1911, колишнє приміщення окружного суду та міської управи), магазин «Лікарські рослини» на вулиці Соборній (будинок Райхера) тощо.

Чимало зробив архітектор Артинов і при новій українській владі у місті Вінниці, ставлячи на службу людям свої багатющі знання та досвід. Зокрема, у вересні 1919 року він разом із групою однодумців заснував «Товариство добробуту міста Вінниці». До його завдань входили: «правильне забудування міста, упорядкування каналізації, розширення водопровідної сітки, використання енергії Буга, улаштування скотобоєнь та інші».

44.

Абака — верхня плита капітелі колони класичних ордерів, підкладка під архітрав.

Балюстра́да (італ. balaustrata, фр. balustrade) — невисока наскрізна огорожа балконів, терас, галерей, сходів або дахів, яка сформована з ряду фігурних балясин чи стовпчиків, вгорі з'єднана горизонтальними перилами, плитою, а внизу спирається на цоколь у вигляді бруса, що може бути оформлений різними обломами.

База (синонім — підошва) — основа, підніжжя колони. Складається з наступних елементів: