16. Сутність універсалістської (лінійної) концепції історико-культурного процесу.

• Вони наголошували на єдності процесі розвитку куотури, на тому, що всі народи мають єдину історію, то що людство має єдину долю.

• Їм притаманний поділ історії на періоди, уявлення про лінійне її спрямування.

Гесіод поділив історію людства на 5 віків: Золотий, Срібний, Мідний, Героїчний, Залізний.

Такий підхід притаманний і християнській історії, зокрема в Старому завіті ідеться про 4 світові царства, які послідовно змінювали одне одного. Це загально визначена історична схема аж до доби Відродження. З 17 ст. утверджується запропонована раніше гуманістами періодизація: Античність – Середньовіччя – Новий час.

В Новий час лінійна схема домінує.

Відомий просвітник Монтеск*є:

Полювання – Скотарство – Цивілізація.

В 19 ст визнання здобула триступенева періодизація Мограна: Дикунство – Скотарство – Цивілізація.

В 20 ст. лінійна схема представлена, в першу чергу, марксизмом, а також концепцією «вістового часу» Карла Ясперса.

Гесіод, Есхіл, Монтеск*є – представники лінійного підходу.

Первісна культура – Рабовлясницька – Феодалізм – Буржуазна- комуністична.

Критикували марксизм не тільки за утопічність, нездійсненність побудови ідей комунізму.

На Зх. найбільш відомим представником лінійної концепції був Карл Ясперс. В своїй роботі «Зміст та призначення історії» пише про те, що людство має єдине походження та історію.

17. Концепція «вісьового часу» к. Ясперса.

Вісьовий час припадає на 5 ст. до н.е., а точніше цей процес триває від 8-2 ст до н.е. Саме в цей час з*являється сучасна людина в своїй дух. Відкритості до світу. Саме тоді людина осягнула головні дух. Домінанти свого буття.

Людина усвідомила жах світу, власну безпомічність. Людина шукає абсолют в глибинах трансцендентного( невидимий, невідчутний) світу. Саме тоді з*являються ті категорії, якими ми мислимо сьогодні. Саме тоді жили Будда, Конфуцій, Лао-Дзи, Платон, Архімед, трагіки.

З цього часу людська історія стає універсальною, загальною. Критикуваль Ясперса за те, що він ніби не врахував роль християнства в духовній історії людства. Центральною новою ідеєю, внесеною ним в розуміння історичного процесу, виступає концепція «осьового часу» — певного смислового ядра людської історії. Осьовий час - одне з ключових понять у культурологічному світогляді К. Ясперса; своєрідна гуманістична революція, зокрема, період з 800 до 200 р. до н. е., коли визначились ціннісні орієнтири, масштаби та проблеми всього майбутнього розвитку світової цивілізації. Осьовий час - період покладання духовних основ сучасного людства, започаткування спільної, всесвітньої історії. В цей період у трьох осередках світової культури майже синхронно, автономно виникають релігійно-етичні вчення, які висвітлюють принципово нові, універсальні за своїм характером, цінності. У східносередземноморському регіоні – це вчення палестинських пророків, іранця Заратустри і грецьких поетів, філософів та істориків; в індійському регіоні – проповідь Будди; в Китаї – даосизм і конфуціанство. На думку К. Ясперса, універсальні культурні цінності, що виникли у осьовий час були засвоєні народами "великих культур” давнини, але з плином часу - вони втратили свою культурну специфіку, бо культурна "винятковість”, індивідуальне "я” були багато в чому поглинені універсальними (трансцендентними) культурними цінностями.