2.3 Система творчих завдань як засіб розвитку творчих здібностей молодших школярів

По визначенню вчених-психологів, творчість є сила, що сприяє позитивній самооцінці і забезпечує самопросуванню індивіда у своєму розвитку.

Система творчих завдань істотно впливає на мислення, мову, уяву, активність дитини. Творчі завдання дозволяють широко спиратися на суб'єктний досвід дитини і цілком співзвучні з концепцією ООН (особистісно-орієнтоване навчання). Важливо, щоб творчі завдання носили і розвиваючий характер [27, c.110].

Творчі завдання, по суті, пронизують весь урок від початку і до кінця, незалежно від теми уроку і цілей і задач, поставлених на ньому. Творчі завдання допомагають у формуванні творчого мислення дітей. Зорова наочність у сполученні зі слуховой, руховим і тактильним відчуттями допомагають дітям одержати уявлення про особливості того чи іншого предмету або теми. При цьому працюють і розвиваються такі механізми мислення, як аналіз, синтез, розвивається образна мова дітей. У момент виконання творчих завдань у дитини виникає активна уява.

У коло творчих завдань входять такі завдання, що допомогли б дитині, відштовхуючись від конкретного аспекту теми, прийти до осмислення її художньої цілісності. Наприклад, таке завдання: осмислити роль художньої деталі на прикладі ефекту, що виникає від перестановки слів, звуків, фарб, що приводять до зміни цілісного образа. Чи таке завдання: представити поводження героя і його портрет у змінених обставинах [51, c.177-179].

Чудова ідея Л. Футлик про проведення творчого уроку-театру.

У театрі-уроці теж виникає гра-співтворчість, де одні показують, діючи в уявленому просторі, а інші вгадують, що їм хочуть показати, але тут театральна гра відбувається в реальній життєвій ситуації уроку. Педагог тут поперемінно одночасно драматург і режисер, артист і глядач навчального спектаклю, а у визначений момент він передає керівну роль дітям, і самі діти продовжують «подорожі» з реальної сфери уроку в уявлюваний світ театру, і одержують естетичну насолода від відкриття реального світу і самого себе.

У театрі-уроці зміни і перетворення відбуваються насамперед у духовному світі дітей, у їхньому сприйнятті навколишнього світу. Задача педагога – постійно «провокувати» ці зміни, перетворювати життєву ситуацію в театральну, а виниклу театральну ситуацію зв'язувати з життєвими прагненнями юної особистості, тобто створювати на уроці ігрові умови, що спонукують дитину до самопізнання, творчості.

Зупинимося на типах творчих завдань, посильних для молодших школярів, у яких тісно стикаються закономірності різних видів мистецтва. З великим задоволенням діти беруться за читання віршів. Як і будь-яка творчість, творчість дітей не може бути обмежено тільки процесом творення. Воно неодмінно вимагає спілкування з приводу створеного, тобто його виконання і сприйняття.

Психологічні мотиви творчості, що підтримують бажання діяти, мають потребу в підживленні у виді відкритих виконань того, що складено на уроці.

Отже, на нашу думку, для творчості не потрібно вишукувати додатковий час і, тим більше спеціальних занять. Творчістю повинний бути пронизаний весь урок, усе, що робиться на уроці. Обов'язкові компоненти уроку варто поповнити творчістю.

Педагог є в креативній практиці сценаристом, режисером і актором-виконавцем, а не «льотчиком-випробувачем» у проблемній чи деструктивній ситуації. Робота педагога-майстра специфічна у виді індивідуальності її реалізації й імпровізованості. Такий кваліфікований фахівець бачить внутрішні резерви і нові можливості дитини, які він повинний актуалізувати в креативной практиці [ 9, c.122-123].

Задача педагога полягає в створенні мікроклімату й умов для природного «вирощування» і дозрівання унікальної зростаючої особистості дитини, її самоактуалізації. Особливу важливість набуває досягнення комунікативної конгруентності, гармонії, погодженості, відповідності переживань і взаємодій.

Педагог повиннен знати, що творчий процес розвитку відбувається за принципом діалектичної спіралі, сходження по який сприяє зміні при рівнорівневому поверненні до вихідних позицій, тому що минуле і майбутнє розташовується також спірально, пронизуючи й обумовлюючи черговий виток розвитку [2, c.163-168].

У процесі взаємодії педагога і школяра просліджується закономірний зв'язок між творчим спілкуванням при непрямому керуванні в процесі сотворчої діяльності і творчим відношенням особистості до її спрямованості й ефективності протікання, а також між виховною, сотворчою взаємодією творчою активністю особистості і її відношенням до цих процесів.

Взаємозв'язок усіх компонентів творчого процесу при оптимальних умовах організації і керування закономірно забезпечує продуктивно-творчий результат навчання і самовиховання, що сприяє самовираженню творчого потенціалу і самоактуалізації творчої індивідуальності особистості.

Педагогу важливо мати поняття про деонтологію. Деонтологія – це наука про мораль, обов'язок і професійну етику. В креативній акмеології деонтологію можна трактувати як сукупність принципів доцільного конгруентного і конструктивного поводження фахівця, а саме:

-   бути духовно багатою особистістю;

-   бути творчою індивідуальністю;

-   мати професійну компетентність, особистим авторитетом і іміджем;

-   володіти всім арсеналом традиційною й інноваційною психолого-педагогічною і спеціальною технологією;

-   бути творчим фахівцем, емпатійним і чарівним у спілкуванні з учнем;

-   бути здатним до глибокого аналізу і самоаналізу, рефлексії й ідентифікації в процесі самоактуалізації;

-   бути відкритим до нового, ініціативним і проникливим;

-   дотримувати етичні норми взаємин при реалізації конфіденційного принципу, створюючи атмосферу довіри;

-   усвідомлювати глибокий зміст професійної життєдіяльності [29, c. 48.].

Якщо вчитель, продумуючи урок, не бере в якості “матеріалу” самого себе, свої почуття, думки, досвід, то як йому знайти грань між зовнішнім - холодним, байдужим, і внутрішнім - глибоко пережитим, відчутим?

Усяка художньо-педагогічна задача, ідея уроку повинна бути органічна для вчителя, глибоко їм пережита і, саме головне, ототожнена зі своїм “я”. Цей процес складний, але лише його наявність перетворює урок у дійсну правду мистецтва. Недарма К.Станиславський, який різко відокремлював правду мистецтва від фальші, писав: “Немає нічого болісніше обов'язку будь-що утілювати чуже, неясне, те, що перебуває поза тобою”. Природно, у художній творчості цінне тільки те, що підказано процесом справжнього переживання, і тільки тоді може виникнути мистецтво. Це повною мірою варто віднести до педагогічного процесу на уроці. Щире занурення в художній образ, його збагнення тісне зв'язано з процесом переживання, з умінням пропустити через себе [52,c.89-96].

Діяти, по визначенню К.Станиславского, означає “жагуче, стрімко, інтенсивно, продуктивно, доцільно і виправдано йти до надзадачі”- збагненню і розкриттю художнього образа добутку.

З педагогічної точки зору в підготовці вчителя для нас важлива та частина спадщини К.Станиславского, що тісно зв'язана з мистецтвом переживання. Переживання як органічної єдності інтелектуального й емоційного в людині. Для педагога надзвичайно важливо навчитися свідомо керувати підсвідомою творчою активністю своєї психіки, тому що багато процесів у мистецтві й у художньому розвитку дитини зв'язані з підсвідомістю, з інтуїтивним, але адекватним збагненням прекрасного, поза його розкладанням на окремі елементи.

Першим найважливішим методичним принципом є спосіб емоційного і раціонального початків у роботі школяра на уроці при загальній підвищеній емоційності змістовності заняття.

Другим визначальним принципом служить сюжетно-тематична побудова всієї системи уроків. Саме тематичний принцип дозволяє об'єднати різні види мистецтва в єдине ціле.

Третім принципом ми виділяємо ігровий метод навчання, як фактор зацікавленої, невимушеної обстановки на уроці творчого типу в молодших класах.

Четвертий принцип зв'язаний з емоційною драматургією, що створює логічну й емоційну цілісність уроку.

Отже, процес активізації творчості на уроці залежить від установки вчителя на творення у всіх видах діяльності. Комплексне освоєння мистецтва сприяє як більш повному виявленню творчих сил людини, розвитку її фантазії, уяви, артистизму, емоцій, інтелекту, тобто розвитку універсальних людських здібностей, важливих для будь-яких сфер діяльності, розвитку креативності.